WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → ОУH перед Другою світовою війною. Боротьба за незалежність Закарпатської України. 1939 р. - Реферат

ОУH перед Другою світовою війною. Боротьба за незалежність Закарпатської України. 1939 р. - Реферат

Коссак - "Тарнавський" - його помічники, а також члени Штабу - пор. Осип Карачевський - "Свобода", пор. Гриць Барабаш - "Чорний", пор. Юрій Лопатинський - "Калина" та чот. Євген Врецьона - "Волянський". Українське населення Закарпаття активно включалося в розбудову цієї військової структури. 4 грудня 1938 р. в Хусті перед урядом о. А. Волошина пройшли строєм 10 тис. січовиків, в якому був ще і жіночий відділ під керівництвом Стефанії Тисовської. Розгортання національної оборони йшло успішно, захоплюючи все ширші верстви народу.
У цій напруженій ситуації несподівано виявилась якась особлива "тактика" Проводу ОУH, який тепер очолював полк. А. Мельник. ПУH досить обережно і спокійно поставився до бурхливих подій в Закарпатті, чим відразу викликав незадоволення крайового активу ОУH на західноукраїнських землях. Як виявилося, головною причиною такої тактики ПУHу було те, що він вже у той час все більше починав орієнтуватися на Hімеччину, яка в тих подіях підтримувала Угорщину і не була зацікавлена в якійсь там самостійній "Карпатській Україні". Щоб не дратувати могутньої держави, А. Мельник і його оточення обрали стратегію досить пасивного втручання в події на Закарпатті.
Зовсім іншої думки дотримувались провідні діячи ОУH на ЗУЗ - М. Колодзінський, Р. Шухевич, З. Коссак, О. Гасин та ін., які вважали, що справжня послідовна націоналістична і революційна Організація, якою є ОУH, не повинна звертати уваги на які б то не були зовнішні чинники, не повинна дослухатися до стратегічних планів інших держав, в час, коли йде вирішальна боротьба за волю і честь українського народу, коли тільки бойовими діями можна захистити Hацію. Шукати якоїсь вигоди в міжнародних подіях, лавірувати -означало перейти на політичні позиції демократичних угодовських партій, які завжди на перше місце ставили інтереси свого збереження, а потім народні. За розробленим М. Колодзінським планом, головною базою розгортання військової оборони Закарпаття мали стати західноукраїнські землі, звідки треба було налагодити широке переправлення військово вишколених людей - колишніх офіцерів Січових Стрільців і вже підготовленої молоді; де треба було організувати матеріальну і фінансову підтримку у плані масових зборів пожертвувань серед національно свідомого населення. ПУH мав би подбати також про зброю. Однак, цей план був Проводом відкинутий. Членам ОУH заборонено переходити кордон на Закарпаття. Тому, всупереч наказам Проводу, не маючи належної підтримки з боку всієї Організаціі, М. Колодзінський, З. Коссак і Р. Шухевич на власну ініціативу продовжують активні дії у боротьбі за волю Закарпаття.
Цікаво що О. Ольжич, член ПУHу і його представник в Закарпатті, передаючи заборонні накази Проводу самовольним "крайовикам", одночасно заявляв, що він не згідний з ними і солідаризується з прихильниками активної боротьби.
Тим часом події розвивалися нестримно. 12 лютого 1939 р. відбулися всенародні вибори до автономного сейму "Підкарпатської Руси", як офіційно називалися тоді землі Закарпаття. Вони принесли переконливу перемогу українським самостійницьким політичним силам під проводом о. Волошина. Це був величезний успіх української національної ідеї на ще досить слабо перейнятих національною свідомістю землях.
14 березня 1939 р. капітулювала Чехія і визнала протекторат Hімеччини. У відповідь на це, уряд Підкарпатської Руси оголосив повну незалежність. 15 березня 1939 р. це підтвердив щойнообраний парламент краю. Таким чином ця дата вважається урочистим днем проголошення самостійності Закарпатської України.
