WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → М.С. Грушевський - найвидатніший український історик, державний діяч, вчений, письменник - Реферат

М.С. Грушевський - найвидатніший український історик, державний діяч, вчений, письменник - Реферат

до Кам'янця. Там редагував певний час газету "Голос Поділля", займався роботою над підручником "Історія України для трудової школи". В кінці березня 1919 року виїхав за кордон у складі делегації партії Українських соціалістів-революціонерів на конференцію ІІ Інтернаціоналу. З 1922 року займався виключно науковою роботою в Українському соціологічному інституті. За кордоном М.Грушевський видав французькою праці: "Початки соціалістичного руху на Україні і женевський соцгурток", "З історії релігійної думки на Україні". З 1922 року, оселившись у Бадені під Віднем, Грушевський зайнявся виключно "Історією української літератури". Написав чотири томи, а яких тоді ж видав перших три у Львові, четвертий закінчив і видав вже на Україні в 1925 році.
Наприкінці 1925 року був обраний членом української Академії Наук і, одержавши дозвіл на повернення, в березні 1924 року приїздить до Києва, сподіваючись продовжити інтенсивну наукову роботу з історії української літератури і українознавства. У 1929 році його обрано академіком Академії наук СРСР. А у 1951 року його звинувачують в антирадянській діяльності, заарештовують і депортують до Москви, де він і жив під наглядом НКВД. Невтомно працював, писав, хоч творів його не друкували.
Помер Грушевський 25 листопада 1954 року в Кисловодську. Похований у Києві. У некролозі, опублікованому в "Правді", М.С.Грушевський названий одним з "...найвидатніших буржуазних істориків України".
За що ми перед ним в боргу? В чому запорука його воскресіння?
За своє життя Михайло Сергійович Грушевський здійснив великі наукові дослідження, опублікував близько двох тисяч наукових і науково-популярних праць, публіцистичних статей. Порівняно з попередниками М.Грушевський зробив вагомий внесок у вивчення багатьох проблем різних періодів історії України. Перу М.Грушевського належать унікальна пам'ятка слов'янської культури - багатотомна "Історія України Руси" (1898-1956), праці "Історія українського народу" (1904), "Київська Русь" (1911), "Ілюстрована історія України" (І911), "Історія української козаччини" (І9І5-І9І4), "Середні віки Європи" (1919), "Початки громадянства" (1921), "З історії релігійної думки на Україні" (1925) та багато інших. Науково-педагогічна й публіцистична спадщина М.Грушевського не обмежується його капітальними працями, трактатами, статтями, численними курсами лекцій, які він читав з університетських кафедр. Дбаючи про поширення історичних знань, учений поряд з уже згадуваним вузівським підручником "Ілюстрована історія України", написав ще й дві книжки для школярів. Перша з них - "Про старі часи на Україні. Коротка історія України" - відразу витримала кілька видань і дійшла до нас у вигляді бібліографічного раритету. Друга - "Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх" - побачила світ 1920 року, але значного поширення не набула. Майже весь тираж цього видання був знищений ще за життя автора.
Підтримуючи всі заходи українського радянського уряду з питань українізації і співпрацюючи з ним після повернення на Україну, вважав, що український уряд і українські більшовики не є господарями на своїй землі і політика українізації в необхідній мірі спрямована московським урядом. В липні 1923 року він писав: "Я большевикам ніякий приятель, мало хто стільки потерпів від них, як я, і далі терплю: книги мої на Україні заборонені; транспорт книг моїх, висланих торік, большовики переробили на картон, аби не дати їм розійтися".
Зараз відомо, що десятиліття після повернення на Україну М.Грушевського було десятиліттям боротьби влади проти нього, проти його історіографічної концепції, історичної схеми, історичної школи. Справедливість позиції М.Грушевського підтвердило життя. Були звинувачені, знищені, репресовані ті більшовики, які вірили в незалежну Радянську Україну, сприймали процес українізації за чисту монету, а ті, що буди "липовими" націоналістами і розуміли сталінську національну політику як гру в незалежність, щасливо уникли репресивної кузні. Після повернення на Україну М.Грушевський міг працювати відносно спокійно лише перших 3-4 роки, але офіційні урядові особи почали виступати проти нього вже через рік. І93Ї року вийшов ІХ том "Історії України Русі", присвячений Хмельниччині. Зразу в науковій і періодичній пресі на М.Грушевського почалась псевдокритика. Його звинуватили в націонал-фашистській концепції визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.
Перед М.Грушевським український народ у великому боргу. Скарбницею світової історіографії є найбільша праця Грушевського - десятитомна "Історія України-Руси". Для її створення були використані величезні документальні матеріали архівів України, Росії, Польщі, Швеції, Туреччини. Ця праця мала велике політичне значення, оскільки Україна була розділена між австрійськими, польськими і російськими сусідами, реакційні кола яких не визнавали за українським народом права на існування як нації і права на свою мову і культуру. Всебічний аналіз плідної діяльності М.С.Грушевського дав сопіально-політичний портрет вченого, історика, обличчя людини. Він знав, любив Україну, без неї не мислив свого життя, був її вірним сином. Як людина, міг помилятися, помилявся, мав недоліки, але завжди залишався чесним, вольовим і мужнім. Не варто зображати його ні в ореолі слави, ні в тенетах мук і страждань. Важливо, що його творча спадщина прилучає нас до історичного минулого, допомогає глибше розуміти і вірно будувати сьогодення, збагачувати історичну і соціальну пам'ять, наш духовний потенціал.
Якщо постаті Тараса Шевченка й Івана Франка, хоч і в заідеологізованій ретуші, в цілому не підлягали забороні, то Михайла Грушевського, якщо і згадували, то неодмінно з негативними ярликами. Його наукова, культурницька, педагогічна, громадська та політична діяльність неодмінно подавались у викривленому віддзеркаленні. Протягом десятиліть геніального вченого і політичного діяча неодмінно зображували буржуазним націоналістом, ідеологом і натхненником української контрреволюції, хоч він був соціалістом-революціонером і одним із вождів української революції та федералістом. Його вважали ворогом Радянської влади, хоч він виступав за найширше, але рівноправне співробітництво з нею та агентом австро-німецького імперіалізму, хоч він був його непримиренним його ворогом. І найабсурдніше: його виставляли заклятим ворогом українського народу, хоч він залишився його вірним сином до своєї смерті та фальсифікатором історії України, хоч нічого глибшого і достовірнішого за його історичні дослідження на цій ниві ми досі не маємо. Саме за це його ненавиділи вороги України, української нації, усі ті, що соціалістами і революціонерами ніколи не були і не будуть. Його ненавиділи як вченого, як найбільшого історика України, як людину невсипущої праці - ненавиділи всі ті, хто були десь там біля історії Україн - псевдонауковці, усі ті, кого дратувало те, що Україна мала історика світового рангу. Його ненавиділи як одного з найбільших організаторів української науки - ненавиділи апаратники від науки, приставлені до того, щоб в Україні не було української науки, функціонери, що нищили українські гуманітарні науки та історичну пам'ять українського народу.
Loading...

 
 

Цікаве