WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Микола Міхновський: штрихи до політичної біографії - Курсова робота

Микола Міхновський: штрихи до політичної біографії - Курсова робота

український народ, у Росії немає ворожих йому сил. Українські ліберали покладали надії на російських кадетів, а соціалісти - на російських меншовиків і есерів [13, c.64]. І ті, і інші були твердо впевнені, що російські політики будуть щиро допомагати українцям у їх домаганнях свободи національного життя. За таких умов створення власної національної армії вважалося не лише надто дорогим, але і небезпечним заходом, оскільки, мовляв, війська можуть стати "знаряддям реакційних сил" [13, c.64].
Міхновський, як і раніше, не погоджувався вручати долю України представникам інших націй. Ніякого винятку для лібералів чи соціалістів Росії він не робив. Особливо його лякала перспектива перемоги в Росії соціалістів, "московського пролетаріату", оскільки його панування над українським народом "буде ще важчим і незмірно жорстокішим, ніж панування московської буржуазії". [13, c.64]. Звідси його надзвичайна активність в творенні національних збройних сил. Він відчував небезпеку, яка насувалася на Україну, і прагнув створити надійні гарантії її свободи.
Курс на організацію української армії гаряче підтримувала Українська Народна Партія (УНП), яка відновила після Лютневої революції свою діяльність.
В цей періодточилися гострі суперечки щодо редагування першого документа УЦР - відозви до населення України. М.І.Міхновський запропонував сповістити жителів про намір організованих у Росії сил негайно приступити до творення самостійної української держави. Ця пропозиція була відкинута як лібералами, членами Української радикально-демократичної партії, так і соціалістами - українськими есерами й українськими есдеками.
М.І.Міхновський пішов на компроміс, сподіваючись, що розвиток подій швидко розкриє очі лібералам і соціалістам і вони через деякий час прийдуть до визнання необхідності самостійності. Відозва УЦР датована 9 березня 1917 року, відбиває штучне поєдання різних підходів до питання про майбутнє України. Початкові фрази відозви нагадують зміст і стиль текстів, написаних до революції Міхновським [12, c.8].
"Народе Український! Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому народові, всім поневоленим націям Росії. Настав час і твоєї волі й пробудження до нового, вільного творчого життя після більш як двохсотлітнього сну. Уперше, Український тридцятимільйонний народе, Ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто ти і як хочеш жити як окрема нація. З сього часу в дружній сім'ї вільних народів могутнього рукою зачнемо собі саму кращу долю" [12, c.8]. Але дальший зміст відозви писався лібералами і соціалістами, які майбутнє України вбачали в автономії у складі федеративної держави. До того ж, доля України пов'язувалася не з волевиявленням її народу, а з позицією Всеросійських Установчих зборів, більшість у яких неминуче одержали б представники великоруських губерній.
У першому документі УНП 1917 року - Універсалі від 21 березня 1917 року, містився заклик: "Негайно утворювати українські легіони по всій Україні" [13, c.65].
З початку березня 1917р. він швидко налагоджує зв'язки з військовими, охоче виступає перед ними на різних зборах і нарадах. 6 березня з ідеєю утворення української національної армії М.І.Міхновський виступив перед 210 офіцерами-українцями. Збори прийняли резолюцію, в основу якої було покладено ідеї доповіді. Повідомлення про "Підготовче віче" (так було названо збори) було опубліковане масовим тиражем і поширене на фронті і в тилу. 9 березня М.І.Міхновський організував збори військових-українців київського гарнізону, які підтримували рішення "Підготовчого віча". На цих зборах були присутні понад 4 тисяч офіцерів, унтер-офіцерів та рядових.
Через два дні М.І.Міхновський знову виступив перед військовими, які перебували у Києві проїздом. Він запропонував приступити до організації "Першого українського охочекомонного полку ім. гетьмана Богдана Хмельницького" [13, c.65].
Серія цих зборів була завершена військовою нарадою гарнізону Києва і околиць 16 березня 1917р., яка по доповіді М.І.Махновського прийняла резолюцію, що сформулювала завдання: "Негайно приступити до організації власної національної армії, як могутньої своєї мілітарної сили, без якої не можна і помислити про здобуття повної волі України". Збори створили "Український військовий організаційний комітет", до складу якого входили: полковник Глинський - голова; полковник Волошин, сотник Л.Ган, прапорщик Т.Павелко і поручик М.І.Міхновський - члени. Завданням цього комітету була українізація військових частин на Україні, створення українських військових організацій і, перш за все, відкриття українського військового клубу [13, c.65]. Було вирішено негайно приступити до організації в Києві Першого українського полку.
Військові вирішили підтримати призначену на 19 березня українську демонстрацію в Києві, присвячену революції. Але надати цій демонстрації самостійницького характеру їм не вдалося, хоча поряд з численними лозунгами "Автономія Україні", в лавах демонстрантів зустрічалися заклики "Хай живе самостійна Україна" і "Самостійна Україна з гетьманом на чолі", а перед демонстрантами з емоційною промовою виступив М.І.Міхновський [13, c.65].
У кінці березня в Києві було створено "Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка". Керували цим клубом М.І.Міхновський і його близький друг хорунжий Л.Ган. Почесним членом клубу обрано коменданта київського гарнізону генерал-лейтенанта Цицовича. Завданням клубу оголошувалося: "Гуртувати в одній сім'ї вояків, лікарів і військових урядовців" і виховувати серед них і серед усього українського народу свідомість значення і ролі армії у боротьбі народу за визволення. Передбачалося відкриття філій клубу по всій Україні. Члени клубу видали і поширили десятки тисяч листівок серед українських солдатів і офіцерів, у яких закликали до об'єднання для боротьби за звільнення України [13, c.65].
Успішна робота самостійників у військах і небажання УЦР підтримати ідею створення української національної армії і добиватися незалежності України штовхали М.І.Махновського на рішучі дії. У кінці березня 1917р. він зібрав у готелі "Прага" нараду своїх прибічників з "Українського військового організаційного комітету" і виклав своє бачення найближчого майбутнього. Промова М.І.Міхновського дійшла до нас у викладі одного з Учасників наради В.Євтимовича [13, c.65]. Вона мала справді програмний характер. Промовець почав з того, що Москва не піде на надання Україні не лише самостійності, а навіть автономії: "...Без України з її скарбами, навіть при Україні автономній, що добром своїм без московського контролю розпоряджатиметься, зійде Московщина до значення другорядної держави". Незалежність доведеться виборювати: "Надії на "дружню" демократію братнього народу - не лише наївні, а просто дурні". В такій ситуації - перше наше завдання - це творити власну військову силу всіма засобами, які до того будуть
Loading...

 
 

Цікаве