WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Козацько-селянські війни проти Речі Посполитої під проводом Косинського і Наливайка - Реферат

Козацько-селянські війни проти Речі Посполитої під проводом Косинського і Наливайка - Реферат

загін королівської піхоти під начальством князя К. Ружинського швидше дістався Білої Церкви й захопив її. Шаула та Наливайко мусили розміститися табором під стінами міста. Дізнавшись, що Жолкевський у цей час перебуває за чотири милі, вони вирішують розбити Ружинського до його підходу.
Залежно від джерел, що використовувалися дослідниками, бої під Білою Церквою описуються по-різному. Однак очевидним лишається те, що козацько-повстанські війська зуміли перехитрити Ружинського, виманивши його з білоцерківської фортеці, проникли туди й винищили весь гарнізон. А коли Ружинський повернувся до Білої Церкви, розгромили і його. Врятувалася лише невелика частині на війська разом з князем.
Коли Жолкевський дістався-таки Білої Церкви, все було скінчено. Козаки, оцінивши свої сили, відійшли від міста й попрямували на Трипілля, яке ще перебувало в руках повстанців. Вони сподівалися, що Жолкевський не наважиться тут їх переслідувати.
Оточений возами у п'ять рядів козацький табір просувався повільно. Поранені вояки, жінки й діти, що тікали разом з козаками, рятуючись від кари шляхетського війська, вози з порохом, зброєю, продовольством - все це був немалий тягар для повстанців, позбутися якого вони, однак ніяк не могли.
Жолкевський наздогнав козацький табір 24 березня на відстані восьми миль від Білої Церкви, в урочищі Гострий Камінь. Бій був жорстокий і кровопролитний. Перемоги він не приніс ні тій, ані іншій стороні.
Козаки, як і поляки, зазнали чималих втрат. Загинув їхній улюбленець полковник Сасько Федорович, ядром одірвало руку Шаулі, було поранено й Наливайка. Немало було забито й поранено іншої старшини та козаків.
Вночі відбулася рада. І поранені Шаула з Наливайком, і гранично виснажений Лобода вирішили не випробовувати марно долі й, поки є можливість, відірватись від Жолкевського і відійти за Дніпро. Замість тяжкопораненого Шаули обрали гетьманом (тепер уже козацьким складом) Наливайка.
Тієї ж ночі, полишивши позиції, рушили на Трипілля. Жолкевський цього разу не переслідував повстанців, а повернувся до Білої Церкви, де в очікуванні підмоги заходився упорядковувати своє пошарпане військо.
Скориставшись з цього, повстанці без перешкод подолали Дніпро й розташувалися табором, готові до подальшої боротьби. Однак час уже грав проти них.
У таборі повстанців не було одностайності. Більшість особливо селяни з сім'ями, воліли якнайшвидше дістатися російських кордонів, сподіваючись на порятунок і притулок. Інші не бажали лишати рідну землю, хотіли йти у південні степи Переяславщини, а за необхідності навіть і далі, щоб продовжити боротьбу проти магнатсько-шляхетського ярма. З цими останніми поділяли свої плани Наливайко, Шаула, Кремпський. Багаті ж козаки, особливо реєстрові, до яких тяжів і Лобода, прагнули до перемир'я з польським командуванням і припинення боротьби. Лобода навіть розпочав відповідні переговори, направивши до Жолкевського сотника Козловського з листом, у якому пропонував припинити війну і укласти мир. Після цього Наливайко і Лобода зібрали загін і також рушили у Переяслав. Ледве вони відійшли від Дніпра, як розпочали переправу поляки.
Ватажки повстанців добре розуміли, що стара зруйнована переяславська фортеця не захистить від шляхетського війська, і тому вважали за краще рухатися в глибину Задніпров'я.
Так, пройшовши Яготин і Пирятин, козацькі загони дісталися Лубен і 15 травня переправилися через Сулу. На все про все пішло чотирнадцять діб. За цей же час королівські війська поповнилися свіжими силами, подолали Дніпро й рушили далі. Оцінивши сили і можливості обох сторін, Жолкевський впевнився, що тепер може побороти і остаточно розгромити повстанців.
Намагаючись відсікти шляхи відступу повстанців на лівий берег Сули, куди Жолкевський все-таки не наважувався йти, побоюючись підмоги повстанцям з Низу, він посилає в обхід їм швидкий загін Струся.
