WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Козацько-селянські війни проти Речі Посполитої під проводом Косинського і Наливайка - Реферат

Козацько-селянські війни проти Речі Посполитої під проводом Косинського і Наливайка - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Козацько-селянські війни проти Речі Посполитої
під проводом Косинського і Наливайка"
КРИШТОФ КОСИНСЬКИЙ
Говорячи про Кшиштофа Косинського історики, зокрема, зазначають, що саме за її гетьманування "увійшло у козаків до звичаю обирати вільними голосами гетьманів".
Хоча це й не зовсім так, бо ще раніше траплялися випадки, коли козаки самостійно обирали собі гетьманів, щоправда те ще не було традицією.
І все ж Криштоф Косинський залишив свій слід в історії України, насамперед, завдяки тому, що був першим гетьманом, який очолив повстання козаків проти гніту польських і українських феодалів.
Історичні джерела містять надзвичайно скупі дані, щодо біографії Косинського до 1591 р. Один із сучасників свідчить, що родом він був з Підляшшя, найімовірніше з тих дрібних шляхтичів, котрі шукали долі не серед багатої знаті, а козаків. З окремих свідоцтв можна дійти висновку, що жив Косинський на Запорожжі досить довго. Ще 22 травня 1586 р. Богдан Микошинський (називає себе в листі гетьманом Запорозького Війська) повідомляв старшину Підвисоцького, що отримав донесення "від Криштофа з Низу од Гавані й од городков", котрий начебто попереджав про наміри кримського хана переправитись з ордою через Дніпро і напасти на Україну.
Не виключено, що, охороняючи з козаками кордони, Косинський, як представник козацької верхівки, разом з іншими козацькими проводирями дістав від короля грамоту "на пустиню Рокитну на Поросю". Однак, не маючи змоги залюднити та облаштувати надану йому землю, він комусь невдовзі її відпродав. Та й, очевидно, він краще почувався на боці козаків, ніж польської шляхти, бо коли 1587 р. в Україні розпочалися селянські виступи проти шляхетських гнобителів, був на боці повстанців. А у 1591 р., коли спалахнуло велике повстання,, він очолив його. Треба сказати, що наприкінці 1590 р. на Запорожжі переховувалося вже близько 6 тис. повстанців - наслідок загострення антикріпосницької та національно-визвольної боротьби в Україні. Значно посилилися суперечності між козаками і шляхтою. Наступ феодалів на Південно-Східне Поднівров'я і Брацлавщину становив загрозу самому їснуванню козацтва, яке й без того розвивалося в умовах гострих соціальних протиріч. Козацьку верхівку складали так звані "старші козаки", котрим належали хутори, промисли, пасіки, човни, землі та господарства на Київщині, Поділлі, Брацлавщині, Полтавщині, їм прислуговувала козацька голота - джури, слуги. Останні, пригнічені багатими козаками, тікали до Запорожжя, яке з кожним роком збільшувалося й міцніло. Запорозька Січ не тільна стає опорною базою у відсічі турецько-татарської агресії, а й перетворються на національно-політичний центр боротьби українського народу проти панування шляхетської Польщі, що сприяло формуванню на Низу основ національної державності. Треба наголосити, що своєю боротьбою і діяльністю Січ відбивала прагнення українського народу до волі і державної самостійності. Це показала вся її історія.
Коли в Україні народні маси піднялися на повстання, запорозьке козацтво не могло лишитися осторонь. У 1590 р. перші повстанські загони на Київщині (у Поліссі) очолили козацькі отамани Я. Осовський, А. Рогачовський, Ф. Полоус. Інші козацькі представники очолили повстанців в Переяславщині та Брацлавщині. Наприкінці грудня 1591 р. запорозькі козаки разом з частиною рееєтровців піддали раптовому нападу одну з найсильніших фортець у Східній Україні - Білу Церкву, резиденцію старости, магната князя Януша Острозького. Цей напад надихав і очолив Криштоф Косинський. В одному з документів вказується, що повстанці, здобувши замки у Білій Церкві та Богуславі пограбували старосту й підстаросту та "позабирали всю гармату, амуніцію і запаси". Острозький надіслав скаргу королю "на Криштофа Косинського, який, будучи гетьманом козацьким, се учинив, також і на все військо козаків Низових".
