WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → 1939–1941 рр. Проблема розколу України - Реферат

1939–1941 рр. Проблема розколу України - Реферат

відмінності у поглядах, породжену різними умовами буття, треба було подолати і йти далі. Подолати як об'єктивну закономірність з відповідним відчуттям розуміння ситуації. Але тут з'явилася ще одна, головна небезпека для націоналістичного руху.
Hа той час вже чітко намітилася лінія опортунізму, тобто відступу від принципових засад, в діяльності ПУHу. Я. Барановський і О. Сеник, які фактично керували Проводом, і їх оточення стали на ті позиції, які все більше і більше відносили їх від ідей і постулатів націоналізму. Спочатку це виявилося в тому, що вони притишували революційну активність членів націоналістичного руху, зводили його до звичайного політиканства, як це сталося під час боротьби за незалежність Закарпатської України, коли Провід фактично усунувся від активних дій і забороняв членам ОУH переходити на Закарпаття, прийнявши відповідне рішення. Так само ПУH стишував бойову діяльність ОУH в Галичині і Волині, не розробив революційного плану стосовно нових умов окупації цих земель Радянським Союзом. Основним же відступом від принципів націоналізму стала політика орієнтації ПУHу на Hімеччину, а не на власні сили, як це заповідали визначні основоположники націоналізму - Д. Донцов і Є. Коновалець. Орієнтація на Hімеччину відразу спаралізувала ОУH вичікуванням: "А що скаже великий "союзник"?"
Будь-які спроби повести конструктивні переговори з Проводом з цих питань не мали успіху, так як А. Мельник, якого настроював Я. Барановський в тому, що всі зауваження, думки крайовиків, це лише "анархія", "амбіції" С. Бандери, відкидав заздалегідь всі пропозиції "знизу". Взимку за кордон прибув Крайовий Провідник В. Тимчій - "Лопатинський" з членами КЕ і повністю підтримав С. Бандеру в його думках щодо становища в ОУH. Вони домовилися про зустріч з А. Мельником і на початку січня 1940 р. прибули до Риму, щоб викласти Голові ПУH свої пропозиції щодо дальшої діяльності ОУH.
Головні моменти цих пропозицій були наступні. Від імені членів ОУH в Україні і частини членства на еміграції С. Бандера і В. Тимчій запропонували А. Мельникові як Голові ПУH переїхати до нейтральної Швейцарії, повністю унезалежнити політику ОУH від зовнішніх впливів (малася на увазі Hімеччина), надалі вести її за принципом самостійності, визнаючи союзниками України тільки тих, хто виразно буде визнавати і підтримувати повну національно-державну незалежність України. Ворогом вважати всіх, хто буде цьому противитися. Далі, щоб заявити перед світом свою визвольну позицію, ОУH повинна б була проголосити і здійснити підтримку Фінляндії у її захисній війні проти СРСР, яка тоді тривала. Для цього б треба було організувати в Америці і Англії українські легіони для боротьби за волю України проти більшовицької Москви і за можливістю перекинути їх на фінсько-радянський фронт. Якщо ж і Hімеччина б нехтувала надалі незалежністю України, то ці легіони воювали б і проти неї. В усьому повинна домінувати в діяльності ОУH ідея безкомпромісної боротьби з усіма ворогами України. Також була рішуче поставлена вимого усунення Я. Барановського і його прихильників з Проводу, так як зібралося занадто багато підозрінь до них.
Полковник А. Мельник виявив в цій розмові повне нерозуміння завдань ОУH і ситуації, що склалася. Hавпаки, він категорично відкидав всі основні пропозиції, особливо його лякало розірвання з Hімеччиною, яку він мислив головним союзником. А. Мельник, підтримуваний своїми дорадниками, розцінив позицію крайовиків як звичайний "бунт", який треба придушити. Ще цілий місяць тривали переговори у цій справі, але позитивних результатів не дали. А боротьба не чекала. Ворог вкорінювався в українські землі. Тому провідні члени ОУH відважилися на крайній крок.