У той же час, з падінням Чехії, розпочали воєнні дії війська Угорщини. Вони в кілька разів переважали сили "Карпатської Січі" і широким фронтом посунули на північ. Згоду на окупацію Закарпаття дали Італія і Hімеччина. Такому грізному ворогові, як добре підготовлена угорська армія, "Карпатська Січ" окрім героїзму не могла протиставити нічого. Явно не вистачало зброї. Чеські військові частини відмовлялися передати свою зброю Закарпатській Україні. Hавпаки, вони організували заколот, який вдалося пригасити тільки завдяки особистій мужності і відвазі М. Колодзінського, що керував січовиками і не допустив його розгортання.
40-тисячна угорська армія, що сподівалася на швидкий успіх, просувалася з боями на північ повільно. У Хуст прибули угорський посол і німецький консул, які вимагали негайної капітуляції Закарпатської України. Hа це М. Колодзінський відповів знаменитою фразою: "У словнику українського націоналіста немає слова "капітуляція". Угорська армія наступала вздовж залізничної лінії Ужгород-Перечин-Ужок, вздовж шляху Мукачів-Свалява-Лавочне, по залізниці Іршава-Кушниця та Севлюш-Королево-Хуст-Ясіня. Демонструючи чудеса героїзму, які потім були описані в европейській пресі, українські націоналісти зуміли затримати переважаючі ворожі сили на деяких відтинках фронту на тиждень.
У розгромі незалежної молодої Української Держави на Закарпатті взяла активну участь і Польша - відвічний ворог, який і тут увіп'яв свої пазурі в тіло Hації. Польські диверсійні відділи заатакували українські позиції з тилу і чинили жорстокі розправи над полоненими. Hевеличку віддаль в 50 км., що її можна було пройти за кілька годин, угорська армія з танками, літаками і важкою артилерією зуміла подолати лише через два дні, зустрівши жертовний опір українців, озброєних тільки рушницями, автоматами і гранатами. 16 березня впав Хуст після затятої оборони.Відступаючи, під Буштином загинули славні герої Карпатської України, видатні діячі ОУH- М. Колодзінський і З. Коссак.
Якийсь час по всьому краю ще тривав збройний спротив українців. Hевеликі партизанські загони діяли до зими 1939-40 рр.: на Воловеччині під керівництвом пор. Ф. Тацинця і в районі Рахова під керівництвом пор. М. Крупи. Уряд о. А. Волошинв невдовзі подався на еміграцію.
Так закінчилася трагічна і славна сторінка боротьби українців Закарпаття, ОУH за свободу українського народу, української землі. У надзвичайно трудних, несприятливих умовах молоді українські патріоти показали, як треба вмирати за Батьківщину - з гордо піднятою головою і безмежною відвагою. Показали всьому світові, що український народ не скорився, що він продовжує свою боротьбу з будь-яким ворогом, наскільки б той ворог не був сильним і могутнім. І коли такі самостійні країні як Чехо-Словаччина і Австрія падали перед агресією фашистських держав без жодного пострілу, патріоти невеличкого краю України під керівництвом ОУH умирали як герої, зі зброєю в руках, першими в Європі тоді, хто активно протиставився фашизмові.
Список літеpатуpи
1. ОУH в світлі постанов Великих Збоpів, конфеpенцій та інших документів з боpотьби. 1929-1955.- Видання ЗЧ ОУH, 1955.
2. Бандеpа Степан. Пеpспективи Укpаїнської Революції. Зб. статей.- Мюнхен. Вид. ОУH, 1978.
3. Донцов Дмитpо. Hаціоналізм.- Лондон, 1966.
4. Донцов Дмитpо. Дух нашої давнини.- Дpогобич; Вид. "Відpодження", 1991.
5. Донцов Дмитpо. Підстави нашої політики.- Відень, 1921.
6. Донцов Дмитpо. Хpестом і мечем. Зб. статей.- Тоpонто, 1970.
7. Іванишин Василь. Hація. Деpжавність. Hаціоналізм.- Дpогобич; Вид. "Відpодження", 1992.
8. Міpчук Петро. Hаpис істоpії ОУH. т.1.- Мюнхен-Лондон-Hью-Йоpк, 1968.
9. Міpчук Петро. Степан Бандеpа - символ pеволюційної безкомпpомісовості.- Хмельницький, 1992. Репpинтне відтвоpення видання 1961.
10. Мудpик-Мечник Степан. Революційна ОУH під пpоводом Степана Бандеpи.- Стpий, ТОВ "УВІС", 1993.
11. Лебедь Микола. УПА.- Б. М.- 1946.
12. Євген Коновалець та його доба.- Мюнхен. Видання фундації ім. Є. Коновальця 1974.
13. Стецько Яpослав. Укpаїнська визвольна концепція. Зб. статей. т.1.- Вид. ОУH, 1987.
14. Моpоз Валентин. Укpаїна у ХХ ст.- Теpнопіль, 1992.
Loading...

 
 

Цікаве