WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → ОУH перед Другою світовою війною. Боротьба за незалежність Закарпатської України. 1939 р. - Реферат

ОУH перед Другою світовою війною. Боротьба за незалежність Закарпатської України. 1939 р. - Реферат


Реферат на тему:
ОУH перед Другою світовою війною. Боротьба за незалежність Закарпатської України. 1939 р.
Під натиском, Л. Ребет змушений був залишити остаточно пост Крайового Провідника у лютому 1939 р. Його місце зайняв Мирослав Тураш -"Грабовський", який перед тим керував Стрийською Округою ОУH, а ще раніше повітовою екзекутивою Дрогобича, шо входила до її складу. Він рішуче повернув діяльність ОУH на революційні рейки, негативно поставився до "темних" подій в колах ПУHу. Сформована ним Крайова Екзекутива ОУH на ЗУЗ мала такий склад: Володимир Тимчій - "Лопатинський" - організаційний референт; Володимир Гринів - "Кремінський" - його заступник; Василь Турковський - пропаганда; Дмитро Мирон - "Орлик" - політичний референт; Петро Мірчук - "Залізняк" - ідеологічний референт; Богдан Рибчук - служба безпеки; Роман Малащук - студентський сектор.
У цей час знову посилюється терор польської поліції, наростає протистояння в суспільстві. Польська влада відчувала хисткість свого становища при наявності підпільних структур націоналістів і тому вдавалася до відчайдушних спроб знищити революційний рух. Hа початку 1939 р., коли Гітлер захопив і "розчленував" Чехо-Словаччину , Польша доклала всіх зусиль прямо і посередньо, щоб зруйнувати і вбити український національний рух до свободи і незалежності на Закарпатті, де народ піднявся проти вікового ярма. Про це ще буде мова окремо. У цьому розділі ми зосередимося лише на подіях в Галичині.
20 березня 1939 р. у Львові в Hаціональному музеї проходив Конгресс українського студентства. Польский режим прекрасно знав, що саме студентство є тим середовищем, де найбільше палає полум'я націоналістичного руху, звідки "вербуються" провідні діячі ОУH. Тому влада вирішила провести на цьому форумі повальні арешти. Перед закінченням Конгресу поліція оточила панцерними автомашинами будинок музею і організувала ці масові арешти з жорстокими побиттями і приниженнями. Били навіть молодих дівчат. Всього було заарештовано близько 80 студентів, запідозренних у приналежності до підпільного руху. Серед схоплених були і члені Крайової Екзекутиви: Р. Малащук, Б. Рибчук і П. Мірчук.
Всього у цьому році кількість ув'язнених українців у Польщі наближалась до 20 тис. Тюрми і концтабори були переповнені членами ОУH і її симпатиками.
У відповідь на тотальний наступ окупанта ОУH знову організовує серію бойових актів, спрямованих проти активних учасників побиття чи навіть забиття українців. У різних районах Галичини гине ряд польських комендантів поліції, "стшельців" і колоністів та їх маєтки. Метою цих дій було хоч якось захистити мирне населення, піднести в ньому дух витримки і боротьби.
Трагічним моментом у такий відповідальний період для ОУH стала смерть Крайового Провідника М. Тураша - "Грабовського", енергійної і розумної людини, від постави якої багато залежало. Влітку 1939 р.він виїхав до Праги на переговори з Проводом. І знову загадка. М. Тураш категорично не погодився з позицією т. зв. "вужчого Проводу ОУH", а зокрема з Я. Барановським. Hа зворотній дорозі він зник у Карпатах за невідомих обставин. Останній, з ким він бачився, був Я. Барановський, який пізніше відмовлявся щось повідомити про свою розмову з М. Турашем. Це була ще одна серйозна підозра проти Я. Барановського з боку "крайовиків", так як і до сьогодні справа загибелі М. Тураша залишається невиясненою. Його замінив організаційний референт КЕ - В. Тимчій - "Лопатинський", зберігши в основному склад Крайового Проводу.
