WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Микола Міхновський: штрихи до політичної біографії - Курсова робота

Микола Міхновський: штрихи до політичної біографії - Курсова робота

найвищому представницькому органу - Українській Центральній Раді в сій справі (справі досягнення автономії.- Авт.) до Уряду більше не звертатися й негайно приступити до твердої організації краю в згоді з національними меншостями…" [13, c.68].
Цьому рішенню Тимчасовий уряд не міг нічого протиставити. М.І.Міхновський, спостерігаючи наростання анархії в Росії, неспроможність уряду контролювати фронт і тил, все більше проникався переконанням, що розвиток національного руху швидко принесе бажаний результат: проголошення повної самостійності України і захоплення Українською Центральною Радою усієї повноти влади на її територій.
Долаючи опір і неприховану ворожість лібералів і соціалістів, самостійники продовжували організацію українських військових частин. У червні 1917р. близьке оточення М.І.Міхновського почало формування нового українського козачого полку. Основою його стали солдати-українці, які прибули з Чернігова, Пензи та інших місць і на київському розподільному пункті чекали відправки на фронт. Під впливом роз'яснювальної роботи членів клубу ім. Полуботка вони оголосили себе окремим військовим з'єднанням і заявили, що не виступлять на фронт доти, поки їх не визнають "Другим Українським ім. гетьмана Полуботка Козачим полком". Створення полку не було визнано ні російськими властями, ні Українською Центральною Радою. Але це не зупинило Міхновського, який продовжував роботу серед солдатів.
М.І.Міхновський і його товариші вірили, що керівництво Ради,впевнившись у безсиллі Тимчасового уряду, його неспроможності зупинити наростання анархії, відмовиться від свого "автономізму" і "федералізму" і перейде на позиції самостійництва.
Існував досить чіткий план повстання, який мав форму своєрідного маніфесту, написаного у звичній для самостійників формі, очевидно, самим М.І.Міхновським: "Ми, українці - козаки не хочемо мати свободи лише на папері, або пів-свободи. По проголошенні 1-го Універсалу - 2-го Універсалу ми не визнаємо! - ми приступаємо до заведення порядку на Україні. Задля цього ми всіх росіян і ренегатів, які гальмують українську роботу, скидаємо з їх постів силою, не рахуючись з російським урядом. Визнаємо Центральну Раду за свій найвищий уряд, ми поки що виганяємо зрадників з України без її відома. Коли все опануємо силою, тоді цілком підпорядкуємося Центральній Раді. Тоді вона порядкуватиме у Києві і по всій Україні як у власній хаті. Тепер же, коли починається повстання, ми виставляємо 6 своїх людей, котрі мусять усім керувати" [13, c.69]. Ці шестеро склали комітет дії і керувалися рішеннями групи М. І. Міхновського.
У ніч з 3 на 4 липня полк полуботківців вийшов з казарм, захопив зброю, у тому числі артилерію, і направився у центр Києва. План виступу передбачав узгоджені дії двох українських полків - "Першого Українського полку ім. Б.Хмельницького" (богданівців) і "Другого Українського полку ім. П.Полуботка". Однак, командир богданівців Ю.Капкан, який спочатку погодився підтримати виступи і навіть дав присягу на вірність самостійній Україні, ознайомив з планами полуботківців Винниченка і Петлюру , а потім спробував силами 4 рот богданівців роззброїти повстанців. Це не вдалося: частина богданівців приєдналася до полуботківців, інші - втекли разом з Ю. Капканом [13, c.69]. Повстанці без особливих перешкод вступили в Київ, захопили скарбницю, зайняли Печерську фортецю, арсенал, заарештували начальника міліції, російського коменданта міста, "роззброїли юнкерів, розігнали висланий проти них 2-ий запасний батальйон" [13, c.69]. Таким чином, полуботківці фактично взяли під повний контроль місто. Вони чекали схвалення своєї акції з боку Української Центральної Ради, до приміщення якої під жовто-блакитними знаменами вирушили. Але позиція Ради залишалася незмінною. Замість сподіваної радості, полуботківці зустріли неприховану ворожість. Рада викликала командування богданівського полку і наказала йому роззброїти повстанців. У роззброєнні брали участь члени Генерального Військового Комітету. Полуботківці були деморалізовані і не відважилися на протидію Центральній Раді. Довідавшись про такий перебіг подій, до Києва знову прибув командуючий київським військовим округом Оберучев, який під час повстання втік з міста. Він наказав юнкерам і деяким іншим вірним уряду частинам гарнізону оточити обеззброєних полуботківців. Почалося знущання і грабіж самостійників, а три з них під час розправи загинули.
Незважаючи на те, що прямих доказів участі М.І.Міхновського у повстанні не було, його теж заарештували. Однак слідство по відношенню до нього не велося. Небезпечного конкурента, "авантюриста" по рекомендації В.К.Винниченка було під охороною військової жандармерії відправлено на Румунський фронт. Де він мав продовжувати службу. На фронті, або у військових в'язницях опинився і ряд інших військових-самостійників. Це був важкий удар по національно-визвольному руху українського народу.
На Україну М.І.Міхновський повернувся пізньої осені 1917р. Невідомо, чому він не поїхав до Києва, де революційні події швидко наближалися до розв'язки. Не виключено, що він залишив фронт без дозволу командування, і у столиці України його чекав арешт. Міхновський обрав місцем проживання рідну Полтавщину і негайно після повернення "Лубенське земське зібрання обрало його мировим суддею повіту" [13, c.70].
Саме у цей час, наприкінці 1917р., на Полтавщині йшла розбудова нової політичної організації - Української демократично-хліборобської партії (УДХП). її засновниками були Володимир і Сергій Шемети, а також відомий історик і політичний діяч В'ячеслав Липинський. У програмі УДХП, опублікованій в жовтні 1917р., чітко сформульована самостійницька перспектива України, "повна власновільність і суверенність українського народу" [13, c.70]. Партія заявила про необхідність аграрної реформи, ліквідацію поміщицьких латифундій. Але, на відміну від есерів, вона орієнтувалася на міцне фермерське господарство, на приватну власність на землю.
Майбутню українську державу УДХП уявляла республікою з президентською формою правління. Президентська влада обмежувалася Українським сеймом, який обирався на 4 роки в результаті демократичних виборів. Виконавчу владу мав здійснювати Генеральний Секретаріат або Рада Міністрів [13, c.71].
Поява на політичній арені УДХП викликала негативну реакцію більшості українських національних партій. Особливо не сподобалися їм наміри зберегти, хай і в урізаному вигляді, приватну власність на землю. На цій підставі УДХП в соціалістичній і ліберальній пресі була оголошена реакційною, поміщицькою організацією. Що ж стосується орієнтації на президентську республіку, то у ній соціалістичні опоненти хліборобів-демократів вбачали їх приховані промонархічні настрої.
М.І.Міхновський, який назавжди позбавився соціалістичних ілюзій, тепер зв'язував майбутнє України саме з реалізацією хліборобсько-демократичної програми.
Loading...

 
 

Цікаве