WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Причини занепаду та розпаду Київської Русі. Утворення української політики, партій на східноукраїнських землях в складі Росії та розвиток ними ідей ук - Реферат

Причини занепаду та розпаду Київської Русі. Утворення української політики, партій на східноукраїнських землях в складі Росії та розвиток ними ідей ук - Реферат

зовнішньої політики Ярослав, як і його батько, більше покладався на дипломатію, ніж на зброю. Він зумів забезпечити для Київської Русі визнання і високий авторитет на міжнародній арені. Становище тієї чи іншої країни в епоху середньовіччя визначалося династичними зв'язками. Чим могутніша була держава, і чим більшим авторитетом користався її глава, тим більше було іноземних правителів, які бажали поріднитися з ним. Королі майже всіх західних держав вважали за честь стати родичами Ярослава Володимировича.
Сам Ярослав оженився на дочці норвезького короля Олафа Інгігердi - Ірині. Норвезький принц, який згодом став королем, Гарольд Сміливий, засновник міста Осло, був одружений на дочці Ярослава - Єлизаветі. Король Франції Генріх I оженився на дочці Ярослава - Анні, яка після смерті свого чоловіка стала регентшею при малолітньому сині Філіпі I. Один із синів Ярослава - Всеволод - оженився на візантійській царівні з родини Мономаха; старший син Всеволода від цього шлюбу Володимир був названий на честь діда Мономахом.
У внутрішньому устрої країни діяльність Ярослава Мудрого ознаменувалася загальним підйомом, зміцненням економічних і культурних зв'язків між її окремими частинами, розквітом "стольного граду" Києва. Варто згадати про значення конституції, так званого "Статуту Ярослава", чи про найдавнішу "Руську правду", котра була дана Новгороду в 1016 році, як збірник правових норм суспільного життя. Але Ярослав Володимирович закону про престолонаслідування не ввів. Непорушним залишилося і бажання багатьох східнослов'янських князів здобути київський стіл. І знову летять пущені стріли, ламаються списи, свистять мечі, заливається братською кров'ю земля Київської Русі.
Ярослав Мудрий помер у 1054 році, залишивши спадкоємцями синів і племінників, між якими розділив землі Київської Русі. Київ, Новгород, Турово-Пінська земля дісталися старшому сину - Ізяславові, Чернігів із Сiверською землею - Святославові, Переяславль з південним Лівобережжям - Всеволодові; Волинська земля - Ігорю; Галицька - Ростиславові Володимировичу; Полоцька - троюрідному племіннику Всеволодові Брячиславичу. Старший син Ізяслав став главою держави. Троє старших братів - Ізяслав, Святослав і Всеволод - уклали союз для спільного керування державою; цей тріумвірат протримався близько 15 років. Відчайдушні спроби врятувати цілісність Київської Русі були здійснені Володимиром Мономахом. Не тільки сила традицій стала причиною загибелі Київської Русі. Страх втратити владу примушував князів скрупульозно піклуватися про пряме продовження династичного князювання.
Польський історик XV століття Ян Длугош підкреслював: "Після смерті Кия, Щека і Хорива, успадковуючи по прямій лінії, їхні сини і племінники багато років панували у руських, поки спадщина не перейшла до двох рідних братів Аскольда та Діра". В хроніці Длугоша прямо говориться про те саме династичне спадкування, яке згубило Русь. То що ж, ніхто з князів протягом багатьох сторіч не розумів, або не хотів розуміти, до чого може призвести така політика? Чи можна звинувачувати в недалекоглядності княгиню Ольгу, її сина - князя Святослава, Володимира Красне Сонечко і Ярослава Мудрого? Очевидно, і так, і ні. Причина не тільки в прагненні втримати владу або в державному егоїзмі. Ментальність самого народу століттями ґрунтувалася на повазі і шануванні жерців, волхвів, князів і старійшин, яких вибирало віче. Тепер прийшла ера безумовного верховенства сили. Заповіді Христові про турботу, любов до ближнього свого не торкали душі князів, і піднімався меч на брата. Яскравий приклад князівського деспотизму - "полюддя". Князі стали збирати данину для годування раті; "полюддя" перетворилося на найжорстокішу форму поневолення, при якій у населення вилучалася велика частина усього, що їм вироблялося.
