WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Соціально-економічні перетворення в українській державі за часів Павла Скоропадського - Реферат

Соціально-економічні перетворення в українській державі за часів Павла Скоропадського - Реферат

політичній арені еміграції. І дійсно, незабаром Павло Скоропадський з'являється, цього разу, як прапор руху гетьманців-державників. Його засновником стала Українська хліборобсько-демократична партія на чолі з В.Липинським та С.Шеметом, яка згодом оформилась, як Український союз хліборобів-державників з центром у Відні.
Хліборобська партія існувала з кінця 1917 року, але її стосунки з П.Скоропадським у 1918-му були досить складними. Слід зазначити хоча б, що з'їзд, який 29 квітня проголосив Скоропадського гетьманом, був не хліборобським, а з'їздом Союзу земельних власників". "Хлібороби" відокремились від них ще напередодні, 28 квітня, але вітали гетьмана, поставивши йому декілька умов: створення дійсно вільної, незалежної, народної Української держави; скликання Української народної ради; щоб уряд складався з людей, які довели вірність українській національно-державній ідеї та ін. Скоропадський прийняв це звернення, але майже всі вимоги виконані не були, а подальші з'їзди "хліборобів" - заборонені. На початку листопада 1918р., коли поразка стала цілком очевидною, гетьман доручив С.Гербелю формування нового кабінету - вільноговід германофілів і зорієнтованого на Антанту. Однак Антанта допускала в крайньому разі лише федерацію народів колишньої Російської імперії. Під загрозою більшовицької навали та міжнародної ізоляції П.Скоропадський 14 листопада 1918 р. оголосив про федерацію України з "майбутньою", небільшовицькою Росією. Але того самого дня лідери українських соціалістичних партій створили у Білій Церкві новий уряд - Директорію, яка розпочала повстання проти Гетьманщини. Ідея федерації відштовхнула від П.Скоропадського українських патріотів, однак не привернула до нього російських монархістів, з яких у Києві формувалася "українська" армія. На Київ наступали війська Директорії під командуванням С.Петлюри, розгортався махновський анархістський рух. Гетьман втрачав контроль над країною.
14 грудня 1918 р. до Києва тріумфально ввійшли війська Директорії й проголосили відновлення Української Народної Республіки. Того самого дня гетьман з допомогою німців виїхав за кордон. У своєму відреченні від влади він писав: "Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців докладав усіх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якому він опинився. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади".
Тільки на вигнанні зійшлися шляхи Скоропадського та Союзу хліборобів. Для останніх Павло Петрович став прапором національно-державного будівництва; він же знайшов у них сильну підпору під свої мрії про монархічну Україну.
Проте, як зауважує ідеолог сучасного українського консерватизму Вячеслав Липинський, Гетьманщина мала ширше значення. Воно полягало в ознайомленні й навіть залученні на підтримку ідеї української державності деяких представників значно русифікованої соціально-економічної верхівки України. А це в свою чергу сприяло розширенню соціальної бази цієї ідеї поза вузький прошарок української інтелігенції на чисельніший, надійніший і продуктивніший клас "хліборобів", тобто заможних селян і володарів маєтків. Відтак, якби Скоропадський утримався, то, на думку Липинського, він привернув би на бік української державності найпродуктивніше населення країни, не залишаючи її в залежності від "ідеологічної секти", як він називав національне свідому українську інтелігенцію.
Історики-гетьманці (а слідом за ними і деякі наші сучасники) зазначають, що саме "Скоропадський починав працювати над створенням організації, яка в основу своєї діяльності доклала консенсус у соціальних питаннях". Насправді він не відігравав у цьому провідної ролі; спочатку його навіть не було серед кандидатів у диктатори (сам П.Скоропадський пізніше писав: "Мушу відверто сказати, що ще на початку березня я про гетьманство не думав"). Головним кандидатом українських кіл на роль монарха був Євген Чикаленко, видатний організатор національного життя, відомий меценат, до революції - фактичний голова Товариства українських поступовців і видавець єдиної щоденної україномовної газети "Рада". Висувалася також кандидатура Миколи Міхновського, першого теоретика самостійництва на Наддніпрянщині. Однак окупаційне командування вважало, що під час громадянської війни на чолі держави не повинна стояти цивільна людина. А П.Скоропадський, авторитетний воєначальник і нащадок старовинного гетьманського роду, мав перед усіма іншими кандидатами очевидні переваги. Коли питання про майбутнього монарха було вирішене, політичні організації на чолі з "Українською народною громадою" почали готувати переворот.
Отже, організаторами повалення Центральної Ради були не німці та австрійці, як твердили радянські історики. Лише за 5 днів до перевороту, коли в казармах з'явилися листівки й агітатори, а до Києва почали заїжджатися учасники з'їзду хліборобів, із П.Скоропадським виявив бажання зустрітися начальник штабу німецьких військ в Україні генерал Гренер. Він заявив, що німці не втручатимуться у внутрішні справи України, хоча й натякнув на їхню зацікавленість у встановленні авторитетної влади. Союзники висунули цілу низку ультимативних вимог до майбутнього уряду, частину яких П.Скоропадський одразу ж відхилив (зокрема, про виключне право Німеччини та Австро-Угорщини на "лишки харчового продукту" в Україні). Сторони погодилися з необхідністю відновлення приватної власності та встановлення міцного ладу в країні. До 29 квітня залишилося кілька днів.
У "Споминах" П. Скоропадський зазначав: "28 квітня після обіду я замінив свою звичайну військову черкеску на цивільне вбрання... вийшов з дому і візником поїхав до скверу, де стоїть пам'ятник Святому Володимирові. Мені хотілося на самоті обдумати те велике діло, що я звалював тепер на свої плечі; мені хотілося розібратися в своїх власних думках і намірах. Я почував, що переживаю дуже важливі моменти свого життя; усвідомлював... яка колосальна відповідальність ляже на мене і я вже змушений буду забути про особисте життя і особисті інтереси. Я наблизився до пам'ятника і сів на лавку... Переді мною чудово вимальовувався наш Дніпро, свідок не таких ще переворотів! Поза Дніпром розгорталася безмірна далечінь рідної мені Чернігівщини. Я довго, довго сидів, милувався краєвидом, образи минулого мого краю один за другим виникали перед моїми очима; я намагався уявити собі його майбутнє. Я відчував, що починаю якусь нову сторінку в історії мого народу, і хотілося усвідомити собі всі обставини цього початку. Хай буде, що буде, а йти на це діло я мушу. Потраплю врятувати
Loading...

 
 

Цікаве