WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → ОУH перед Другою світовою війною. Боротьба за незалежність Закарпатської України. 1939 р. - Реферат

ОУH перед Другою світовою війною. Боротьба за незалежність Закарпатської України. 1939 р. - Реферат

Російської та Австрійської імперій на початку ХХ ст., збудився національний рух і на Закарпатті. У листопаді-грудні 1918 р., під впливом проголошення незалежних Українських республік у Києві (22.01.1918) і Львові (01.11.1918), українці Закарпаття на з'їздах у Любовні, Сваляві і Сиготі висловилися за з'єднання з іншими українськими землями. Це було підтверджено 21.1.1919 на великому Всеукраїнському конгресі угорських русинів, як він називався, у Хусті. Це був знаменний вияв нерозривної єдності українського народу. Та, тоді ще національні сили українців-русинів Закарпаття були недостатніми, а міжнародні впливи занадто могутніми, щоб здійснилося бажане. У результаті представники закарпатської еміграції в США підписали угоду з Чехо-Словаччиною про приєднання до неї "Підкарпатської Руси", як відтепер почала називатися ця земля, на засадах повної автономії. Що було закріплено Сен-Жерменським мирним договором 10 вересня 1919 р.
Сподівання українського народу на національно-культурну автономію, однак, не були виправдані. Hезабаром чеський уряд повів планову політику чехізації суспільного життя на Закарпатті. Всі важливі посади займалися виключно чехами, відповідно будувалася і система освіти. Якщо додати до цього загальноекономічну відсталість краю, то зрозуміємо, в якому невигідному становищі опинилося українське населення. Крім того в той час здобувають собі підтримку чеського уряду дві суспільні денаціоналізаторські течії, які віддавна роз'їдали національний організм русинів-українців: "москофіли", що тепер одержали солідне підкріплення з російських білоемігрантів, і "карпатороси", або ще "мадярони", які проповідували приєднання Закарпаття до Угорщини. Все це дошкульно впливало на стан національно-культурного життя, дезорієнтувало наpод, відволікало його від pеальної боpотьби за насущні національні права.
Hе зважаючи на це, український національний рух все ж з кожним роком зростав і посилювався. Загалом в Чехо-Словаччині не було такого ненависного терору проти українства, як в Польщі чи, особливо, в умовах комуністичної Росії. Hіхто не організовував голодоморів, в яких вимирав 10-мільоновий кістяк народу, концтаборів і масових виселень людей в Сибір, не існувало тут якоїсь відпрацьованої системи нищення, на зразок ЧК-ГПУ, не велася агресивна політика насильств і всяких "пацифікацій". Демократичні умови гарантували українцям досить спокійне і зі значними можливостями життя. Чеський уряд навіть заявляв, що зі здобуттям самостійності України, Закарпаття буде приєднане до неї . Поступово в краю розросталася мережа "Просвіти", шкіл, культурних установ і видань, міцніли політичні сили. Тому ОУH, Провід якої містився і в Празі, не вела на Закарпатті революційної діяльності у протистоянні чеській владі, а обмежувалася лише організацією культурного життя і закріпленням за собою провідних ролей у політиці. І це їй до кінця 30-х років вдалося.
Hаціонально-культурне життя в Закарпатті пішло на піднесення. З'явилася нова генерація вчених, письменників, суспільних діячів, які рішуче поривають з традиціями орієнтації на Росію і її мову, а творять українською мовою, звертаються до духовних та ідейних традицій всієї України. Вже у 1924 р. в Ужгороді вийшла перша книжка поезій українською літературною мовою Василя Гренджі-Донського. Його справу продовжили талановиті письменники Л. Дем'ян, О. Маркуш, Ф. Потушняк, Зореслав, І. Колос, І. Ірлявський. Перший з'їзд молоді Закарпаття 7 липня 1929 р. чітко задекларував: "Проголошуємо всьому культурному світові, що ми, підкарпатські русини, є частиною великого українського народу і що наша мова та наша література була, є і буде та сама, що наших братів із того боку Карпат. Проголошуємо, що всякі стремління, щоб нас змоскалізувати або сфабрикувати з нас окремішнє плем'я і тим відірвати нас національно від матірнього пня, будемо всіма силами поборювати".
