WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Комiсiї для вирiшення взаємних претензiй татар i запорожцiв перiоду нової сiчi - Реферат

Комiсiї для вирiшення взаємних претензiй татар i запорожцiв перiоду нової сiчi - Реферат


Пiд час вiйни 1734-1739 рр. царський уряд був зацiкавлений у здобуттi запорож-ця-ми вiйськової здобичi. Але умови Бєлградського миру їм зв'язали руки. Було встанов-ле-но суровий нагляд вiйськоих команд у нижнiй течiї Днiпра. А хто продовжував промиш-ляти у степу розбоєм, повинен був приховувати це вiд царскої адмiнiстрацiї, Коша i стар--ши-ни. З боку татар причини прикордонних конфлiктiв були анологiчнi.
Комплекс взаємних претензiй вiдображає весь спектр вiдносин прикордонного степу.
Дуже непокоїло Крим господарське освоєння козаками татарської територiї. Так, у листi кримського хана Арслан-Гiрея київському генерал-губернатору М.I.Леонтьєву вiд 13 листопада 1748 р. головною вимогою було знести з татарської сторони запорiзькi зи-мi-вники [9;207]. У 1754 р. хан скаржився Портi, що запорожцi роблять шалашi, куренi i погреби по рр. Кiньскi Води i Буг [17;17], причому, в урочищi Кам'янському знов збу-до-вано кузнi i шалашi "з їстiвними припасами" [18;18].
За прибутковi землi, промисли та перевози розгорнулася боротьба. У сiчнi 1747 р. хан скаржився Портi, що козаки "сот по вiсiм i по тищi зi зброєю та навiть з пушками ходять брати сiль на Кiнбурськi озера" [9;398-400].
Великi економiчнi втрати були вiд вигону худоби, нападiв та пограбувань. По реєс-трах 1748-49 рр. показано вiдiгнаних у татар 1648 коней, а у запорожцiв - 153 [7;7]. Влiтку 1750 р. 30 козакiв вiдiгнали з урочища Олов'яного з Очакiвської сторони 100 ко-ней, загинуло при цьому 3 запорожця i 3 ногайця [19;35]. У 1751 р. у татарина Атмат-бе-та у гирла р.Аливсi козак Павло Чоп з 10 товаришами вiдiбрали 5 коней та грошi [20;25]. У 1752 р. хан Арслан-Гiрей скаржився I.I.Костюрiну, що козаки вiдiгнали у ногайцiв 80 коней [8;255]. Претензiї були i у запорожцiв. У 1749 р. у козака Пласту-нiвського куреня Василя Черненка татарин Гасан в урочищi Вилiвалах вкрав 5 коней [21;94]. У 1752 р. у козака Корсунiвського куреня Герасима Моса вкрадено у Перекопi 8 волiв [20;40].
Iнодi розбiй перетворювався у невелику прикордонну вiйну. У 1752р. у перекоп-сь-ко-му степу козаки вiдiгнали 26 коней, але зустрiли татарських вартових. При зiткненi вби-то татарина, а 3 козака заарештовано [8;245].
Бiльша частина скарг пов'язана з пограбуванням коней та худоби. Це пояснюється рухомим характером цього майна та тим, що худоба була грошовим еквiвалентом у обох суспiльств. Але зустрiчаються скарги i на пограбування сiльськогосподарських угiдь. У 1748 р. у Кiнбурнських урочищах запорожцями розграблено хутiр татарина Генчемули [2;19]. 14-15 листопада 1754 р. татари пограбували зимiвник козака Василя Бакші [3;1797].
Дуже небезпечно було у приднiпровському степу купцям. 24 вересня 1754 р. Iбрагiм-Паша очакiвський скаржився кошовому Якиму Iгнатовичу, що одного його куп-ця пiд-с-трелили, другий хворий лежить, ще двоє "невiдомо де", а ще одного погра-бу-вали [17,30]. Восени 1755 р. на козака Канівського куреня Василя Романовського біля Кам'янського напали 10 яничар (серед них знатнi Гасан i Алiя) i вимагали продати їм товар за низьку цiну [17;74].
