WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозька Січ в другій половині ХVII - на початку ХVIII ст. - Реферат

Запорозька Січ в другій половині ХVII - на початку ХVIII ст. - Реферат

підмога 40 тис. козаків на чолі з гетьманом Сагайдачним.
Усі ці перемоги додавали козакам упевненості у власних силах. У своїх нерідко зухвалих переговорах із поляками козаки почали називати себе оборонцями віри, лицарським братством, борцями за народне благо. Така риторика певною мірою слугувала вузько становим інтересам козацтва й мала на меті переконати уряд, що козакам належать права та привілеї, звичайно даровані воїнам. Водночас козаки значною мірою серйозно проймалися ідеєю оборони християнства й власного народу. Це нове усвідомлення власного призначення змушувало їх займатися пекучими проблемами внутрішнього життя суспільства.
Запорозьке козацтво подарувало світові цілу плеяду видатних вождів, які мужньо протистояли іноземним загарбникам. Найяскравіша постать серед них, якщо говорити про часи по смерті Богдана Хмельницького, - кошовий отаман Іван Сірко. Ще за життя його ім'я було оспіване в думах та піснях, увійшло в легенди, стало символом не тільки запорозького козацтва, а й усього волелюбного духу українського народу. За часів Руїни, коли на очах гинула відроджена Богданом Хмельницьким незалежна й суверенна Українська Держава, коли тіло матері-України шматували зусібіч вороги, запорожці мужньо боронили волю народу, і часто в бій за праведне діло їх вів Іван Сірко. Саме тоді його ім'я стало відоме всій Європі і не тільки їй.
За діяльністю Сірка уважно стежили іноземні уряди, про нього розповідали читачам газети Польщі, Німеччини, Швейцарії та інших країн, а сам він листувався й був особисто знайомий з царями, королями, ханами, гетьманами, полководцями. Щиро дивувався анонімний автор польсько мовної "Віршованої хроніки", створеної приблизно у 80-х роках XVII століття: чому простий козак з немилозвучним прізвищем має славу знаменитих мальтійських рицарів, що героїчно протидіяли турецькій навалі, чому такої слави не зажив якийсь король або князь?
Життя і діяльність Івана Сірка нерозривно пов'язана з першими трьома десятиріччями існування Чортомлицької Січі. Понад 15 разів січовики обирали його кошовим отаманом. І навіть тоді, коли Іван Сірко не займав цю важливу посаду, він залишався неформальним лідером і користувався безсперечним авторитетом, і не лише на Запорожжі. В усій Україні -Лівобережній, Правобережній, Слобожанщині - в 50-70-і рр. XVII ст. не було більш популярної людини, аніж Іван Сірко.
Загальне визнання і безмежну вдячність сучасників викликала очолювана Іваном Сірко героїчна боротьба козацтва проти турецько- татарських агресорів. Іван Сірко вважав головною метою кожного походу рятування полонених, звільнення невольників, що маялися в тяжкому рабстві в султанській Турції та Кримському ханстві. В цьому полягав людяний характер діяльності запорізького лицаря. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність та відвага з'єднувалися в ньому з безмежною відданістю справі народу.
Іван Сірко був відомий в Європі та Азії, про нього писали в Польщі, Німеччині, Швейцарії та інших країнах, за його діями в боротьбі проти турецького й татарського нашестя пильно стежили скрізь. Сірко перебував у переписці та був особисто знайомий з багатьма титулованими й сановними особами-царями, королями, ханами, гетьманами, полководцями.
На чолі з Сірко запорожці проводили постійну розвідку в степах та низов`ях Дніпра, улаштовували засідки біля переправ та вздовж шляхів, несли караул на "морських розливах", розгромлювали орди, що поверталися з Криму із полоненими та здобиччю. Він провів біля ста великих й малих походів - у Крим, на ханські володіння та ногайські улуси, давав відсіч ординцям, що втручалися на територію України, намагався завадити грабіжницьким нападам.
Це були походи у різних напрямках: на Крим, Очаков, Аккерман, Бендери, на володіння буджацьких орд, на Чорний та Кучманський шлях. Ходили на човнах по Дніпру, на чайках - по морю, на конях - степом. Розміщувалися звичаєво табором, були у козаків і гармати.
Цілком віддаючи себе боротьбі проти Кримського ханства та Турції, справі захисту України від ворожого нашестя, Сірко інколи випускав з поля зору проблеми загальноукраїнського масштабу. Його політичний світогляд був дещо обмеженим. Так, зокрема, він недооцінював діяльність гетьманів щодо становлення української держави, та мимоволі порушував їхні плани. Не прийнявши у 1654 р. разом з Запорізькою Січчю присяги на вірність царю, Сірко інколи підтримував старшину саме промосковської орієнтації.
4) І.Мазепа довший час перебував у досить дружніх стосунках з Петром І, який так чи інакше підтримував гетьманство І.Мазепи на території України. Коли почалася складна для Росії Північна війна, І.Мазепа
Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро І, цей палкий прихильник західних звичаїв, вирішує модернізувати армію, управління й суспільство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, відмінялися також "застарілі звичаї". В межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована у 1654 р. традиційна автономія Гетьманщини.
Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Козаки вперше повинні були воювати виключно за інтереси царя. Замість того щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів - поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. І.Мазепа змушений був переконувати козацьких старійшин стати на сторону Петра І. Однак, у цих походах стало до болю очевидним те, що козаки не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями. Рік у рік їхні загони поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть 70 % складу. Коли, намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків російських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська, яке вважали гіршим і часто використовували просто як гарматне м'ясо. Коли поповзли чутки про наміри Петра І реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася.
Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що вїхніх містах і селах розмістилися російські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. "Звідусіль,- писав цареві Мазепа,- я отримую скарги на свавілля російських військ". Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи російським вельможею.
Суперечності між Запорозькою Січчю та гетьманом загострювалися внаслідок соціальної політики Івана Мазепи. Аристократична її спрямованість не сприймалася демократичним козацтвом.
На початку 90-х років XVII ст. Запорожжя послужило імпульсом для політичного й соціального визвольного руху. Це засвідчило, що прагнення свободи ніколи не вмирало в українському народі. У січні 1693 р. на Запорожжі з'явився військовий канцелярист Петро Іваненко, якого називали Петриком. Він закликав запорожців підніматися проти Москви. Заслуговує на увагу, що військові канцеляристи були службовцями Генеральної військової канцелярії - вищого виконавчого органу влади в Гетьманщині. Вони займалися веденням справ, листуванням, копіюванням документів, їх складанням. Відповідно до свого службового становища військові канцеляристи були свідками й учасниками
Loading...

 
 

Цікаве