Незадовго перед цим Косинського було обрано на Запорожжі гетьманом, тому його участь у повстанні мала неабияке значення не лише для козаків, але й для інших верств населення. Повстанці при підтримці городян швидко захопили Білу Церкву, оволоділи артилерією, військовими припасами, які стали їм згодом у добрій нагоді. Загін поповнювався з кожним днем збіглим людом, козаками. Повстання розросталося. Услід за Білою Церквою повстанці здобули Трипілля, Переясляв, перейшли на Київщину, де вирішили перезимувати й упорядкувати свої загони. "Все Київське воєводство, - свідчить А Бантиш-Каменський, - маєтки не лише приватних осіб але й королівські брали активну участь у козацькому повстанні. Не відомо, з кількох тисяч складалося їхнє .військо, але воно було чималим, судячи з різноманітних напрямів сил козацьких". Як пише далі Бантиш-Каменський, усвідомивши розмах і силу повстання, "Польща жахнулася".
Король Сигизмунд ІІІ, бачачи, що постання охопило майже всю Україну, видав на початку 1582 р. спеціальний універсал, за яким призначив комісарів для з'ясування причин повстання. Комісарам (старостам теребовльському Якубу Претвичу, черкаському -Олександру Вишневецькому, брацлавському - Якову Струсю і барському - Яну Гульському) було надано особливі повноваження - здійснювати суди над повсталими, виловлювати всіх, кого вважали підозрілими. У цьому їх мали допомагати всі міські і земські урядники.
Однак, переконавшись, що діяльність комісарів нї вирішує справи, король наказує їм зібрати по своїх староствах команди і під керівництвом князя Язловецького швидким маршем рушити на Подніпров'я, розгромити повстанців, а самого Косинського впіймати і привезти на суд до Варшави.
Повеліжня короля лишилося невиконаним. Зіткнувшись з упертим опором повстанців, надворні команди магнатів змушені були відступити. Козаки засіли в Тряпіллі, укріпили його і готувалися до подальшої оборони. Язловецький котрий отаборився у Фастові, надсилав їм погрозливі листи, пропонуючи здатись. В одному з них, складеному в підкреслено поштових виразах, він звертається до реєстровців, прагнучи відколоти їх від Косинського і пропонуючи видати його: "Панам молодцям запорозьким, що в Триполлю під той час. ІІанове молодці! Хоч ви не вважаєте на моє писання, вже доказали себе непослушними і королеві, пану моєму, і мені самому, забувши свою присягу і обов'язки супроти свого природженого пана, але я розумію, що ви то вчинили через Косинського, зрадника короля і Річі Посполитої, і думаю, що за одного лотра всі не схочете терпіти. Тому посилаю до вас ще цей лист, наказуючи вам іменем короля, аби ви того лотра видали, а самі волі королівській не противилися, бо тут ви народилися і важко було б вам обійтися без Польщі, котрої вам би вже не знати. Інакше замість того, що я з вами мав служити королеві і кров поганську розливати, - коли ви зараз не ув'язните того лотра і не вишлите послів до мене, то я за поміччю Божою з людьми королівськими буду вам мститися".
Але й цей погрозливий лист не дав результатів.
Восени 1592 р. повстанці здійснили напад на Київський замок, де захопилигармати, порох, зброю. Інший їх загін здобув Переяслав. Розгромивши його гарнізон, повстанці також захопили багато зброї і спорядження.
Полум'я повстання розросталося. Особливо широкого розмаху воно набуло на Волині, де зосередилися основні сили месників. Тут же, у містечку Острополі, із своїми загонами перебував і Криштоф Косинський.
Ситуація, що складалася, чимало турбувала короля, тим більше - польських і українських магнатів. У вересні 1592 р. вони виступили на сеймі на чолі з князем К. Острозьким, землі якого були охоплені особливо широким повстанням, з вимогами відправити на придушення бунтівників коронні війська. Однак шляхта з польських провінцій, боячись залишитися без підтримки у випадку повстання селян в Центральній Польщі, виступила проти. Вимоги магнатів було відхилено. Натомість з'явився королівський
Loading...

 
 

Цікаве