WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Мазепа - Реферат

Іван Мазепа - Реферат

вівтарі.Гетьман побудував прегарну церкву св. Миколи, перетворив Могилянську Колегію, вибудував прославлений пізніше Шевченком собор у Переяславі.
Численні інші панегірики звеличували його ім'я. Аристократія, духовенство, вчені, письменники та мистці вихвалюють його за те, що поставив Україну так високо. А коли прийшов його кінець, московські кати розшукували пильно всі пам'ятники, залишені після нього, щоби їх спалити. Тому-то слідів по ньому так мало; зате ті, що дійшли до нас, є доказом, який культ панував довкола його особи.
Мазепу славлять як "протектора київських Атен", його прославляють за "побожність не тільки для церкви на Україні, але теж і серед темряви турецьких бісурменів".
Цю останню подробицю треба роз'яснити. Слава Мазепи, як опікуна церкви та науки, поширилась між усіма православними отаманської турецької імперії, і чимало грецьких єпископів, болгарів, сербів і навіть арабів приходило до Батурина прохати підмоги. Тоді Мазепа казав видати власним коштом чудову євангелію арабською мовою. Ця дорогоцінна книга, викладена бриліянтами, находиться нині в Алєпо; можна на ній нині ще бачити гетьманський герб з його титулом Dux Cosacorum Zaporoviensium.
На великі свята в Єрусалимі досі вживають у церкві Св. Гробу срібну миску, вирізьблену якимсь італійським мистцем, Із таким написом: "Щедрий дар великого гетьмана Його Величности Івана Мазепи".
Панегірики оспівують геройські вчинки великого вожда, "його справедливість", "його великосердя і правоту", сміли-В1сть нового Геракля". Це "найбільший український лицар".
Його гостинні бенкети у Батурині славились широко. На них він, 60-літній господар, іще дужий і меткий, у колі своєї генеральної старшини та полковників, приймав поклони від ріжних авторів, що приходили декламувати свої панегірики в йога честь, і власників славних друкарень із Київа та Чернигова які передали йому у багатих палітурках твори, ними видруковані, де його звеличували. Одного разу він відвідав у Київ: Могилянську Колегію; учні та професори, козацькі сини, одночасно вчені та вояки, витали його латинською мовою. Вони гордились ним, і серед тієї молоді поруч такого розумного та сильного провідника могла зродитись надія, що одноцільна та вільна Україна зможе небавком добитись своєї повної самостійности.
Французький амбасадор де Бонак каже у своїх "Споминах"; що в Україні не надибав він ніколи людини, яку можна 6ij рівняти з Мазепою не тільки щодо впливів і багацтва, але темі щодо освіти та ширини світогляду.
Усі сучасники Мазепи йдуть навипередки у похвалах. Згадаймо Пилипа Орлика, який після його смерти залишився оборонцем самостійности України на чужині; Теофана Прокоповича, майбутнього реорганізатора російської православної Церкви, автора драми "Володимир" у честь Мазепи;-вії твердить, що Мазепа - це спадкоємець Володимира Великого. "Приглянься собі у Володимирі,- каже він,- наче у зеркалі і побачиш у ньому свою славу та хоробрість!" Згадаймо ще одного теольога Стефана Яворського, також майбутнього голову російської православної Церкви, тодішнього ректора Могилянської Академії, великого бібліофіла, що складає панегірик у честь Мазепи; єдиний примірник цього твору, що оминув вогню на який засудив його цар Петро, находився у давній царськії бібліотеці у Петербурзі.
Одна похвала, написана по-латині у 1690-му, має таку присвяту:
Illustrissimo ас Magnificentissimo Domino D. Johanni Mazep-pa, Duci exercituum.
Мазепа з деяким кокетством залюбки відповідав на святах чистою мовою Лівія та Цицерона, тоді як у Москві Петро ледви міг найти одного перекладчика до латини. "Козацька країна", як її називали тодішні європейські географи, багате вище стояла у той час освітою, ніж Московщина, вкрита ще варварською темрявою. Досить пригадати дикі смертні засуди Петра, що власноручно катував своїх "стрільців", кару, накладену на царевича Олексія, жорстокі забави царя та його прибічників. Досить прочитати описи Москви, зроблені європейськими подорожниками при кінці XVII в., характеристику з побуту царя у Парижі, написану Сен-Сімоном.
У XVII в. між слухачами університетів у Сорбоні, Падові, Лєйд і Празі було багато українців.
Арабський архідіякр, Павло Алепський, відвідав Україну та Московщину, коли Мазепа був іще юнаком. У своїх "Спомина" пише він, що дуже здивувався, побачивши на Україні "стільки дітвори у школах". "Хоча я і чужинець, а таки не почував себе там на чужині". Коли ж доїзджав він до Москви, зараз серце йому стискається, його душа "почуває себе пригніченою", бо "у цій країні ніхто навіть трохи не може почувати себе свобідним".
Бідного православного араба, що вибрався до Східної Європи збирати на церкву, приймають там так холодно, що він хоче якомога скорше знову перейти український кордон. "Наші душі, пише він,- затремтіли радощами та потіхою, наші серця відчинились і ми подякували Всевишньому, бо хто хоче скоротити своє життя на п'ятнадцять літ, нехай їде до москалів". У козацькій країні він віднайшов чар життя, свободу та цивілізацію...
Мазепа є представником київського духа, європейської культури, основаної на латині, науці, а також на духові лицарства, яке вище всього ставить людську гідність. Між козаками всі були рівні і всі становища виборні. Московська цивілізація погорджує наукою, нехтує лицарством; усі - від найбільшого боярина до найскромнішого мужика - то царські "раби". Що вже й казати про дикі, грубі розривки, про загальне п'янство, про закони, топтані ногами!
Яка з тих двох культур мала взяти верх? Про це рішила Полтава, і Мазепа мусів відступити місце Петрові.
Та яким робом цар міг зевропеїзувати Москву? Чи звернувся він до західних учених? Тільки у.невеличкій мірі. Він мусів шукати помочі у київській культурі, у тих усіх духовних і учених, що колись гуртувались довкола Мазепи. Науку та культуру принесли Москві українці з Київа.
Люї Паріс з'ясував цю правду, коли у 1834 році писав: "Між старою Русю Ярослава з Київа, княжою та лицарською, дуже подібною до решти Европи, і Московщиною, азійською та деспотичною, ледви визволеною з монгольського ярма, істнує безодня".
Цієї безодні не засипали при кінці XVII віку. Москві, як колись Римові, трапилось чудо: Graecia capta ferum victorem cepit...
11 листопада 1699 Петро І і польський король Август Саський зійшлися біля Москви у селі Преображенскоє і там підписали трактат, до якого небавком пристав теж данський король. Дуже молодий вік нового шведського короля Карла XII і звістки про його повне безсилля сприяли найсміливішим плянам поділу земель. Польща бажала собі Лівонії та Естонії, Росія, придбавши Інгрію та Карелію, могла нарешті дістати це віддавна бажане вікно, яке Петро бачив над Балтійським морем.
Україні загрожувала насильна війна проти Швеції. Такі вигляди не дуже їй подобались. Цим разом наростав
Loading...

 
 

Цікаве