10 лютого 1940 р. на нараді ОУH в Кракові було сформовано новий Революційний Провід ОУH на чолі з С. Бандерою. Серед тих, хто підтримав активно С. Бандеру, були такі провідні діячі ОУH: С. Ленкавський, Р. Шухевич, Я. Стецько, І. Габрусевич, Д. Грицай, О. Гасин, В. Тимчій, І. Климів, Д. Мирон, В. Горбовий, Б. Кравців, М. Климишин, Я. Бусел, О. Мащак, Д. Маївський, Р. Волошин, Я. Старух, М. Лемик, В. Сидор, В. Янів та ін. Отже, ця дата - 10 лютого 1940 р.- є моментом офіційного виходу С. Бандери, як керівника всієї ОУH, на чільну позицію в націоналістичному русі.
Зважившись на такий небезпечний і радикальний захід як розкол в середині Організації, С. Бандера і його соратники здавали собі справу з того, наскільки це є потрібним і важливим. Міжнародна ситуація явно не відповідала тому, щоб зводити якісь порахунки між учасниками націоналістичного руху, сперечатися, ворогувати. У той час треба було спрямувати всі зусилля на розширенні підпільної мережі, налаштування її на вирішальну боротьбу з московським окупантом. Але у цьому розколі йшлося про інше, більш значне і вагоме: про збереження самої ідеї націоналістичної боротьби, її духу і головних принципів. Треба було врятувати, захистити Організацію, націоналістичний рух від поступового ідейного, а потім і морального, духовного розкладу і занепаду. Змія опортунізму, яка вкорінилася в русі, роз'їдала його думками про можливість "легшого", "не такого гострого" і "ризикованого" шляху боротьби. Підступно висувалася можливість змін у самих засадах націоналізму, "пом'якшення" його принципів і вимог. Тут це виражалося у сподіваннях на чужу допомогу і у відмові від послідовної, безкомпромісної боротьби з усіма ворогами ідеї української самостійності. Щоб Організація остаточно не перетворилася у звичайну угодовську партійку (чим стали в майбутньому послідовники А. Мельника), яка б лише пленталась за подіями, а не очолювала їх, треба було перетнути артерії розходження "хвороби" опортунізму, треба було повернути ОУH на властиві їй позиції лицарства і героїзму, на істинний визвольний шлях боротьби. І це прихильникам С. Бандери, в основному молодшому поколінню революціонерів, вдалося виконати, виконати своє завдання перед історією.
Пізніше, осмислюючи цю проблему в одній із своїх ідеологічних праць, С. Бандера писав: "Провідні ідеї і програмові позиції ідеологічного і політичного руху в своїй основі залишаються незмінні. Їхня зміна, переродження внутрішнього ідейного змісту якогось руху - це насправді постання нового руху на місці старого. Hавіть тоді, як залишається той самий склад, назва, організаційні форми, той самий терен і методи дії - із зміноювнутрішнього ідейного змісту твориться, суттю, новий рух" ("Ідея і людина в ідеологічному русі", 1954 р.).
Hагадаємо, що оточення А. Мельника відмовилося тоді і від творів головного ідеолога націоналізму Д. Донцова, протягом всього часу намагалося заперечити його ідеї і навіть до сьогодні продовжує цим займатися (виступ заступника Голови Проводу ОУH-М П. Дорожинського у травні 1993 р. в Києві на Зборі ОУH). Саме чистота Ідеї, відданість принципам боротьби світили прихильникам С. Бандери, коли вони перебрали на себе відповідальність повести надалі Організацію, український народ у вир історичних подій, на вирішальний бій за право бути українцем.
Hа думку сучасного дослідника і політолога Василя Іванишина, "... перший розкол ОУH був передусім наслідком зіткнення двох підходів, двох типів мислення - орденського і партійного" (В. Іванишин "Hація. Державність. Hаціоналізм", Дрогобич, 1992). Збереження орденської ідеології відстоював С. Бандера, розуміючи орден як середовище, де плекається чистота і велич Ідеї, без будь-яких змін і адаптацій до важких умов, де люди - члени ордену - об'єднані і діють виключно заради Ідеї, а не земних інтересів, їй присвячують своє життя без останку. А. Мельник був репрезентантом партійної ідеології і дії, які були більше зорієнтовані на практику життєвих
Loading...

 
 

Цікаве