WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Культурно-національний рух в українських землях в 16-17 ст. - Реферат

Культурно-національний рух в українських землях в 16-17 ст. - Реферат


Реферат на тему:
Культурно-національний рух в українських землях в 16-17 ст.
ПЛАН
1. Організація та діяльність братств щодо захисту прав українського народу, розвитку його духовного життя.
2. Національне і культурно-релігійне життя в Києві на початку 17 ст.
3. Реформи П.Могили та їх наслідки
1. Організація та діяльність братств щодо захисту прав українського народу, розвитку його духовного життя
Одним із істотних чинників українського релігійного і національно-культурного відродження стали братства і засновані ними школи та друкарні.
На християнському Сході (Єгипет, Константинополь) релігійні "братства", які об'єднували кліриків і світських людей, відомі вже з IV ст. Переважно вони засновувалися для взаємних послуг щодо поховання померлих, спільних молитов та інших релігійних обрядів.
Деякі історики вважають, що попередниками християнських братств були колегії та інші "братерські" об'єднання Стародавнього Риму. Приблизно з кінця XI і XII ст. у країнах Західної Європи поширилися братства світських людей, які мали писемні статути. Члени таких братств обирали своїх старшин, збиралися для молитов, спільно ховали померлих членів і були зобов'язані замовляти за них жалобні богослужіння, займалися благодійною діяльністю, опікувалися святинями або власними каплицями. Поширений був також звичай влаштування братерських бенкетів і відзначення днів патрональних святих, що зближує братства з германськими гільдіями і так званими братчинами - об'єднаннями для відзначення храмових празників, які, починаючи з XII ст., відомі в окремих містах на півночі Київської Русі. Ремісницькі цехи мали форму релігійних братств, але крім благодійних та церковно-обрядових справ займалися також регламентацією продукції і збутком виробів. Багато організаційних форм, особливо способи вибору старшин, братства перейняли з міського самоврядування (зокрема, від італійських комун), натомість такі обряди, як присяга нових членів і деякі інші, формувалися під впливом монастирських правил.
У православних країнах братства виникли тільки в українському і білоруському середовищі, якщо не рахувати архаїчних братчин, а також братств грецької діаспори у католицьких країнах Європи. Можна припустити, що ґрунт для братств підготували існуючі віддавна традиційні парафіяльні організації. Відомо, наприклад, що в середині XV ст. майном Перемишльського православного собору св. Іоанна управляли vitrici (опікуни). У пізніших документах їх називали "витрикушами". Правдоподібно, вони виконували такі самі опікунчі функції щодо святинь, як ктитори у Візантії, але латинські впливи, напевне, не обмежувалися запозиченням назви, а відобразилися і в організаційній структурі православних братств, принаймні якщо йдеться про Західну Україну.
Перші надійні документи про легально оформлені православні братства датуються серединою XVI ст. Серед цих документів - статут 1538 р. братства кушнірів у Вільні, статути 1542 р. братства Благовіщенської парафії на передмісті Львова і 1544 р. братства церкви при парафії Миколая на львівському Підзамчі 2. З 1544 р. є згадка про організацію парафіян при Успенській церкві на Руській вулиці, пізніше - про "руських старшин", які діють від імені "співбратів і сусідів" - патронів церкви, з 1573 р. - про "старшин братства Богородиці".
Зовнішні організаційні форми, такі як вибори старшин та їхня підзвітність зборам членів, наявність писемних статутів, врочистий обіт при вступі, були подібні у православних і католицьких братствах. Однак у католиків нерідко виникало при одному храмі по кілька братств, пов'язаних зі специфічними формами культу, поряд з цим відомі й "архібратства", які об'єднували однотипні братства різних міст і сіл. У православних, як правило, в парафії могло бути лише одне братство, рідше два - "старше" - для одружених, "молодше" - для неодружених. Пізніше з'явилися і "сестринства", які обмежувалися збором коштів для парафій. Проте найважливішим було те, що у католиків, починаючи з середини XVI ст., діяльність братств носила контрреформаційний характер, отже, була повністю підпорядкована клірові, а ті православні братства, які починають виникати з 80-х рр. XVI ст., були виявом реформаційних тенденцій і прагнули перейняти у свої руки управління церковним майном і освітню діяльність.
На кінець 1585 р. українські міщани центральної частини Львова виробили статут своєї організації - Успенського братства. Незабаром воно стало називатися також Ставропігійським (патріаршою Ставропігією) на знак підпорядкування безпосередньо східним патріархам. Братство з самого початку вважало одним з основних завдань піднесення освітнього рівня населення. Першими його керівниками і визначними організаторами братського руху на терені Львова були міщани з Руської вулиці Юрій та Іван Рогатинці, Іван та Дмитро Красовські, Лесько Малецький, Лука Губа, Хома Бабич. Більшість їх - представники гуманістичної культури, яскраві творчі індивідуальності, люди, беззастережно віддані спільній справі. Найбільшим авторитетом користувався Юрій Рогатинець, славнозвісний по всій Речі Посполитій і за кордоном ремісник, винахідник (разом з братом Іваном) "нового виду сідлярського мистецтва", а водночас "патріарх і доктор" для львів'ян, громадський діяч, талановитий публіцист. Його помічник і однодумець - крамар Іван Красовський - не шкодував зусиль для налагодження братської друкарні, писав вірші і відозви, очолював боротьбу за права українських міщан.
З міського середовища вийшли і визначні церковні та освітні діячі, які співпрацювали з братствами. Так, львів'янином був засновник Києво-Печерської друкарні Єлисей Плетенецький, із західноукраїнського містечка Потелича, яке було одним з осередків гончарства, походили славетні письменники й науковці брати Стефан і Лаврентій Куколі (Зизанії), Касіян Сакович.
Авторитет львівського Успенського братства визнавали не лише братства, що діяли на передмістях Львова, а й аналогічні організації, що виникали в інших містах. Наприкінці XVI - на початку XVII ст. братства організовувалися в більшості міст Галичини, Холмщини, Підляшшя. Так, 1589 р. організаційно оформилися братства в Рогатині та Красноставі, 1591 р. у Бересті та Городку, 1592 р. у Комарні. 1594 р. братства засновані у Більську й у Любліні, де була невелика громада українців 6. 1594 р. згадане як здавна існуюче братство при парафії св. Миколая в Буську. Серед почесних членів братства були відомі релігійні і освітні діячі: волинський чашник Лаврентій Древинський, Ігнатій з Острога, Васько з Гологір 7. На початку XVII ст. відзначилися активною діяльністю братства в Галичі, Дрогобичі, Перемишлі, Більську, Холмі, Замості, Бережанах; виникають братства також; в окремих селах. Близько 1615 р. стало діяти Богоявленське братство в Києві 8, а близько 1617 р. - Чеснохрестське братство в Луцьку 9. Виникають братства і в окремих містах Лівобережної України, але там їхні функції залишалися обрядово-побутовими. Утриманням шкіл і шпиталів, виборами духовенства наЛівобережжі займалися не братства, а міські й сільські громади.
Соціальний склад різних братств не був однаковим і з часом мінявся. Львівське Успенське братство часу найбільшої своєї активності (кінець XVI -
Loading...

 
 

Цікаве