WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Микола Міхновський: штрихи до політичної біографії - Курсова робота

Микола Міхновський: штрихи до політичної біографії - Курсова робота

відмовився співпрацювати з гетьманським режимом і разом із своєю партією став до нього в опозицію, не залишаючи надій на еволюцію гетьманського режиму, прагнучи усіма легальними способами прискорити її [13, c.73].
10 червня делегація УНДС відвідала начальника німецького генштабу в Києві Тренера. Член делегації М.І.Міхновський заявив на зустрічі: "Депутація визнає гетьмана главою України, але його кабінет міністрів не виправдовує надій українських партій. Слід замінити нинішній кабінет, бо він складається з ворогів українського народу…"[13, c.73]. Однак розуміння у Тренера добитися не вдалося. Це визначило долю УНДС. Організація розпалася, а на її місці утворився Український національний союз (УНС), контроль над яким опинився в руках есерів і есдеків. Хлібороби-демократи в роботі цього об'єднання не брали участі.
Реакційна політика гетьманського уряду викликала загальне незадово-лення на Україні. Позиції окупантів значно ослабли. На Західному фронті перевага військ Антанти ставала все очевиднішою. Почалися пошуки нових політичних комбінацій, у які були втягнуті різні політичні партії. 14 жовтня генерального консула Німеччини в Києві Тіля відвідала делегація УДХП на чолі з М.І.Міхновським, С.М.Шеметом і Д.І.Донцовим. Делегація виклала свою точку зору на питання про вихід з кризи: "Самостійна Україна на чолі з гетьманом Скоропадським, … усунення з України груп російської орієнтації, прискорення організації національно-української добровольної армії" [13, c.74]. У той же день Тіль прийняв і делегацію Українського національного союзу, очолювану В.К.Винниченком.
Результатом усіх цих переговорів був коаліційний кабінет, у якому більшість, як і раніше, залишалася за кадетами, але разом з тим, включалося декілька членівУкраїнської партії соціалістів-федералістів. До складу уряду рекомендувався і М.І.Міхновський, однак його кандидатура була відкинута кадетами. Таким чином, істотних змін в складі і політичній орієнтації гетьманського уряду не відбулося. 16 листопада 1918 року газета "Нова Рада" визнали, що "українські діячі, які увійшли до складу кабінету, не могли розглядати на своїх засіданнях принципові питання про зміну курсу". Це визначило і ставлення до нового уряду УДХП: безумовне недовір'я [13, c.74].
Коаліційний уряд існував недовго. 14 листопада, в умовах краху окупаційного режиму, соціалісти-федералісти вийшли з уряду. Новий кабінет був складений з осіб великоруської орієнтації. Того ж дня була опублікована "Грамота" гетьмана, яка демонструвала остаточний розрив режиму з українськими національними силами і відкриту переорієнтацію його на великоруську контрреволюцію. Цей новий курс закамуфльовувався закликом до створення Федеративної Росії. "В цій федерації,- говорилося у "Грамоті",- Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї йшов порядок і законність" [13, c.74]. Представники німецького воєнного командування були точніші в оцінці ситуації. Характеризуючи політичні цілі нового уряду, вони прийшли до висновку, що "вони більш-менш чітко спрямовані на возз'єднання з Великоросією, причому Україні в кращому випадку залишається деяка видимість автономії" [13, c.74].
Спроба чергового "возз'єднання" України з Росією, яка здійснювалася в умовах загального повстання в Україні, викликала консолідацію національних сил різних політичних орієнтацій. В ніч з 13 на 14 листопада, за день до проголошення гетьманом федерації з Росією на таємному засіданні УНС була вибрана Директорія Української Народної Республіки, яка проголосила своєю метою "відновлення республіканського ладу" на Україні.
Не довіряючи соціалістам, М.І.Міхновський, як і усі хлібороби-демократи, не підтримував ідеї масового анти гетьманського повстання, як єдиного способу захистити суверенітет України. Коли ж це повстання стало фактом і розгорнулася збройна боротьба між військами Директорії, очолюваними С.В.Петлюрою, і залишками гетьманської армії, представники УДХП виступили з ідеєю примирення сторін і створення національно-демократичного кабінету при збереженні гетьманату. З такою пропозицією, написаною М.І.Міхновським, у Одесу, до представників союзного командування, виїхали Шемет і Любарський-Письменний. Передбачалося, що союзники вплинуть на ворогуючі сторони, примусять їх примиритися. Одночасно, М.І.Міхновський виїхав до Харкова, де знаходився один з найкращих корпусів повстанців - Запорізький [13, c.75]. Але обидві місії закінчилися провалом. Міхновський і Шемет повернулися до Києва ні з чим. Тоді УДХП пішла на останній крок: її делегація з'явилася у німецькому посольстві, щоб запропонувати своє посередництво в переговорах між гетьманом і повстанцями. Делегати хліборобів-демократів "висловили думку, що коли гетьман наважиться сформувати національний український кабінет, то Петлюра і його прибічники погодяться скласти зброю" [13, c.75]. Це був акт відчаю. Спроби мирного вирішення конфлікту стали неможливими: повстання наближалося до переможного завершення.
Характеризуючи ставлення хліборобів-демократів до усіх цих подій, С.Шемет пізніше писав: "Партія у цілому у повстанні проти гетьмана участі не приймала" [13, c.75]. Уже після його завершення декілька її авторитетних членів увійшли до складу УНС [13, c.75], прагнучи утримати Директорію "від крайностей".
М.І.Міхновського серед них не було. Його ставлення до Директорії було вкрай негативне. У ній він вбачав соціалістичний режим, який своєю незваженою політикою веде до дальшої анархії в аграрних відносинах і промисловому житті, сприяє розвалу адміністративного апарату, розкладає армію і робить Україну безсилою у боротьбі з зовнішньою небезпекою, а особливо, більшовицькою Росією. М.І.Міхновського обурювали спроби Голови Директорії В.К.Винниченка і Голови уряду УНР В.М.Чехівського ввести на Україні якусь подобу радянської системи і на цій основі порозумітися більшовиками, витіснити з політичного життя несоціалістичні партії і групи.
Наприкінці 1918 - на початку 1919р. хлібороби-демократи розробили план усунення Директорії від влади. У цей час радянські війська широким фронтом наступали на Україну, а армія УНР розвалювалася на очах. "Необхідно щось робити! Інакше - кінець Україні. Держава наша загине…",- заявив на нараді керівництва УДХП М.І.Міхновський. Було вирішено зв'язатися з Є.Коновальцем - комендантом корпусу "Січових стрільців", який перебував у Києві, і П.Болбачаном - командиром Запорозького корпусу, що дислокувався на Харківщині. Це були дисципліновані і боєздатні частини армії, командири яких співчували УДХП [13, c.75]. З їх допомогою було вирішено встановити режим диктатури, добитися нормалізації економічного і соціально-політичного життя, ліквідувати наслідки безладдя і анархії. "Необхідно їхати до Болбачана. Єдина надія на нього",- таким було рішення УДХП.
Сповнений рішучості і надій, М.І.Міхновський не здогадувався, що місія до П.Болбачана - його остання
Loading...

 
 

Цікаве