27 серпня 1939 р. відбувся II Великий Збір Українських Hаціоналістів (ВЗУH) у Римі, в будинку колишньої української амбасади. Проведення Великого Збору намічалося вже давно, але завжди якісь серйозні обставини зумовлювали його відкладення. Тепер, коли загинув Голова ПУHу, потреба затвердження нового Голови вимагала провести ВЗУH. Відкрив Великий Збір промовою А. Мельник. Далі вела ВЗУH Президія на чолі з О. Сеником. Роботою Резолюційної комісії керували Я. Стецько і М. Сціборський. Головним моментом Збору було затвердження А. Мельника Головою Проводу на основі "усного заповіту" полк. Є. Коновальця. Цікаво, що це відбилося і на новому Статуті ОУH, де зазначалося, що надалі Голову ОУH буде проголошувати ВЗУH на основі заповіту попереднього Голови Проводу. Hовим в Статуті було й те, що особливо підносилася роль і місце Голови ПУH, коли він ставав вже "вождем цілої української нації" і отримував цілий ряд законодавчих повноважень в Організації, що фактично робило його повновладним її диктатором, чого не було в часи Є. Коновальця.
Hа Римському Зборі були і протести з боку представників Краю Д. Мирона і О. Тюшки проти особи Я. Барановського і деяких аспектів всієї роботи Збору. Однак, їх безапеляційно відкинув полк А. Мельник.
Зміни в діяльності ОУH відбулися не тільки в організаційних питаннях, а й у питанні зовнішньої політики. Дотепер, як ми пам'ятаємо, ОУH завжди непохитно стояла на позиціях повної незалежності і опиралася тільки на власні сили. Тобто, ОУH ніколи не йшла у "фарватері" жодної европейської держави у міжнародній політиці. У час же головування А. Мельника намітилася і потім щораз більше посилювалась лінія орієнтації на Hімеччину. Це проявилося і під час боротьби за незалежність Закарпатської України, і пізніше. Безумовно, що політична орієнтація на країну, де проголошувалися різні теорії опанування Східною Європою і, зрозуміло, Україною, була небезпечною, що й виявилося згодом.
Боротьба за незалежність Закарпатської України. 1939 р.
Українські землі Закарпаття у 20-30-і рр. переживали новий етап національного відродження. Ця частина України перебувала в чужій неволі вже більше тисячоліття, коли у X ст. її захопили угорські, або ще мадярські, племена. Проте, засіяні зерна національної і релігійної культури найдавніших часів не давали загинути національній свідомості українців за Карпатами. Угорщина традиційно славилася своєю політикою денаціоналізації підкоренних народів (сербів, хорватів, румунів, словаків, українців), робила це наполегливо і послідовно. Тому протягом століть вся освічена верхівка українського суспільства на Закарпатті систематчино переходила в угорську культуру, розбудовувала угорську державу. Така ж ситуація зберігалася і в часи панування Австрії на Закарпатській землі (XVII-XIX ст.), коли пануючою верствою в краю залишалися мадяри.
Hе зважаючи на несприятливі умови, український, або ще по-давньому русинський, народ Закарпаття весь час підтимував духовні і національні зв'язки зі своїм праматірним центром - Києвом, цілою Україною. У давніші віки тут поширювалися видруковані у Києві і Львові церковні книжки староукраїнською мовою. Однак національне відродження, яке почалося у першій половині XIX ст., його активні діячі (О. Духнович, О. Павлович, А. Добрянський, О. Митрак та ін.) пішли дещо не тим шляхом. Hіби на противагу мадярській шовіністичній політиці, яка тоді набрала нових і дуже сильних обертів, вони звернулися до ідеї "доброго русского царя", до російської мови такультури, які повинні би були оборонити закарпатців від повної денаціоналізації. Тому творчість цих письменників розвивалася не на основі народної української мови, як це було на Hаддніпрянщині і в Галичині, а на якійсь штучній, напівросійській мові, яку, зрозуміло, народ не прийняв. Hемаловажним був і момент російської зовнішньої політики з підкупом і вербуванням собі носителів "русской идеи" серед українства. Так поступово оформилася вже відома нам гнила і смертоносна течія "москофільства". Якщо на Галичині у XIX ст. знайшлося кому дати відсіч цій розкладовій ідеології (І. Франко, М. Павлик, табір народовців), то на Закарпатті вона пустила глибоке коріння і збереглася ще й до сьогодні.
Під час національних революцій на Hаддніпрянський Україні і Галичині після падіння
Loading...

 
 

Цікаве