WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Микола Міхновський: штрихи до політичної біографії - Курсова робота

Микола Міхновський: штрихи до політичної біографії - Курсова робота

Розроблена В.К.Липинським, ця програма якнайповніше відбивала погляди М.І.Міхновського. Він поринув у діяльність УДХП, прагнучи поширити її вплив не лише на Полтавщині, але і за її межами.
У рідні краї Міхновський повернувся у той час, коли там закінчувалася підготовка до виборів до Всеросійських Установчих зборів. Ніяких надій на успіх у хліборобів-демократів не було. Але вони вирішили взяти участь у цій кампанії, використавши її для якнайширшої пропаганди своїх поглядів. В Полтавському виборчому окрузі УДХП виступила у складі списку "Національно-республіканських груп і організацій". Першим у списку "стояло прізвище М.І.Міхновського" [13, c.71]. Результати виборів продемонстрували глибину ізоляції УДХП в суспільстві. Більшість голосів одержали "українські есери - 462,6 тис. чол., а список УДХП - лише 1,1 тис.31" [13, c.71].
Політична діяльність М.І.Міхновського на початку 1918р. була перервана наступом на Полтавщину радянських військ. Як відомий у минулому адвокат, що активно виступав на захист селян в політичних процесах після першої російської революції, М.І.Міхновський зумів уникнути репресій, хоча, перебуваючи під пильним наглядом, майже на два місяці був виключений з політичного життя.
Нова сторінка в його політичній біографії почалася після переїзду до Києва, який відбувся вже в умовах окупації України німецькими і австро-угорськими арміями. Формально влада на Україні перебувала в руках Центральної Ради. Склад Ради залишався, в основному, есеро-есдеківським, а політика її уряду змінилася мало. Вона сприяла дальшому розвалу економіки України, наростанню класової боротьби всуспільстві. Ліберальні і консервативні елементи виступили проти Ради, прагнучи створити новий режим, здатний утвердити мир і спокій на Україні.
П.П.Скоропадський в своїх мемуарах, частково опублікованих в 20-ті роки, стверджує, що УДХП "відіграла велику роль в справі повалення Центральної Ради, завдавши їй перший тяжкий удар" [13, c.71]. Це справді так. Першою виступила проти Ради Українська демократично-хліборобська партія, але її дії стали частиною широкої кампанії, частково скоординованої, частково стихійної, у якій брали участь різні, а подекуди і протилежні за характером політичні сили.
Ще 6 березня в Лубнах зібрався з'їзд демократів-хліборобів, який заявив, що "селян-хліборобів не задовольняє нинішній уряд… Тільки при умові, коли селяни будуть обробляти 20-100 десятин,- тільки тоді можна буде завести культурне господарство, при якому земля буде давати 100 і більше пудів з десятини" [13, c.72]. З'їзд вислав до Києва делегацію з 205 чол., які мали викласти Центральній Раді свої вимоги: покінчити з соціалістичними експериментами, поділитися владою з хліборобами-демократами [13, c.72].
Це було не перше подібне звернення хліборобів-демократів до Української Центральної Ради. Ще влітку 1917 р., коли УДХП була в зародковій стадії свого формування, її полтавські представники звернулися до М.С.Грушевського і В.К.Винниченка з проханням включити до Ради членів цієї партії. Тоді соціалістичні керівники УЦР відкинули пропозицію [13, c.72].
В той час генерал П.П.Скоропадський, у недавньому минулому командир першої українізованої дивізії і Головний Отаман "Вільного козацтва", разом з своїми товаришами по службі став готувати державний переворот і шукав суспільно-політичні сили, на які можна було б опертися. Його увагу привернула Українська демократично-хліборобська партія та її лідери. Відбулася зустріч генерала з М.І.Міхновським, на якій хліборобам-демократам було запропоновано спільні дії з групою П.П.Скоропадського (вона називалася "Українська народна громада") і "Союзами земельних собственников" - організаціями російських і зросійщених поміщиків [13, c.72]. Така співпраця була неможлива: "Союзн земельних собственников" були ворогами української державності і орієнтувалися на відновлення "єдиної і неділимої". Що ж стосується УДХП, то вона, як і інші ліберальні і консервативні українські організації, прагнула знищення Української Центральної Ради, а не її реорганізації, зміни політичного курсу.
УДХП спробувала вплинути на формування гетьманського уряду. Зібравшись, врешті-решт, 30 квітня на своє засідання, партія звернулася до П.П.Скоропадського з листом, у якому формулювала своє бачення складу і завдань гетьманського уряду: "В українському уряді більшість постів повинно належати тим діячам, які тривалою своєю працею показали відданість українській національній ідеї", "у ньому не повинно бути людей, які тяжіють до Росії, чи Польщі". Ознайомившись з листом, гетьман прислав хліборобам-демократам свого, який закінчувався словами: "Думки, висловлені у вашій заяві,… мої думки" [13 c.72]. Однак нічим конкретним ця заява не була підкріплена. Пропозиції призначити М.І.Міхновського прем'єром, з якими виступали як близькі його друзі, так і він сам, гетьманом відкидалися. П.П.Скоропадський не був типовим "малоросом" і, за оцінкою Є.Маланюка, "під багатьма оглядами стояв незмірно вище від більшості лідерів Центральної Ради". Але "… він залишив нам класичний приклад українського політичного гамлетизму, який, до речі, тісно зв'язаний з традиційним малоросіянством" [13, c.73]. Можливості П.П.Скоропадського, який діяв в умовах німецько-австрійської окупації, були значно менші, ніж у діячів Центральної Ради, ініціатива яких обмежувалася хіба що їх автономістсько-соціалістичними комплексами. Однак, і у цих умовах він прагнув створити дієву структуру влади усіх рівнів. На це у свій час не спромоглася соціалістична Центральна Рада, що стало однією з важливих причин її краху, а разом з тим поставило на грань загибелі молоду українську державність. Цієї помилки прагнув уникнути гетьман, завоювавши у такий спосіб симпатії усіх державницьких елементів, які, нарешті, побачили силу, здатну добитися стабільності і порядку на території України. Але він опирався на місцеву бюрократію, яка служила у свій час самодержавству, на політичних діячів кадетського, чи октябристського напрямку, і цим самим вступав у конфлікт з українськими національними партіями. Скоропадський добивався відновлення приватної власності і, особливо, створення життєздатної системи аграрних відносин, як основи економічного життя України. Тут його погляди співпадали з програмою УДХП. Але він під тиском свого оточення змушений був йти на відновлення великопомістного землеволодіння, і цим протиставив себе абсолютній більшості населення, майже усім політичним партіям і організаціям, у тому числі УДХП. "Я більше був на стороні хліборобів-демократів, але мусив у той же час рахуватися з далеко сильнішим "Союзом" (земельних собственников)" [13, c.73],- писав П.П.Скоропадський в своїх "Споминах". В результаті, замість прем'єрського, чи хоча б ключового міністерського поста, гетьман запропонував М.І.Міхновському третьорядну роль "Бунчужного товариша", тобто особистого дорадника. Міхновський
Loading...

 
 

Цікаве