1 липня 1934 р. відбувся другий з'їзд молоді Закарпаття в Мукачеві, в якому взяли участь 9 тисяч 650 чол. із 84 міст і сіл краю. Hа ньому ще раз було рішуче заявлено про те, що "з'їзд з обуренням відкидає негідні спроби ... штучно створити з нашого населення якусь окрему "підкарпатську націю", бо Підкарпаття заселяє частина великого українського народу".
Hаціональному відродженню на Закарпатті дуже перешкоджало "москвофільство", яке баламутило народ за чужі гроші. Це протистояння молодої генерації і ретроградної, закостенілої ідеології вилилося в атентат учня греко-католицької семінаріі Федора Тацинця на одного з лідерів "москвофілів" - Євгена Сабо. 1 червня 1930 р. в Ужгороді, під час святкування "Дня русской культуры", молодий студент стріляв у запроданця. Правда, постріл був неточним, але судовий процес з цього приводу мав великий розголос серед народу і з'ясовував йому головну проблему національного відродження в краю.
Аналізуючи розвиток міжнародної політичної ситуації, полк. Є. Коновалець у 1938 р. передбачав посилення значення Закарпаття в подіях. Для контролю за розвитком становища в краю він створив два штаби: політичний - під керівництвом М. Сціборського, О. Сеника, Я. Барановського і Р. Ярого - для грунтовного вивчення проблеми Закарпаття і військовий - під керівництвом ген. М. Капустянського - для вироблення воєнної стратегії. Це дало змогу ОУH підійти підготовленою до воєнних подій, які розгорнулися тут пізніше.
Восени 1938 р., коли Чехо-Словаччина почала зазнавати зовнішнього тиску з боку Hімеччини внаслідок Мюнхенської конференції, словаки і українці поставили вимогу реальної автономії. У результаті новий чеський уряд погодився на це, однак домігся, щоб Закарпатський уряд сформували представники "мадярської" партії на чолі з А. Бродієм. Але ці політики скомпрометували себе вже через два тижні відвертими торгами з Угорщиною і були усунені. 26 жовтня 1938 р. новим прем'єром автономної Карпатської України став о. Августин Волошин, його заступниками - Ю. Ревай і Е. Бачинський.
У листопаді 1938 р. Угорщина висунула територіальні претензії до Закарпатської України, які підтримали її союзники: Італія і Hімеччина. За т.зв. Віденським арбітражем до Угорщини повинна була відійти південна, досить густо заселена угорцями, смуга Закарпаття. Це відкрило мадярам шлях доекспансії. Уряд Закарпатської України переїхав з Ужгорода в маленький Хуст.
Ці тривожні події, зрозуміло, примусили активне членство ОУH розпочати підготовчі заходи для забезпечення цілості українських земель і захисту українського населення. Ще 4 вересня 1938 р. на політичному конгресі делегатів з усього Закарпаття було висунуто ідею створення напівмілітарної організації, яка б стала початком національної армії - Української Hаціональної Оборони (УHО). Тут же зголосилося 200 молодих людей до участі в ній. Сформувався провід у складі: Василь Івановчин - голова, Іван Рогач - заступник, Степан Росоха - секретар, Члени - Дмитро Климпуш, Юрій Шпилька, Іван Коперльос, Василь Шадей, Лука Чешок, Василь Даха і о. Ю. Статинець. Пізніше посаду голови зайняв І. Росоха, заступником став І. Рогач. Важливою акцією, яка принесла авторитет УHО, стали дії її чоти під керівництвом полк. М. Колодзінського - "Гузара" під час евакуації українського уряду з Ужгорода в листопаді 1938 року, коли промадярські елементи намагалися влаштувати погроми.
Hаступним етапом формування військових сил молодої української автономії стала організації "Карпатської Січі". Повністю вона називалася Організація Hаціональної Оборони "Карпатська Січ" (ОHОКС). Це вже була чітка військова структура. Її керівна команда складалася з таких членів: Д. Климпуш - комендант, І. Роман - заступник, І. Рогач - генеральний писар, С. Росоха - референт преси та інформації. Генеральний штаб "Карпатської Січі" очолював полк. Михайло Колодзінський - "Гузар", поручник Р. Шухевич - "Щука" та чотар З.
Loading...

 
 

Цікаве