У цей час повстанці відійшли до р. Солониці і в одному з її урочищ заходилися обладнувати укріплення. Оточені зусибіч, вони вирішили битися до останку. Табір розташували таким чином, щоб тил впритул примикав до правого берега Солониці, убезпечивши один бік від нападу. З трьох їнших боків було встановлено кілька рядів возів, оточених валами і лінією шанців.
16 травня 1596 р. поляки рушили у перший наступ. З цього часу протягом двох тижнів приступи не припинялися. З обох сторін гинули люди. У повстанців закінчилася їжа, почався іголод. Тераілн й королівськівійська, особливо від нестатку води.
Стало очевидно, що подальша облога неможлива. До того ж у козацькому таборі почалися суперечки. Щоб поглибити їх, Жолкевський знову посилає до Лободи посланця з пропозицією видати Наливайка та інших керівників повстання і здатися "на ласку короля". Про це дізналися в таборі. Зібралась рада, під час якої між прихильниками Лободи і Наливайка спалахнула сварка. Лободу звинуватили в зраді. Той з обуренням відмовився. Тоді на нього напали і тут же зопалу відрубали галову. Реєстровики принишкли, але затаїли йа нереєстровиків люту злобу. Останні ж, звинувативши Наливайка у тому, що завів повстанців у прірву, скинули його з гетьманства й обрали свого ватажка Криштофа Кремпського.
Тоді Наливайко зі своїм загоном кинувся з табору, прагнучи пробитися крізь військові заслони. Та це йому не вдалося.
Після жахливих двох днів, протягом яких у козацької таборі було вбито до двохсот чоловік, козаки захвилювалися. Вранці 7 червня вона зібралися на раду, волаючи, що їм усім приходить остання година, згодилися віддати полякам Наливайка та інших начальників, аби лише поляки випустили решту на волю. Наливайко зібрав своїх прибічників і хотів утекти, але вискочити було неможливо. Цілий день вирував табір, доки, нарешті, до вечора зробилася міжусобиця. Наливайко відстрілювався від своїх побратімів, захищаючи життя. Шум досяг поляків. Дізнавшись, у чому справа, пішли на приступ... раптом козаки дають знати, що все буде, як вони хочуть, Наливайка осилили, схопили й привели зв'язаним до Жолкевського...
Разом з Наливайкам було схоплено і його найближчих соратників - Шаулу і Шостака, кількох інших старшин.
8 червня 1596 р. повстанці, повіривши Жолкевському, припинили опір і вийшли окопів, та на них раптово напали жовніри й почалося жорстоке знищення безоружних, знесилених людей. Польський історик Бельський писав, що "на протязі милі чи більше труп лежав на трупі, бо всього у таборі з черню і з жінками їх було до десяти тисяч".
Все ж таки більш ніж півтори тисячам на чолі з Кремпським вдалося пробитися крізь ряди польського війська й відійти на Запорожжя. Полонених ватажків відвезли до Варшави й одразу ж стратили. Наливайка протримали у в'язниці близько року. Страшенно знущалися, безперервно піддавали катуванню - пекли розжареним залізом, тримали на холоді, не давали їсти й спати. Так тривало аж до відкриття сейму. Про страту Наливайка історичні джерела розповідають по-різному. Бельський у своїй хроніці свідчить, що йому відрубали голову, а потім четвертували тіло "й рознесли члени на показ і поругання". Інший сучасник подій, Янчинський, писав, що Наливайка посадили верхи на розжареного заяізпого коня й увінчали розжареним залізним обручем. Свідчать і таке, що аачебто його помістили у мідного бика, якого розжарювали вогнем, й чутно було крик Наливайка, потім полум'я охопило всю постать повстанського ватажка.
Та як би не писали про цю смерть, по всьому видно, що вигадала Наливайкові шляхта кару якнайжорстокішу, аби настрахати інших.
Будучи першим широким спільним виступом селянства, козацтва і міських низів, повстання під проводом Северина Наливайка стало важливою віхою в історії українського народу.
Використана література:
1. Словник-довідник з історії України. - К., 2002.
2. Субтельний О. Історія України. - К., 2001.
Loading...

 
 

Цікаве