WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Комiсiї для вирiшення взаємних претензiй татар i запорожцiв перiоду нової сiчi - Реферат

Комiсiї для вирiшення взаємних претензiй татар i запорожцiв перiоду нової сiчi - Реферат

кошового Павла Козелецького заради "сусiдської дружби" зробити йому послугу - наказати заарештувати i вiдправити в Крим, або убити всiх татар, якi втекли вiд його гнiву у Польщу, а також затримати нещасливого претен-дента на ханський престол Шагiн-Гiрея [23;127-128].
У XVIII ст. сусiднi Єдисанська та Джамбуйлуцька ногайськi орди неодноразово у суворi зими розмiщувались на запорiзьких землях. Наприклад, у 1747 р. вони зайняли землi по рр. Берда i Калмiус. Кош наказав полковнику Марку Усу татар не зганяти [23;128].
Взаємнi претензiї мiж козаками i татарами вирiшувалися, як правило, в Сiчi або в Криму спецiальними посланцями. У 1739 р. хан Саламат-Гiрей прислав у Сiч свого ка-пiджи-агу для вимiщення збиткiв за покрадену козаками худобу. У 1744 р. запорiзькi депутати у Криму замiнили свої претензiї на татарськi i одержали доплату грошима за-лишкової суми [23;126-127]. 26 травня 1743 р. до Сiчi приїхав татарин Кутлук-Ажи ви-магати вiдшкодування ногайцям викраденi 374 худоби [9;303,304]. Хан Арслан-Гiрей у 1747 р. повернув викраденi у гардiвських козакiв ногайцями 500 коней [9;207].
Таким чином, конфлiктне становище на кордонi було для татар i запорожцiв яви-щем звичайним. Воно вiдбивало особливостi їхньго соцiально-економiчного розвитку, дина-мiку степу i несло в собi передумови для пiдтримки рiвноваги на кордонi. Тому, розгля-даючи причини конфлiктiв, треба пiдкреслити, що ними не вичерпуються всi приводи створення царським урядом комiсiй для вирiшення взаємних претен-зiй. Без-посередньо до органiзацiї цих комiсiй привело прагнення Росiйської iмперiї обмежити автономiю Сiчi i зберiгти зовнiшньополiтичну стабiльнiсть на пiвднi. Цi комiсii стали формою рiзноманiт-ного втручання уряду та гетьмана у внутрiшнi справи Коша, перш за все судочинство, командноадмiнiстративний апарат, мiжнароднi взаємини.
Центральними органами, якi здiйснювали контроль за роботою комiсiй, були Сенат i Колегiя iноземних справ.Безпосереднє керiвництво здiйснювала Київська генерал-гу-бер-наторська канцелярiя: переклад татарських реєстрiв, призначення i детальне iнструк-ту-ван-ня комiсарiв, стосунки з татарськими сановниками тощо. В компетенцiю комi-са-рiв, якi очолювали роботу конференцiй на мiсцях, входили попереднє слiдство, допит зви-нувачених, прийняття рiшень з окремих скарг, пiдбiр кандидатур в депутати вiд за-по-рожцiв. Вiд кошового i Вiйськової канцелярiї вимагалось пiдпорядковуватися комi-сарам з усiх питань, що торкалися комiсiй.
З вiдновленням гетьманства Генеральною Вiйськовою Канцелярiєю призначалися в комiсiї i свої комiсари, якi поширили сферу втручання у внутрiшнi справи Коша: загони малоросiйських козакiв приймали участь у розшуку звинувачених, зруйнуваннi запорiзь-ких зимiвникiв на татарськiй територiї, винних запорожцiв вiдсилали на суд у Глухiв.
За таких обставин царський уряд не тiльки контролював запорiзько-татарськi взає-мини, а й впливав на них, порушував їх природний розвиток.
Зберiгся щоденний запис переговорiв "Журнал конференцiї на Сiчi" (8.04.-16.05.1749 р.) [21;36-68]. Цей документ дає можливiсть дослiдити справжнi позицiї сто-рiн, що бра-ли участь у переговорах. У напiвофiцiйних бесiдах татарськi i запорiзькi де-путати прийшли до висновку, що "у сiм'i нiколи без виродка не буває", i у татар є зло-дiї, яких хан знахо-дить i карає. Татарськi депутати так висловили своє ставлення до слiдчої комiсiї: "Хоча зкривдженим татарам вiд запорожцiв не буде сплачено, то бiднiше вони не ста-нуть, а хоча i плату одержать, вiд того не збагатiють" [21;43]. Таким чином, слiдство не вiдповiдало iнтересам нi татар, нi запорожцiв, якi при необхiдностi змогли б знайти компромiс. У цьому зв'язку посередництво царських комiсарiв виглядає досить штучним.