Людський егоїзм, себелюбність із присмаком турботи тільки лише про себе, попрання законів суспільства, які відпрацьовувалися століттями, різка зміна духовно-релігійних поглядів, наївність і сліпа довіра народу до правителів і стали причиною падіння Київської Русі.
2. Утворення української політики, партій на східноукраїнських землях в складі Росії та розвиток ними ідей української духовності - кінець 19-20 ст.
Весь хід соціально-економічного розвитку попереднього періоду призвів до того, що на початку ХХ ст. Росія стала вузловим пунктом усіх соціальних суперечностей, осередком капіталістичного, феодально-поміщицького й національно-колоніального гніту, який переплітався з поліцейським деспотизмом царизму й доповнювався грабежем з боку іноземного капіталу.
В зазначений період в Росії склалися об"єктивні передумови для здійснення народної революції, а також сформувалася реальна сила, спроможна розв"язати глибокі соціально-економічні суперечності революційним шляхом. Цією силою був пролетаріат. На початку ХХ ст. посилюється революційна боротьба робітників, які під керівництвом соціал-демократичних організацій переходять від економічних страйків до політичних. Під впливом революційної боротьби робітництва посилюється селянський рух.
Пожвавлення національного руху сприяло виникненню національних політичних партій Якщо на перших етапах українського національного руху (дворянський та різночинський) він виявив себе здебільшого в спробах загальноосвітнього виховання мас та утвердження їх національної самосвідомості, то роки першої буржуазної революції 1905-1907 рр. характеризуються бурхливим зростанням чисельності українських соціалістичних і буржуазних партій, що намагалися мирними та немирними шляхами втілити в життя свої політичні, економічні та культурно-освітні програми. У радянській історіографії існувала упереджена характеристика їх у різко негативному плані як "націоналістичних" та контрреволюційних. Між тим ця породжена в часи сталінщини і продовжена в часи застою концепція далеко не відповідає історичній правді. Хоча національне питання займало різне місце в програмах цих партій, воно завжди стояло поруч і нерозривно з найважливішими політичними і соціально-економічними вимогами того часу.
Ліберальнодемократичний рух в Україні, як і в усій країні, набув опозиційного характеру.В умовах загального революційного піднесення на Україні посилюється національний рух, спрямований проти шовіністичної-великодержавної політики царського уряду, за вільний розвиток рідної мови, культури й літератури.
Було б спрощенням характеризувати українські партії суто з негативного боку. Адже ,наприклад, в 1905-1907 рр. український визвольний рух не пішов шляхами націоналізму (про що й свідчить, зокрема, багатонаціональний склад членів і керівництва партій), а торував шлях українського демократичного руху. Їх діяльність багато в чому заклала підвалини нових дружніх відносин між народами.
Питання формування та діяльності в Україні різних партій та організацій в 1900-1917 рр. до теперішнього часу розроблені в науковій літературі недостатньо.
Існує два підходи до проблеми визвольного руху в Україні: перший - класовий, ленінський, за яким національне визволення та національна рівність можливі тільки на основі революційних соціально-економічних перетворень, знищення панування поміщиків та буржуазії, та другий - національний, за яким на першому місті стоїть досягнення національної свободи, на базі якої планується подальше вирішення соціально-економічних проблем.
В деяких виданнях за останні роки зроблена спроба відійти від таких полярних підходів і надати об"єктивний аналіз позиціям і ролі в українському визвольному руху політичних партій різної орієнтації. Розділ 1 Політичні партії в Україні на початку ХХ ст. 1. Політизація робітничого та селянського руху в Україні. Створення загальноросійських партій Складовою частиною суспільно-політичного життя кінця ХІХ ст. - початку ХХ ст. був робітничий і селянський рух в Україні.
У 90-х роках ХІХ ст. загострення класових
Loading...

 
 

Цікаве