WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Соціально-економічні перетворення в українській державі за часів Павла Скоропадського - Реферат

Соціально-економічні перетворення в українській державі за часів Павла Скоропадського - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Соціально-економічні перетворення
в українській державі за часів
Павла Скоропадського"
ПЛАН:
1. Вступ.
2. Розпуск Центральної Ради. Прихід до влади гетьмана П.Скоропадського.
3. Гетьманська держава, її внутрішня і зовнішня політика.
4. Протигетьманське повстання. Крах гетьманщини.
5. Заключення.
1. ВСТУП
Над історією української держави розмірковувало і вивчало віхи її становлення та буття немало істориків: і об'єктивно, і з ідеологічними передвзяттям - цей процес почався від козацьких літописців, тривав він і в ХХ ст., згадати б В.Антоновича, О.Єфименко, М.Грушевського та ряд інших, які розглядали цю тему чи з заданих позицій (літописці), чи з романтичних, чи народницьких, і часто багато речей із тьми минулого вийнявши, немало в тому процесі й недобачили та й не завжди розуміли. Докорінний злам у історичному погляді на Козацьку державу бачимо в істориків-державників, які зупинилися не так на соціально-економічних процесах, як на вивченні самого механізму творення української держави і складнощах цього процесу.
Давня українська поезія, яку раніше цілком безпідставно вважали схоластичною, має дивовижну, майже ніким не простежену вписаність у живе тодішнє життя, зокрема в державотворчі процеси свого народу, тобто відзначається великою актуальністю і часто стає не просто зразком (більш чи менш талановитим) словесного мистецтва, а й документом своєї доби, який приносить часом не лише новий, незвісний за іншими джерелами факт, а й подає цілком своєрідне освітлення тих чи інших подій, чим не можна ігнорувати.
Важка й печальна історія українського державотворення. Але ми, жаліючи над помилками наших державотворців і на їхні невдачі, не повинні забувати й іншого: українці викликали неймовірні зусилля і з'явили немало геройства та самопожертви, щоб свою державу, в межах можливості, встановити та її втримати. Не перелічити мільйонових жертв покладених в її ім'я і задля неї, і про них не маємо ніколи забувати, адже дуже часто гинули найкращі, найчесніші, ідейні і сумлінні, а хитрі, безчесні виживали і сіяли своє зерно в наш генофонод. Однак у часі проростало не лише воно, а й зерно чисте та відбірне - народжувалися нові й нові покоління, котрі кидалися на боротьбу за нашу волю й незалежність. Хотіли мати собі свободу й немало крові за неї пролили, але все бажали, щоб правив нами хтось чужий. Історія державотворення про це свідчить на кожному кроці. Отож, ці дві великі речі - відсутність єдності і віра в те, що хтось нам допоможе стати на ноги і збудувати власну державу, більше всіх ворогів нас знищували й умаляли, і поки не усвідомимо цих найбільших своїх хвороб та болячок, поти не зведемося з колін і не станемо рівними серед рівних. Доки будуть у нас переважати партійні, конфесійні, групові інтереси і доки не осягнемо святої ідеї національної єдності, не будемо сильними; доки не збагнемо, що мусимо стати на ноги самі, доки не перестанемо сподіватися на іноземного "дядечка", котрий нам допоможе, не будемо з іншими й рівними і не зживемо загніждженого і заглибленого в нас комплексу рабства. Раб перестає бути рабом не через мрії про свободу, а через віру в свою людську повновартісність - цей історичний урок треба пізнати і засвоїти передусім. Народ наш вільнолюбний, здатний на героїчний чин, на змагання за свою свободу, любить свою землю і вміє на ній працювати, але до того треба йому ще історичної мудрості, а мудрість - це є: навчитися єдності та віри в себе, свою правду, силу, волю, бо таки мав рацію Тарас Шевченко, коли проголошував і навчав нас, що "в своїй хаті своя правда, і сила і воля". Не маючи єдності, пропадаємо, з єдністю станемо сильними і нас почнуть поважати у світі. Коли повіримо в себе, перестанемо оглядатися за чужим володарем, то збудуємо собі дім, який стане для нас і нащадків вільним та вічним. Коли навчимося шанувати й любити себе самих, шануватимуть нас і сусіди; коли повіримо в свою силу та спроможність, на нас перестануть дивитися зажерливим оком: хижак б'є слабкого, сильного остерігається; і це закон природи, який неперехідний.
Останнім часом з'явилося чимало наукових і науково-популярних праць як істориків минулого, так і сучасних. Але подані в них матеріали нерідко мають дискусійний чи полемічний характер, потребують уточнень, поглиблення і навіть більше - якоюсь мірою політизовані й відзеркалюють точку зору певних партій чи суспільних угрупувань. При такому розмаїтті поглядів на історичну спадщину досить важко розібратися в соціально-політичних, економічних та інших процесах далекого й недавнього минулого.
У своїй книзі О.Субтельний високо оцінює політику уряду гетьмана Павла Скоропадського.
Після здобуття Україною справжньої незалежності і державного суверенітету ми нарешті маємо змогу по-новому подивитися на постать Павла Петровича Скоропадського - останнього українського гетьмана. Він належить до тих дійових осіб історії, навколо яких завжди точилися нескінченні дискусії, створювалися міфи і легенди. Зі своїх майже 72 років життя Скоропадський гетьманував лише 7 з половиною місяців і якщо перші 45 років вважати передмовою до гетьманства, то останні 27 були тяжкою розплатою за ту недовгу мить влади над віруючою в пошуках виходу з соціальних експериментів Україною. А заплатив він сповна - смертю маленького сина ще за часів гетьманування, поневіряннями на чужині, перебуванням під опікою німців у період фашистської диктатури. Початок життя Павла Скоропадського не віщував жодної з цих подій. То був типовий життєвий шлях російського аристократа - адже половина петербурзького вищого світу мала українське коріння або українську маєтність.
1. РОЗПУСК ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. ПРИХІД ДО ВЛАДИ ГЕТЬМАНА П.СКОРОПАДСЬКОГО
4 грудня Центральна Рада отримала ультиматум Раднаркому за підписами Леніна і Троцького. У відповіді на ультиматум (іі підписали В.Винниченко й С.Петлюра) Раднарком обвинувачувався у грубому замаху на "право самовизначення України шляхом нав'язування iй своїх форм полiтичного устрою". Бiльшовики незважаючи на численнi декларацii про "самовизначення нацiй аж до вiддiлення", не переводили своїх вiдносин з Україною в площину мiжнародного права.
Постає закономiрне запитання: чому перед такою загрозою Центральна Рада не змогла протистояти бiльшовицькому наступу?
Вiдповiдь лежить у площинi двох факторiв - зовнiшнього й внутрiшнього.
Лiдери Центральної Ради опинилися перед вибором - де шукати допомоги проти ворога нашого нацiонального визволення - Росiї. Одна частина стояла за те, щоб шукати iї в народi, йдучi назустрiч його соцiально-еконмiчним
Loading...

 
 

Цікаве