WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Суспільно-економічний лад та господарський розвиток Української Козацької Держави - Реферат

Суспільно-економічний лад та господарський розвиток Української Козацької Держави - Реферат

у козацькому війську старшина отримувала на "ранг" (посаду) землі, села і містечка з державного земельного фонду. Це були тимчасові володіння, подібні до західноєвропейського бенефіція.
Зросло землеволодіння Б. Хмельницького, який мав у спадковій власності хутір Суботів. Від польського короля він отримав міста Медведівку і Жаботин, села Кам'янку, Новосільці, землі за Чигирином, від російського царя - м. Гадяч з селами. Як гетьман мав рангове володіння - Чигиринське староство.
Отже, на території Української козацької держави було знищено велике і середнє феодальне землеволодіння, монополію магнатів, шляхти і церкви на землю, яку почали вільно продавати і купувати. Панівними стали такі форми земельної власності, як державна і козацька. Поступово формувалася старшинська власність, хоча і в незначних розмірах - будинки, хутори, млини, слободи, окремі села. Відстояла свої давні права на землю дрібна і середня православна українська шляхта. Збереглася і зросла земельна власність православних монастирів і духовенства. Ці традиції привілейованого землеволодіння мали значний вплив на відродження феодальних відносин.
Важливим досягненням стало визнання селянської власності. І хоча селянське землеволодіння на відміну від козацького грунтувалося не на юридичній основі, а на звичаєвому праві, однак селяни фактично стали вільними виробниками.
Аграрна політика Б. Хмельницького мала прогресивний характер. Незважаючи на її суперечливість і непослідовність, були створені умови, за яких козаки і селяни змогли забезпечити свої інтереси. Зміцнився інститут приватної земельної власності. Основною формою господарства стало дрібне землеволодіння козаків, селян і міщан.
Зміни в поземельних відносинах були затверджені в "Березневих статтях" 1654 p. і стали юридичною основою для аграрного розвитку України в складі Московської, пізніше Російської держави.
Протягом другої половини XVII - першої чверті XVIII ст. значно зросло монастирське і церковне землеволодіння за рахунок придбання й захоплення козацько-селянських та громадських земель. За даними "Генерального слідства про маєтності", в 1729-1730 pp. у 9 полках (крім Стародубського) монастирям належало 305 маєтків ill 073 подвір'їв посполитих, що становило понад 20 % загальної кількості подвір'їв.
Гетьмансько-старшинська адміністрація намагалась обмежити монастирське землеволодіння. З подання гетьмана Д. Апостола царський уряд указом 1728 p.заборонив духовним землевласникам купувати землю, лише приватним особам дозволив заповідати її монастирям. Монастирі мали монопольне право на винокуріння і торгівлю горілкою в своїх маєтках. Церква домоглася права на безплатне володіння частиною громадських земель у вигляді дарувань. Общини виділяли священикам подвір'я, поля, сіножаті для ведення господарства.
Певна частина маєтностей належала містам, членам міських управ. За гетьманськими універсалами, вони могли на юридичній основі експлуатувати селян, користуватися сіножатями, риболовними угіддями, млинами, лісами. У містах ділянки належали цехам. У випадку купівлі-продажу власником цих земель було "цехове товариство від старшого до меншого". Багаті міщани скуповували землю у міщан, селян, козаків. Випадки надання гетьманами земельних наділів купцям були нечастими. Один з перших універсалів видав І. Мазепа в 1688 p. стародубському купцеві Спиридонову (Шараю). Проте протягом XVIII ст. міське землеволодіння зменшилося внаслідок загарбання старшиною, особливо коли права міст не підтверджувалися царськими жалуваними грамотами.
Козацтво, як і в роки Хмельниччини, було привілейованим станом Лівобережної та Слобідської України. Чисельність козацтва не була постійною, вона то зростала, то зменшувалася. За статтями Б. Хмельницького, реєстрових козаків було 60 тис., І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Мазепи - по ЗО тис. Після Мазепи пункт "чисельність козаків" у гетьманських статтях був усунений. За ревізією 1723 p., в компутах десяти полків (131 сотня) Лівобережної України було 55 240 козаків. У 1735 p. під час російсько-турецької війни головнокомандувач російської армії фельдмаршал Мініх скаржився, що чисельність боєздатних козаків дорівнювала лише 20 тис. У 1764 p. в зверненні до Катерини II при вступі на престол старшина вказувала, що знайдеться лише 10 тис. козаків, які можуть служити у війську.
Необхідність збереження козаків як дарової військової та робочої сили змушувала уряд обмежити скуповування земель у козаків. "Решительньїе пунктьі" (1728 p.) гетьмана Д. Апостола забороняли відбирати у козаків і селян успадковані та куплені землі. Царські укази 1739-1741 pp. забороняли в Гетьманщині купувати землі рядових козаків. У 30-х роках XVIII ст. було заборонено скуповувати землі козаків у Слобожанщині. Проте на практиці нічого не змінилося. В 1754, 1760, 1761 pp. гетьман К. Розумовський видав спеціальні ордери, за якими старшині дозволялося залишити у себе куплені у козаків землі. Сенат був змушений в 1764 p. спеціальною грамотою наказати гетьманові Розумовському оформити купчі документи на всі придбані у козаків землі. В середині 60-х років видавалися розпорядження для покарання покупців козацьких земель "отнятиєм грунта, лишениєм денег, за оний заплачений". Землі козакам поверталися безплатно.
Царський уряд 16 квітня 1728 p. видав указ, який забороняв переводити козаків у посполиті. Указ 1735 p. наказував Генеральній військовій канцелярії визволити "закріпачених козаків" (козак, що був посполитим 15 років, міг ним залишатися назавжди). Гетьман К. Розумовський був змушений видати універсал (1754 p.), що обмежував насильства та зловживання старшини щодо козаків. У 1783 p. після юридичного оформлення кріпосного права царський уряд перевів підпомічників у категорію державних селян: козаки зберегли особисту свободу та право на володіння землями, але сплачували податки та відбували відповідні примуси. Заможні виборні козаки або перейшли до стану козацької старшини, або записувались у міщани, займалися ремеслом, торгівлею, що вела до капіталізації їхніх господарств.
Використана література:
" Пайовик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М. Економічна історія України і, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. - К.: Вікар, 1999. - 737 с.
" Субтельний О. Історія України. - К., 2001.
" Українознавство. Енциклопедія в 4-х книгах. - К., 1994-1996.
Loading...

 
 

Цікаве