WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Походження Русі і її назви - Реферат

Походження Русі і її назви - Реферат

періоду, в цей час переважає внутрішній розвиток. Видатною подією цього періоду було прийняття християнства. Князь Володимир лік-відував владу племінних князів, замінив її практикою посадження у землях Київської держави своїх синів і довірених осіб. Успішно воював проти в'ятичів, радимичів, поляків, Візантії, печенегів. Запровадив державну релігію - християнство. За часів його сина Ярослава Мудрого Київська Русь досягла апогею свого розвитку, її територія простягалась від Чорного моря на півдні до Фінської затоки на півночі, від Карпат на заході до Волги на сході. Ярослав Мудрий запровадив систему ротації для успадкування великокняжого престолу. За його княжіння видано збірник законів "Руська правда" - правовий кодекс держави. У зовнішніх стосунках надавав перевагу дипломатичним стосункам та династичним шлюбам.
3) 1054-1240рр. (охоплює період від смерті Я. Мудрого до зруйнування Києва монголо-татарами) - період безупинних князівських чвар, зростаючої загрози нападів кочівників та економічного застою.. Він пов'язаний з періодом феодальної роздробленості Київської Русі.
Проте роздробленість не призвела до занепаду економічного та культурного життя в країні.
За період 1146-1246рр. київські князі мінялися 4? разів, повертаючись час від часу на престол. Лише Володимиру Мономаху та його сину Мстиславу вдалося на певний час припинити князівські усобиці, об'єднати значну частину Русі під своєю владою, зупинити натиск половців на руські землі. Причини феодальної роздробленості:
1) панування натурального господарства;
2) великі географічні розміри Київської держави сприяли зростанню місцевого сепаратизму, загостренню міжкнязівських відносин;
3) ріст великого землеволодіння;
4) зростання кількості міст;
5) зміна торгівельних шляхів;
6) міжусобиці та вторгнення кочівників;
7) система ротації, яку запровадив Я. Мудрий"
Як результат, у середині XII ст. держава розпалася на 15 князівств. Напередодні монгольської навали їх було 60, а у XIV ст. - вже 250.
Боротьба за київський престол, постійні князівські усобиці призвели до послаблення князівств. Цим скористалися сусідні народи - половці, угорці, поляки, спустошуючи своїми нападками українські землі. Але найжахливішої руйнації Русі завдали монголо-татари, навала яких значною мірою загаль-мувала соціально-економічний, політичний розвиток. Проте вона не знищила українську державність київської доби. Спадкоємицею Київської Русі стала Галицько-Волинська держава.
Значення Київської Русі:
1. Київська держава IX - XIII ст. - це колиска української державності, одна з найбільших держав середньовічної Європи, яка відігравала важливу роль у долях держав Європи і Азії.
2. Київська Русь стала центром православ'я на Сході Європи.
3. Давньоруська держава стала фактично щитом, який захищав Європу від диких кочових орд. За цим "щитом" інші країни успішно будували свої власні держави.
4. Вийшовши на історичну арену воєнними походами, вона поступово перейшла від збройних сутичок із сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Руські князі укладали угоди з Візантією, Германською імперією, Польщею, Угорщиною, вели династичну шлюбну політику.
5. Створивши власну самобутню культуру, населення Київської Русі досить швидко опанувало найкращі здобутки культури Візантії та Західної Європи.
2. Походжнення назви Русь
