WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Етапи інтеграції Східної України в економічну систему Російської імперії. Економічна політика Петра І та Катерини ІІ і її вплив на економіку України ( - Реферат

Етапи інтеграції Східної України в економічну систему Російської імперії. Економічна політика Петра І та Катерини ІІ і її вплив на економіку України ( - Реферат

серед старшини, багатих козаків, при спільному придбанні землі, млинів, паїв, членів спілки. В 60-х роках XVIII ст. до 40 % орної землі було в сябринному володінні. Однак до кінця XVIII ст. воно поступово зменшилося, панівною стала індивідуальна власність на землю.
У 1765 p. царський уряд видав маніфест про генеральне межування - точне визначення земельних володінь землевласників, козаків, селян, церкви, міст. Воно проводилося до1861 p. і було юридичною основою поземельних відносин.
З кінця XVII - протягом XVIII ст. відбулися значні зміни в правовому становищі селян. Поступово поширилася та утвердилася феодальна рента, зокрема відробіткова.
У 30-60-х роках відробіткова рента стала триденною, під час польових робіт - щоденною, а в другій половині XVIII ст. досягла п'яти і більше днів на тиждень. Відробіткова рента поєднувалася з натуральною і грошовою, розміри яких фіксувалися.
На чинші перебували посполиті ратушних і магістратських сіл, північних районів, де земля була мало придатна для землеробства.
Вихідці з Росії, України, Білорусії, які поселялися на слободах, звільнялися від примусів на 2-3 роки, а потім виконували всі обов'язки посполитих.
У другій половині XVIII ст. почали застосовувати місячину, коли у селян забирали наділи землі та вони працювали на доменіальній землі за натуральну щомісячну плату.
Політика гетьманської адміністрації та царського уряду позбавляла селян права переходити на інші місця. В універсалі до старшини Полтавського полку (1706 p.) І. Мазепа наказував розшукувати селян, які вийшли із старшинських маєтків, повертати назад, відбирати майно й карати їх. Сенатські укази потребували повернення на попереднє місце проживання старшинських і монастирських селян на Лівобережжі та Слобожанщині. У проекті збірника законів "Права, за якими судиться малоросійський народ" (1743 p.) старшина, прагнучи юридичне оформити своє економічне панування, записала, що селяни повинні завжди "послушание й повинности" віддавати своїм володільцям, останні мали можливість карати селян, давати дозвіл йти на заробітки.
З середини XVIII ст. наступ на селян посилився. Універсал гетьмана К. Розумовського від 22 квітня 1760 p., підтверджений царським указом 1763 p., забороняв селянам без дозволу власника маєтку переходити на нові місця. Ще одним кроком у цьому напрямі був Рум'янцевський опис Малоросії (1765-1769 pp.), за яким визначалася належність населення до різних станів.
Остаточне юридичне закріпачення селянства на Лівобережжі та Слобожанщині відбулося згідно з царським указом від 3 травня 1783 p. В ньому зазначалося, що селянин повинен "залишатися на своєму місці і при своєму званні, де він записаний нинішньою ревізією". У південноукраїнських землях кріпацтво юридичне було оформлено в 1797 p. Встановлювалася триденна панщина із збереженням всіх натуральних і грошових примусів.
В Українській гетьманській державі. Слобідській Україні земельні володіння були непривілейованими. Вони грунтувалися не на грамотах і документах, а на реальному володінні. Питання юридичного закріплення прав на землю було нерозривно пов'язане з проблемою нобілітації старшини, оскільки за російськими законами дворянство монопольне володіло землею. У "Глухівських статтях" (1669 p.) був пункт про надання в майбутньому дворянського звання козацькій старшині. У "Коломацьких статтях" (1687 p.) вона вже прирівнювала себе до службового дворянства та просила царський уряд підтверджувати права на володіння землями, отриманими від гетьмана. Проте уряд довго негативно ставився до нобілітації української старшини, видавав грамоти на землю окремо кожному прохачу та затягував вирішення питання про зрівняння української старшини в правах із російським дворянством. Відома заява Сенату, що в "Малой России дворян нет".
У 1726 p. за розпорядженням із Петербурга була проведена офіцерська ревізія з метою визначення земельних маєтностей і перевірки прав власності. В "Решительних пунктах" 1727 p. гетьмана Д. Апостола висувалося питання про перевірку прав володільців маєтностей, зокрема тимчасовоумовних, і упорядкування земельних відносин. У 1729- 1730 pp. було проведено "Генеральне слідство про маєтності". Всі землі були поділені на шість категорій: 1) приватновласницькі; 2) рангові; 3) монастирські; 4) ратушні; 5) вільні військові; 6) спірні. Власники рангових маєтностей, які не могли довести права на них, повинні були їх повернути. Старшина отримувала юридичне закріплення права на землю, якщо доводила законність придбання. Д. Апостол просив царський уряд "об уравнении малороссийских чинов с русскими табельними".
Після Визвольної війни (1648-1667 pp.) термін "шляхетство" не вживався в Українській державі. За Петра І він поширився в Російській імперії й козацька старшина прагнула закріпити його за собою законодавче. У проекті збірника законів "Права, за якими судиться малоросійський народ" (1743 p.) шляхетські права визнавалися за всіма категоріями старшини та їхніми дітьми й духовенством. Проте, оскільки цей документ обґрунтовував право Лівобережної України на самоврядування в межах Російської імперії, його не було затверджено.
Старшина робила спроби домогтись юридичних прав на землю, звертаючись до російських імператриць Єлизавети Петрівни (1742 p.) і Катерини II (1764 p.). Проте ці клопотання було відхилено, хоч формально дворянські права визнавалися, бо царський уряд постійно підтверджував права старшини на землю. Юридичною підставою для претензій старшини став Рум'янцевський опис Малоросії (1765- 1769рр.).
З другої половини 60-х років XVIII ст. царизм змінив негативне ставлення до нобілітації старшини й реалізовував заходи щодо відокремлення її від козацького стану. У 1764 p. офіцерські чини та статус дворянства отримала старшина Слобідської України у зв'язку з ліквідацією козацьких полків.
Із скасуванням деяких указів адміністративно-територіального ладу Лівобережної України царський уряд остаточно зрівняв права старшини з російським дворянством. Указом від 26 жовтня 1781 p. на ім'я генерал-губернатора Лівобережної України П. Рум'янцева право участі в місцевій адміністрації та суді належало дворянам, "вотчини і поместья свои в тех губерниях имеющим". Отже, старшина здобула всі права, що мало російське дворянство. У 1783 p. було видано указ про закріплення за старшиною прав на селян і перетворення лівобережних козацьких полків на регулярні; в 1784 p. - указ, за яким рядові козаки мали окремий суд. "Жалувана грамота дворянству" (1785 p.), що поширювалася на Слобожанщину, Лівобережжя і південноукраїнські землі, свідчила про завершення нобілітації української старшини. Вона мала право володіти землею, селянами, засновувати підприємства, організовувати ярмарки і торги, була звільнена від податків, обов'язкової військової служби, не могла піддаватися тілесним покаранням. У кінці XVIII ст. на
Loading...

 
 

Цікаве