WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Микола Міхновський: штрихи до політичної біографії - Курсова робота

Микола Міхновський: штрихи до політичної біографії - Курсова робота

надаватися". М.І.Міхновський запропонував членам наради виступити перед Всеукраїнським військовим з'їздом, який мав бути скликаний найближчим часом, з пропозицією "видшить зі свого складу владу",- вибрати гетьмана. "Треба мати на увазі,- відзначив М.І.Міхновський, що "наші демократи спротивляться тому... Але гетьман зуміє, коли зайде потреба, спромогти не лише на силу фактів, але й на факти сили!" Наскільки продуманим був цей план, свідчать перші кроки, які мала зробити нова українська влада. Це - підписання миру з Німеччиною та її союзниками. "Замирившись з осередніми державами,- говорив М.І.Міхновський,- вирвемо ініціативу від московських більшовиків. Вони зараз ще безсилі, але мають страшну зброю, яка може дати їм перемогу. Це їхня безоглядність та гасло негайного сепаратного миру. І цю зброю ми мусимо їм вибити з рук..." Присутні на нараді погодилися з планом тій запропонованим М.І.Міхновським.
Політичний розвиток вніс істотні корективи у плани М.І.Міхновського. Весняні місяці 1917 р. позначені швидким зростанням авторитету і впливу на маси Української Центральної Ради. На початку квітня 1917р. у Києві зібрався Всеукраїнський Національний Конгрес - широкі представницькі збори делегатів від різних національних партій і соціальних груп. Самостійники були учасниками Конгресу, а М.І.Міхновський виступив перед ними з вітанням, яке, заоцінкою преси, справило "велике враження" [13, c.66]. Національний Конгрес передав свої повноваження обраній із свого складу новій Українській Центральній Раді, значно чисельнішій, ніж попередня.
З огляду на російський Тимчасовий уряд, цілком легальне і "законно" прагнули вирішувати лідери Ради і "воєнне питання", інтерес до якого серед українців в армії був для них цілком несподіваним і небажаним. Кожен свій крок Рада прагнула узгодити з Петроградом. Вперше з "воєнним питанням" вона виступила на початку квітня 1917 р., коли у Києві зібрався Український Національний Конгрес. Від його імені лідери УЦР вислали до воєнного міністра, який якраз перебував у Києві, делегацію для обговорення питання про українізацію військ. До складу делегації включили двох радикал-демократів - Дм. Дорошенка і Ст. Ерастова, а також М.Міхновського - найавторитетнішого у той час у військах українського політичного діяча.
Особливих надій на цю зустріч у М.І.Міхновського не було. На відміну від радикально-демократичних членів делегації, він не чекав від Тимчасового уряду істотних поступок щодо України. Так воно і сталося. Переговори не принесли бажаних результатів. Російський воєнний міністр, який дозволив формувати на території України польський національний корпус, чеські та латиські національні військові формування, не дав згоди на створення українських військових з'єднань. Виняток було зроблено для двох бригад. Про цю вимушену поступку російських властей М.І.Міхновський повідомив делегатів Конгресу запискою, що, оприлюднена головою, викликала бурхливі оплески [13, c.66]. Але, давши принципову згоду, воєнні власті гальмували вирішення конкретних питань. Тому Міхновський зі своїми однодумцями приступив до організації першого великого з'єднання української армії цілком самостійно. У середині квітня 1917р. на Сирецькому полі під Києвом було оголошено про створення "Першого Українського козачого ім. гетьмана Богдана Хмельницького полку". Ця подія переросла в загальнонаціональне свято. Три військові оркестри відіграли український національний гімн "Ще не вмерла Україна", після масового мітингу учасники свята влаштували маніфестацію. Було утворено делегацію військових, у складі якої були М.І.Міхновський і В.Павелко - представники Клубу ім. П.Полуботка, делегати українського полку, офіцери гарнізону. Делегація мала наміри домовитися з командуванням армій Південно-Західного фронту про статус першого українського військового з'єднання [13, c.67]. Однак російські генерали дозволу на формування полку не дали. Справа набула надзвичайного розголосу. Самочинні дії Клубу імені П. Полуботка засуджували усі - від офіційних осіб, які представляли Тимчасовий уряд, до газет російських соціалістичних партій. У цю кампанію критики самостійників включилися і українські соціалісти. На засіданні УЦР В.К.Винниченко засудив те, що він назвав "махновщиною", і висловив надію, що "це явище цілком часове" [13, c.67]. А 20 квітня питання про створення українських військових з'єднань розглядалося на спільному засіданні київських Рад робітничих і солдатських депутатів. Представник Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів член УСДРП Є. Неронович, який виступив на засіданні, не відкидаючи в цілому ідею організації українських військових з'єднань, закликав збори "до уважнішого ставлення до національного питання, не допускаючи, щоб національна справа була підхоплена українськими зубрами і використана для їх шовіністичних цілей" [13, c.67].
М.І.Міхновський і його прихильники зігнорували наказ генерала і рішення УЦР, продовживши роботу по формуванню полку. Цю роботу досить швидко було завершено. Бажаючих було достатньо. Полк складався з 16 сотень і налічував понад 3 тис. солдатів і офіцерів. Він відмовився відправлятися на фронт, чекаючи скликання 1-го Всеукраїнського військового з'їзду та його рішень.
Військовий з'їзд відбувся в Києві на початку травня 1917р. і зібрав 700 представників від військових організацій, фронтових і тилових частин армії і флоту. Ці делегати мали мандати від 1580702 українців в російській армії. Це приблизно половина всіх українців, які перебували на фронті і в тилу. Президія з'їзду складалася з шести чоловік: ініціатора українізації військ М.І.Міхновського, делегата Західного фронту С.В.Петлюри, представника Виконавчого Комітету Центральної Ради В.К.Винниченка, моряка Чорноморського флоту Письменного, командира богданівського полку Ю.Капкана.
Повернувшись до своїх частин, делегати з'їзду розгорнули активну роботу по реалізації його рішень. Через деякий час з'явилися нові українські полки: ім. Ґонти в Умані, ім. Сагайдачного у Житомирі, ім. П.Полуботка в Ростові-на-Дону, ім. гетьмана Мазепи у Саратові, Український Запорозький полк у Москві.
Згідно рішень 1-го Всеукраїнського військового з'їзду через місяць, на початку червня, у Києві мав відбутися 2-й з'їзд. Військовий міністр Тимчасового уряду О.Ф.Керенський заборонив його. Заборона уряду була зігнорована українськими солдатами і офіцерами і на цей раз. На з'їзд прибуло 2500 делегатів, які представляли понад 1,7 млн. чол. Заборона на проведення з'їзду викликала гостру реакцію делегатів. Тон виступаючих був рішучий; багато з них вимагало проголошення самостійності України [13, c.68]. Соціалістичні представники Української Центральної Ради доклали чимало зусиль, щоб ввести роботу з'їзду в необхідне їм русло. Однак резолюція, яку прийняли делегати, хоч і не містила закликів до самостійності, все ж була досить рішуча: "Пропонувати своєму
Loading...

 
 

Цікаве