WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Культурно-національний рух в українських землях в 16-17 ст. - Реферат

Культурно-національний рух в українських землях в 16-17 ст. - Реферат

Богородицею-Орантою, доти стоятиме й Київ).
Церковна діяльність Петра Могили та його однодумців і співробітників була спрямована на усунення недоліків у внутрішньоцерковному житті, поліпшення церковної організації, піднесення рівня богословських знань духовенства. Власне турбота про глибше знання основ християнства вірними, і особливо духовенством, була нерозривно пов'язана із заходами щодо реформи церкви. При цьому Петро Могила вважав за можливе користуватися надбаннями християн інших конфесій, в першу чергу тими з них, які, на його думку, були загальнохристиянськими. Важко переоцінити значення укладення й публікації під керівництвом Могили "Православного ісповідання віри" - першого систематичного зведення віровчення православної церкви і, тим самим, першої символічної книги цієї конфесії. Це був один з поворотних моментів в розвитку не тільки української, але й вселенської церкви. "Ісповідання" було перекладене грецькою мовою, а згодом латинською, німецькою та французькою мовами і стало для інших церков основним джерелом інформації про православну догматику. На основі "Ісповідання" було укладено й опубліковано щонайменше чотири видання катехізису ("Собраніє короткої науки о артикулах віри" - два українські і два польські). При упорядкуванні викладу основ віри й катехізису Могила визнав за можливе приймати з католицьких джерел не тільки засади формальної організації матеріалу (перелік правд віри, виділення семи головних гріхів, семи головних таїнств) і не тільки стати на шлях запозичення окремих обрядів, але й впровадив до православної догматики окремі тези, які перед тим вважалися суто католицькими, наприклад, у питанні про епіклезу. Водночас нема підстав стверджувати, що Петро Могила відійшов від православ'я, якраз навпаки, в основній праці могилянського гуртка, в трактаті "Літос", велика увага приділяється полеміці з основними засадами католицизму - про примат римського папи, як намісника Ісуса Христа на землі, про сходження Святого Духа не тільки від Бога-отця, а й від Бога-сина. Однак у питанні про чистилище, напевне, Петро Могила задумувався про можливість прийняття католицької точки зору: на Київському соборі 1640 р., де він головував, було вирішено звернутися до константинопольського патріарха з проханням висвітлити позицію православної церкви щодо місця перебування душ померлих. Могила також не погодився з тезою московського собору 1640 р. про необхідність вдруге хрестити католиків, що переходили у православ'я. Тут повторилася ситуація з-перед ста років: тоді католицький богослов Ян Сакран вимагав перехрещувати православних, а заперечували йому автори, що були під впливом ренесансних ідей.
Слушно зазначають дослідники, що, не припинивши полеміки з католиками, Могила і богослови його кола перенесли її з галузі обрядовості в галузь філософсько-теологічної розробки догматики, нерідко піддаючи критиці вчення Томи Аквінського і представників другої схоластики, які використовувалися католицькою контрреформаційною теологією.
Дослідники також зазначають, що екуменізм, релігійна толерантність належать до основних рис світогляду Петра Могили. Хоч він ставився до унії із значно більшою підозрою, ніж до латинського обряду, все ж прийшов до переконання про необхідність діалогу між двома гілками руської церкви. Трактат "Думка одного польського шляхтича "грецької віри", що його вважають працею Адама Киселя, або спільною працею Киселя і Могили, обґрунтовує необхідність генеральної унії - об'єднання церков на засадах повної рівності, виходячи з того, що на чолі церкви може бути тільки Ісус Христос.
На відміну від скинутого ним свого часу з митрополичого престолу Ісайї Копинського, який орієнтувався на російське православ'я, Петро Могила був лояльним підданим Речі Посполитої. Його найближчі співробітники вважали повстання проти Речі Посполитої звичайними бунтами. Водночас Петро Могила підтримував взаємини з російським урядом, надсилав до Росії книжки і вчителів, незважаючи на те, що в Росії ставилися до нього з підозрою, вважаючи прибічником унії. Можна припустити, що, підтримуючи взаємини з Росією, Петро Могила намагався зміцнити свій авторитет: балансування між двома політичними центрами давало більшу можливість самостійних рішень, ніж повна ідентифікація з одним із них.
Консолідація Київської православної митрополії за правління Петра Могили проводилася, в першу чергу, шляхом зміцнення авторитету духовенства, отже, мала контрреформаційний характер. У минулому оцінка цього процесу українськими істориками залежала від того, чи вони були симпатиками церковних соборності і народоправства, чи дотримувалися погляду про необхідність будівництва церкви, підпорядкованої ієрархії. Треба, однак, мати на увазі, що в Українській церкві, як і в ряді інших, перші етапи реформування відбувалися великою мірою завдяки активності мирян, а періоди консолідації потребували зміцнення церковної дисципліни під проводом ієрархії. Церковна історія України виявляє щодо цього ту саму послідовність етапів і ті самі тенденції на різних етапах, що й церковна історія більшості народів Європи.
Діяльність Петра Могили і його співробітників сприяла авторитетові Києва. Ще за Борецького надано "нового дихання" старій сакральній легенді "богоспасаємого града", поява якого була передвіщена апостолом Андрієм. За часів Петра Могили таке прямолінійне уподібнення відсунулося на другий план. Натомість став поширюватися погляд на руську церкву з центром у Києві як на духовну дочку Єрусалима, що мало підкреслити стародавність руської віри і її вищість над римською.
Петро Могила був впевнений, що церква, взявши в свої руки долю Русі, має керувати кожним: багатим і бідним, знатним і простолюдином, або, як сформулює Требник Петра Могили 1646 р.: "Архіереє повинны овци проводити прикладным житієм и наукою, а не овце архіереов". На моральне право архіпастиря повчати володарів недвозначно натякає передмова Могили до виданого ним 1628 р. у Лаврській друкарні слов'янського перекладу знаменитих настанов Агапіта Диякона імператорові Юстиніану.
Характер проведених Могилою реформ передбачав саме такі зміни в церковному житті, які б круто піднесли роль церкви. Шлях дооновлення бачився через піднесення Києва - "трону митрополії". Згідно з метафорою лаврських друкарів у панегірику 1633 р., зверненому до новопоставленого митрополита Петра Могили, на нього "Софіи руины чекалы"; сідаючи на "архієрейській трон", він водночас бере під свою протекцію київські мури, що височать "от Ярослава". Повернення столиці митрополії до Києва асоціюється в уяві авторів панегірика з відновленням "руської влади", віднині втіленої в особі її носія - Могили. Панегіристи "нагадують" митрополитові, "яко пред тым Россія бывала славна, як много патронов мЂвала"; нині вона в занепаді, але з появою "володаря" грядуть кращі часи: "Маєш Россія, юж тепер отмЂну Фортуны, маєш триумфу годину: Ото прав твоіх Петр есть оборона, Тарча Сіона".
Таким чином, реформування православної церкви, започатковане братствами і продовжене Йовом Борецьким та його співробітниками, завершилось інституціоналізацією церковного життя, очоленого на засадах, розроблених і реалізованих Петром Могилою та діячами його кола.
Loading...

 
 

Цікаве