У своїй роботi комiсари спиралися на соцiальнi протирiччя серед козацтва, на стар-шину, яка б спроможилася утримати запорожцiв вiд нападу на татар. I старшина всiляко пiдтверджувала свої вiрнопiдданськi настрої. Наприклад, 24 червня 1749 р. кошовий Я.Гнатович писав Київському генерал-губернатору М.I.Леонтьєву, що вiн зi старшиною намагається викорiнювати i карати ворiв та розбiйникiв [9;464].
Яке ж справжнє обличчя старшини за матерiалами слiдства? В екстрактi розслi-ду-ван--ня татарських скарг за пiдписом росiйського комiсара секунд-майора О.Никифорова (1749р.) читаємо, що у кравця Алi вкрали 2 волiв, i в Д'якiвський курiнь привели, тобто, треба розумiти, викрадену худобу переховували в примiщенi куреня. Кiлька побiчних свiдчень є i на Iнгульського полковника: винний у крадіжцi 2-х коней козак Василiвсь-кого куреня Гнат показав, що iнгульский полковник Iванов вiдiбрав тих коней i у себе три-мав ще 14 коней; вiдiгнаних у татарських пастухiв також Iванов у себе тримав [21;11]. У протоколi допиту козака Василя Черненка (1749 р.) звинуваченим показано, що нещода-вно вiн приїжзджав до iнгульского полковника "напитися горiлки", а той наказав його заарештувати, тому що вiд них начебто "татарам кривди чиняться" [21;112]. Мабуть, треба вважати, що Iванов був iз звинуваченими в дiлових стосунках, але коли почалася робота комiсiї, вирiшив показати себе i спiймати добре вiдомих йому злодiїв.
Василя Черненка розпiзнав Пластунiвського курiня отаман Вiрменка, але показав, що той вже 2 роки як пiшов iз куреня (тобто Кіш за нього не вiдповiдає). Вiд названих Черненком спiучасникiв курiннi також вiдмовились: Брюховецького куреня отаман I.Пе-редеря показав, що його козак Ярема Дуб без дозволу вiдлучався з куреня 5 рокiв тому, про Василя Кучатого зовсiм не чув. Криловський курiнний Леонтiй Таран пока-зав, що про поколотого козака Степана старого "вiдродясь не чув, а Ктиторівський ку-рiнний I.Карабута показав, що його козак Фома вiдлучався 7 рокiв тому [21;112-117]. Видно, що старшина приховує винних.
Найгучнішоюсправою комiсiї 1752 р. була справа ханського перекладача Алi, у яко-го при нападi у степу козакiв пропала срiбна шабля, яку вiн бачив потiм у Бахчисараї на запорiзькому отаманi Чубi [20;146].
Погано зарекомендував себе i кошовий Я.Iгнатович: мешканець Перекопу Мегмет скаржився, що, коли у 1751 р. вiн стояв на постої у Щербинiвського курiня козака Ми-хайла, вкрали в нього 4 коней, одного з яких вiн бачив потiм у Iгнатовича [20;19].
Помiж iншим, у описi майна колишнього кошового П.Калнишевського (справа "Про худобу та iнше майно колишнiх запорiзьких старшин, що вийшло у конфiскацiю "31 сiч--ня 1776 р.) згадується багато речей турецького та татарського походження (ткани-ни, одяг, збруя кiнська, зброя): 2 луки зi срiблом, турецька рушниця з золотою насiч-кою i обкованим срiблом прикладом, шабля з камiнцями та iн.; у А.Головатого - "нiж оправ-ле-ний срiблом," рушниця "насiчена срiблом" та iн.; у П.Глоби - нiж зi срiблом та iн. Крiм того, у Калнишевського було багато турецьких грошей: 108 півторалевiв, 52 тенфи, 4 лева, 120 талерiв, 5 турецьких червінців [27;101-107]. Наявнiсть великої кiлькостi ту-рецько-татарських речей вiдзначалася дослiдниками. "Звичайно, не можна залiчувати всi цi речi до торговельного iмпорту, можливо, що це були воєннi трофеї" [27;106]. Можна додати, що цi "трофеї" були не тiльки вiйськовими.
Бiльш того, завдяки таким якостям старшина здобула мiжнародну репутацію: у 1752 р. хануказував Портi на слабке утримання кошового, який всiм цим безладдям причиною пос-тавляє" [8;236]. Леонтьєв вимагав не судити запорожцiв в Сiчi, а вiд-си-ла-ти їх у Київ за причиною необ'єктивностi такого суду - кошовi самi до розподiлу погра-бованого запо-рожцями ... намiр мають i разом iз злодiями користуються" [28;60].
Звичайно,

 
 

Цікаве

Загрузка...