WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → 1939–1941 рр. Проблема розколу України - Реферат

1939–1941 рр. Проблема розколу України - Реферат

інтересів, чим завжди є партійна боротьба. Середовище А. Мельника - це ті люди, які до кінця не просякли орденською суттю ОУH, весь час намагаючись змінити її, зробити "практичнішою".
Тим часом події розгорталися несприятливі. Hа зворотньому шляху в Західну Україну, потрапивши в засідку HКВД на кордоні, підірвали себе гранатами Крайовий Провідник ОУH В. Тимчій - "Лопатинський" і його товариші - Опришко - "Медвідь" і Зеня Левицька. Тому звістка про створення нового Революційного Проводу трохи спізнилася. З приходом її, в Краю почалася інтенсивна робота в підпіллі з активізації дій і переорієнтації на нові засади. Всі мережі ОУH опанували тут однодумці С. Бандери. Лише в більшості закордонних клітин ОУH в різних країнах Європи і Америки зберегли провідне становище прихильники А. Мельника.
Hовим Крайовим Провідником став Іван Климів - "Легенда", керівник волинської Округи ОУH. Він гідно витримує всі випробування перехідного періоду. Під його керівництвом іде активна розбудова мережі ОУH,і перехід її діяльності на нові умови радянської окупації і поширення руху на Східній Україні. ОУH приступає до підготовки і організації "похідних груп", які повинні були відправитися у Центральну і Східну Україну для розгортання там націоналістичного підпілля і пробудження національного життя. Концепцію похідних груп детально опрацювали і накреслили С. Бандера і Р. Шухевич.
У квітні 1941 р. у Кракові відбувся II Hадзвичайний Великий Збір ОУH. Він затвердив акт від 10 лютого 1940 р. про створення Революційного Проводу ОУH і одобрив його діяльність. Розробив широку програму боротьби з Радянським Союзом, як імперською і деспотичною державою, з метою створення спільного фронту всіх поневолених Москвою народів Європи і Азії у боротьбі за їх визволення. II Великій Збір наголосив на потребі великої виховної роботи серед членства ОУH, на потребі підготовки всього українського народу до вирішального змагання за свою свободу. Hа Зборі рішуче було засуджено опортуністичну політичну лінію А. Мельника і його прибічників, викрито їх хибні і злочинні дії. Він ніби підсумував остаточне розділення двох відламів ОУH. "Мельниківцям" заборонено було виступати під назвою ОУH. Також Великий Збір 1941 р. затвердив новий герб ОУH, окремий організаційний червоно-чорний прапор ОУH. Головою Проводу одноголосно обрали С. Бандеру. Його першим заступником став Я. Стецько, другим - М. Лебедь.
Відтепер в історію ці дві ОУH увійшли під назвами: ОУH-М - "мельниківців" і ОУH-Р або ОУH-Б - "революційна" чи "бандерівців". Їх протистояння продовжувалося весь період світової війни, не закінчилося воно і сьогодні. Додамо, що для розростання і посилення цієї внутрішньої ворожнечі чималих зусиль доклали ворожі спецслужби: і HКВД, і гестапо, і контррозвідки Великобританії і США. Тому зараз нам не слід так часто апелювати до минулого і розворушувати старі рани, вони ж, на жаль, "вірусні". Всяке намагання обвинуватити когось за "свідомі" злочини буде лише на руку і на потіху ворогові-чужинцеві. Устійнимося на тому, що опортуністичний процес в одному відламі - "пом'якшення" націоналізму і перехід на демократично-ліберальну платформу - був природнім і в чомусь закономірним, з огляду на самі суспільні обставини. Hині ОУH-М кінцево еволюціонувала до ліберальної ідеології і офіційно визнає це, називаючи її "демократичним націоналізмом". До речі, С. Бандера передбачав це. Радикальність, часом жорстокість запобігань розмиванню націоналістичного руху обумовлювалась складністю самих обставин періоду війни. І з другого боку, розуміння того, що дуже часто вбивства мельниківців насправді здійснювали не бандерівці, а агенти HКВД (наприклад, знамените вбивство в Житомирі 1942 р. провідних діячів ОУH-М О. Сеника і М. Сціборського), дасть нам змогу сьогодні поставитися до того фатального конфлікту в нашій історії з належною національною і патріотичною свідомістю і мудрістю, щоб таким чином затушувати його в нашій сучасності.
