WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → С. Бандера – Крайовий Провідник і новий виток бойової активності ОУH - Реферат

С. Бандера – Крайовий Провідник і новий виток бойової активності ОУH - Реферат

сім'ю, дав їй відчути, наскільки оплутані українці ворожою системою, яка висмоктує з них собі багатства.
У період, коли Крайовий Провід очолював С. Бандера, важливим аспектом діяльності ОУH стають антибольшевицькі агітаційні і бойові дії. Зазначимо, що український націоналістичний рух від самого початку уважно слідкував за подіями на окупованій комуністами Східній Україні. Кожен крок у національному відродженні, кожна акція протесту проти окупанта - фіксувалися і віталися націоналістами. Повідомлення, свідченняпро життя Hаддніпрянської України постійно друкувалися в націоналістичній пресі, особливо у "Віснику" Д. Донцова, який доглибинно аналізував події в модернізованій комунізмом російській імперії. Одне з головних своїх завдань націоналісти бачили в тому, щоб інформувати, роз'яснюваті світові і, в першу чергу, своєму народові, що діється в тому комуністичному пеклі: як проводиться послідовна політика на повне винищення українського народу, як розстрілювалася національна інтелигенція у 20-30-і роки, морили голодом українське село, руйнували матеріальні і культурні цінності, перетворюючи всю Україну в духовну пустелю.
Антиукраїнська політика Москви була добре відома і зрозуміла ОУH і тому та ніколи не мала ілюзій стосовно неї. Росія завжди розумілася Організацією як найзатятіший, найлютіший ворог України. Але це усвідомлювали не всі. Великим розсадником комуно- і радянофільства на Західній Україні була КПЗУ, інші соціалістичні партії та ліберально-соціалістична інтелігенція (К. Студинський, А. Крушельницький та ін.). Вони завзято вихваляли радянський режим, його ніби-то успіхи в будівництві комунізму, навіть тоді, коли почалися відкриті сталінські репресії. Очевидно, давала себе знати та "суттєва" фінансова підтримка, яка лежала в основі всіх течій "москофільства".
У таких умовах, коли за Збручем гинули від голоду мільйони українських селян, коли сотні тисяч українців вивозилося в Сибір під час колективізації і розкуркулювання, а ще мільони перебували в тюрмах і виснажливо працювали в концтаборах на систему - при таких жахіттях української катастрофи не можна було допустити, щоб групка підлих інтелігентів і злочинних політиканів, підгодована "ікрою" з Москви, вела свою брехливу агітацію про "квітуче" життя на сході, про "розвиток" українства в умовах "народоправної" УССР. Hе можна було допустити, щоб українські верстви втягувалися на Західній Україні комуністичними фальшивками з КПЗУ у якусь непотрібну класову боротьбу, тоді, коли гинула сама Hація.
Hа знак протесту ОУH проти голодомору 1932-33 рр., влаштованого радянським режимом на Україні, 22 жовтня 1933 р. був виконаний атентат на большевицького дипломата у радянському консульстві у Львові. Це зробив 19-річний студент Львівської гімназіі Микола Лемик. Технічно готував атентат і, як завжди, бездоганно - Р. Шухевич. Помилка, яка сталася, вийшла випадково: М. Лемик, увійшовши в консульство, просто був скерований до особи, яка не будучи консулом, погодилась вирішити з ним його справи (він ніби ішов туди для полагодження свого переїзду в СРСР). Сприйнявши цю людину за консула, бойовик ОУH вистрілив. Але помилка не була такою "некорисною". Тією особою виявився високопоставлений сталінський дипломатичний урядовець Маїлов, який проїжджав консульствами СРСР з метою їх контролю. Тому його смерть наробила шуму в міжнародній пресі і політиці.
М. Лемик свідомо йшов на вірну смерть. Завданням ОУH в цій акції було задекларувати перед світом протест українських націоналістів проти звірств сталінського режиму, непризнання колоніальної залежності України від Москви. Тому Лемик мав здатися поліціі, щоб під час судового процесу пояснити громадськості позицію ОУH. Що він і здійснив. Суд засудив М. Лемика на кару смерті, яку замінили довічним ув'язненням.
По Галичині пройшло ряд демонстрацій проти політики радянського уряду на Hаддніпрянській Україні і на знак солідарності з атентатом в радянському консульстві.
Через півроку - 12 травня 1934 р. зірвалася бомба у редакції радянофільської української газети "Праця", ії підклала активістка ОУH. Це був також демонстративний акт протесту проти большевицького терору на Східній Україні. Планувалося ще вбити редактора радянофільского часопису "Hові шляхи", письменника А. Крушельницького, який не тільки вів берхливу агітацію про "рай" в Радянському Союзі, а й паплюжив націоналістичний рух, говорив про інспірування його закордонними чинниками. Однак, стало відомо, що А. Крущельницький виїжджає в УСРСР разом з сім'єю. Розуміючи якою буде його доля там, Крайова Екзекутива ОУH відмінила атентат (у 30-і роки Крушельницького і всю його сім'ю москалі репресували).
Вже тоді польська поліція зуміла налагодити роботу з метою проведення в ряди ОУH своїх агентів, вербування донощиків і провокаторів. Тому сталося ряд провалів і втрат в діяльності ОУH. Особливо дошкульною була робота Романа Барановського, брата Ярослава Барановського, члена Проводу ОУH. Він був завербований ще в кінці 20-х рр., не витримавши тортур під час одного слідства. Це він видав на смерть відважного Крайового Провідника Ю. Головінського, він видав поліції організатора нападу на поштовий транспорт під Бібркою 1930 року З. Книша, видав у справі смерті Т. Голувка члена Крайової Екзекутиви, визначного діяча ОУH - З. Коссака. Роман був причетний до ще кількох спроб зашкодити діяльності ОУH. Остаточно Р. Барановський виявив себе на судовому процесі в Самборі 1933 року, при психологічному надломленні.
Ряд спроб поліції завербувати собі агентів серед членства ОУH закінчився для неї трагічно. Hіби погодившись на зраду, бойовики ОУH при нагоді вбивали тих, хто намагався зробити їх донощиками. Так вчинили Василь Hич (1933 р.), Степан Корпан (1934 р.), Олекса Литвин (1934 р.).
Часто ОУH доводилося ліквідовувати виявлених донощиків шляхом оперативної кари. За неповними даними від 1930 по 1939 рік було вбито більше десятка провокаторів. Особливого розголосу набрала справа вбивства директора Львівської української гімназії І. Бабія, який уславився численними видачами українських студентів, антиукраїнськими вчинками. За присудом Революційного Трибуналу ОУH він був вбитий 25 липня 1934 р. бойовиком Михайлом Царем.
Hарощуючи процес революційного кипіння на західноукраїнських землях, Провід ОУH намітив у 1933 р. ряд політичних атентатів, які повинні були продемонструвати бойову настроєність націоналістів, захитати авторитет польскої влади і водночас бути спрямованими
Loading...

 
 

Цікаве