Походження назв Русь, руський остаточно не з'ясоване. З цього приводу вже понад двісті років ведеться жвава дискусія й існує широка наукова література з розмаїтими, часом, полярно протилежними поглядами на цю проблему вчених різних поколінь. Були спроби пояснити назву Русь як запозичення і шукати її витоки то в Скандинавії (у варягів), то серед іраномовних народів (сарматів). Інші вчені вважають цей етнонім споконвічно місцевим і його коріння шукають на Середній Наддніпрянщині. Однак дослідження етимології слова Русь має суто наукове значення. Для становлення національної самосвідомості східноєвропейських народів вирішальне значення мало не походження цього етноніма (норманське, іранське, автохтонне чи якесь інше), а історія його вживання в суспільно-політичній практиці різних державних утворень і в науковій літературі різних історичних періодів.
Слово русь мало збірне значення (як знать, назви племен чудь, сербь, а також чернь, челядь та ін.), а одиничне значення - русин (множ. русини), як чудин, болгарин та ін. Деякі дослідники твердять, що в середині І тис. н. е. існувало окреме східнослов'янське плем'я русів. Але це припущення малоймовірне, бо руси, якби вони справді були як окреме плем'я, мали б уже досить високу матеріальну культуру, яка не могла б зникнути безслідно. Однак жодних слідів так званих русів археологи досі не виявили. Про таке плем'я нічого не сказано і в "Повісті минулих літ", яка перераховує всі основні східнослов'янські племена та їхні союзи.
Етнонім рус (hrus) уперше згадується в сирійській хроніці VI ст. н. е. стосовно якогось населення в Північному Причорномор'ї (можливо, окремого племені), етнічна атрибуція якого невідома. Цілком вірогідно, що на Середній Наддніпрящині цей етнонім мав також паралельну форму рос, відображену аж донині в топоніміці цього реґіону. Тут течуть річки Рось з її притоками Роська та Росава, яка має притоку Росавку, а також Росавиця (Роставиця). За припущеням деяких істориків, у давнину Россю називалася і якась річка на Чернігівщині, про яку в Іпатському списку літопису під 1187 р. сказано: "У той же рік пустошив [хан] Кончак по [ріці] Росі з половцями. А після цього стали вони часто пустошити по Росі в Чернігівській волості" ("Літопис Руський", с. 343). Найвірогідніше, що роси (руси) в середині І тис. до н. е. - це одне з іраномовних сармато-аланських племен Середньої Наддніпрянщини, яке, можливо, входило в антський племінний союз. Назва роси - руси у своїй основі могла мати найменування річки. Густинський літопис свідчить, що назва Русь - "от реки глаголемая Рось" (Полн. собр. русск. летоп., т. II, СПб, 1843, с. 236). У процесі слов'янізації місцевого іраномовного населення етнонім рос (рус, русь) разом з іншими мовними елементами був сприйнятий слов'янами.
Паралельне вживання термінів з коренями рос і рус засвідчене і в давніхісторичних документах. У східних джерелах переважає термін руси, у візантійських - роси, у західноєвропейських - руси (але іноді й рос, роси), a в давньоруській писемності переважають назви Русь, руський, хоч зрідка трапляється й росьский ("Правда Росьская"). Однак, край, у якому жили руси (чи роси), мав назву лише Русь.
Який термін давніший - рось чи русь - і досі не встановлено. Одні фахівці вважають давнішим русь (M. Тихомиров), інші - рось (Б. Рибаков), але обидві назви, без сумніву, дуже давні й сягають перших століть нашої ери.
Є підстави вважати, що руссю спочатку називалися антські вояки-дружинники, а від них ця назва згодом перейшла на найпівденніший протоукраїнський союз племен - полян у трикутнику між Дніпром, Ірпенем та Россю (літописець відзначає: "поляне, яко нынЪ зовомая русь"). На час утворення давньоруської держави (очевидно, протягом VIII-IX ст.) назва Русь поширилася на всю Середню Наддніпрянщину, точніше - на Київщину, Чернігівщину і Переяславщину, які стали ядром Київської Русі. Згодом Руссю стали вважати всю Київську імперію.
У давньоруських джерелах термін Русь має подвійне значення: Русь первісна, наддніпрянська і Русь - уся Київська держава разом з приєднаними до неї землями неслов'янських племен і народів.
Подвійне розуміння назви Русь було поширене не тільки серед східних слов'ян, але й за рубежем, зокрема у Візантії. Наприклад, у творах
Loading...

 
 

Цікаве