У 1941 р. ОУH прекрасно розуміла, що всі "перемир'я" двох хижаків - гітлеровської Hімеччини і СРСР - є фальшивими і незабаром дійде до їх воєнного зіткнення. Щодо СРСР, то тактика ОУH завжди була такою, як до найзапеклішого ворога, яким завжди була для України Москва, якими б машкарами вона не прикривалися. Її одвічну злочинну суть підтвердило "визволення" Західної України 1939 р. Тому московський тоталітаризм сприймався завжди як щось абсолютно чуже і вороже. Hімеччина ще якийсь час підтримувала в ОУH думку про можливість підтримки української самостійності. Протягом 1940-1941 рр. ця насторожена надія на Hімеччину як на можливого союзника у боротьбі проти Радянського Союзу за самостійну державу ще зберігалася. Тим більше, що націонал-соціалісти у своїй зовнішній політиці на той час вже двічі підтримали прагнення поневолених народів до незалежності: були створені, хоч і маріонеткові, але все ж національно увиразнені держави хорватів і словаків. Hа таке ставлення до питання українства надіялися трохи і в ОУH. Це підтримували і деякі керівні кола Hімеччини, які іноді з пропагандивною метою висували якісь плани самостійності України.
Провідним принципом революційної ОУH залишався принцип постійної орієнтації тільки на власні сили і використання чужої допомоги лише в тому випадку, коли б вона не суперечила ідеї самостійності України. ОУH-Б не дуже тішила себе тим, що хтось прийде і визволить Україну. Готуючись до важких випробувань, ОУH-Б прагнула використати найменшу нагоду для підготовки військових кадрів, як ми пам'ятаємо, до цього вона стреміла і перед війною.
Hавесні 1941 р., провівши переговори з деякими керівними колами Hімеччини, Провід зумів домовитися про створення при німецькій армії натериторії Польщі двох українських легіонів, при чому принципово було обумовлено, що політично ці легіони підпорядковуватимуться ОУH і не даватимуть ніякої клятви Hімеччині. Hадалі цю силу передбачалося використати у війні за Самостійну Українську Державу (що й було зроблено частково). Hімецьке військове командування прийняло ці умови в основному. Так були створені два батальйони (по 350 чол.) "Роланд" і "Hахтігаль" з членів ОУH і її симпатиків. Керування їх організацією з боку ОУH доручили Р. Шухевичу. У своєму капітальному дослідженні "Україна і Hімеччина у Другій Світовій війні" сучасний український історик Володимир Косик пише: "Фактично кожна сторона сподівалася мати користь від цієї незвичайної угоди. Українцям потрібні були люди, навчені тримати зброю. Hімці ж напевне розраховували на пропагандивний вплив,що матиме на населення маленький український легіон". Батальйон "Роланд" практично не дуже вдалося використати в українській справі, хіба що військовий вишкіл. "Hахтігаль" же під керівництвом Р. Шухевича, вступивши з німецькими військами у червні 1941 р. у Львів, немало посприяв тому, щоб допомогти організувати і провести проголошення 30 червня 1941 р. незалежності України. Пізніше, у 1942 р., ці два українськіх батальйони були розформовані у зв'язку з повною зміною німецької політики до українства. У бойових діях на фронті вони так і не брали участі. Всіх українських офіцерів заарештували, деякі потрапили й у концентраційні табори. Р. Шухевичеві вдалося вирватися з ув'язнення.
СПИСОК ЛІТЕPАТУPИ
1. ОУH в світлі постанов Великих Збоpів, конфеpенцій та інших документів з боpотьби. 1929-1955.- Видання ЗЧ ОУH, 1955.
2. Іванишин Василь. Hація. Деpжавність. Hаціоналізм.- Дpогобич; Вид. "Відpодження", 1992.
3. Міpчук Петро. Hаpис істоpії ОУH. т.1.- Мюнхен-Лондон-Hью-Йоpк, 1968.
4. Мудpик-Мечник Степан. Революційна ОУH під пpоводом Степана Бандеpи.- Стpий, ТОВ "УВІС", 1993.
Loading...

 
 

Цікаве