Окрему групу скарг становлять справи, пов'занi з торгiвлею та лихварством. Най-бiльш характерною є справа козака Костя Брюховецького з татарином Османом за неп-раведно заарештований у Криму товар за рахунок вже сплаченого боргу (1748 р.) [9;13]. 13 червня 1756 р. козак Шкурянського куреня Iван Чорний подав у Кiш скаргу, що 29 ли-стопада 1755 р. перекопський мешканець Кара-Мегмет, коли був на Сiчi у торгових справах, взяв у ньго в борг 440 рублiв до 1 березня 1756 р. i досi не повернув [22;56].
Наполегливо домагались запорожцi повернення з полону своїх товаришiв. Все одно, у середені XVIII ст. випадки полону були не дуже рiдкi. У серпнi 1749 р. козаки Iркліїв-ського куреня ловили рибу на Кiнбурнськiй косi i вiдрядили у Сiч козака Антона Сiми-палку за харчами на суднi турка Османа. Чули, що цього козака продано на каторгу [9;409]. За свiдченням козака Степана Гологана (1749 р.), бiля Кафи багато росiйських та малоросiйських невiльникiв, та ще у селi Куджугаї їх 15 (одного з них звуть Роман) [21;88]. У комiсiї 1745 р. козак Титаровського куреня Тимофiй Марченко сам вiдстоював свою скаргу про полон свого сина Григорiя та службовця Григорiя Чорного. Ця скарга подавалася кiлька разiв у рiзнi iнстанцiї, у тому числi: травня 1749 р. на iм'я самої iмпе-ратрицi [21;118,119,87].
Татари були не задоволенi приховуванням на Сiчi втiкачiв з татарського полону. У листопадi 1739 р. ногайцi пiд керiвницьтвом Джаум-Мурзи сплюндрували Гард пiд при-водом помсти за приховування гардівським полковником трьох калмикiв, що втекли з ногай-ського полону [23;127].
Делiкатно вирiшувалися питання змiни вiри. У сiчнi 1748 р. запорожцi наполегливо вимагали вiд Порти звiльненння з полону Льва Кучера, на якого "затiвають магоме-тан-ство" [11;121-124]. 17 листопада 1752 р. татарин Аджибей, що прийшов на Сiч вiд пашi Кабанчакчi i був у козака Iвана Швидкого в наймитуваннi, у християнському законi жи-ти не схотiв. Вiн зi своiм майном повернувся до бусурманiв, про що залишив розписку [20;33].
Взаємна ворожнеча християн i мусульман також знайшла своє вiдображення у пре-те-нзiях. У груднi 1747 р. ногайцi пограбували Бугогардiвську церкву, покрали все цер-ковне начiння (поклали пiд сiдла ). Хоча цiна показана їй 5 тис. 127 руб. 30коп. i одер-жана сати-с-фак-цiя, кошовий пише в Київ, щоб наказати ногайцiв без пощади [21;86-83], тому що святинi "цiна не положена" [21;93].
Зустрiчаються претензiї на словеснi образи як простим запорожцям, так i офiцiйним чинам Запорiзької адмiнiстрацiї, що тлумачилося як порушення "сусiдської дружби". 23 липня 1752 р. запорозький полковник Григорiй Якимов подав у Кiш скаргу на утис-ки його та його людей в Очаковi, коли вiн був там резидентом. Серед іншого - нане-сен-ня словесних образ всьому вiйську запорiзькому [2;44-46].
Але довга iсторiя спiвiснування татар i запорожцiв у приднiпровських степах знає i багато прикладiв їх спiвробiтництва - з'єднання зусиль з Кримом проти iнших могутнiх сусiдiв (Польщi чи Росiї), перехiд пiд владу Криму, участь у внутрiшнiх феодальних чва-рах ханства тощо. Без взаєморозумiння, без взаємних поступок, без мирного вирiшення конфлiктiв, без взаємопристосування неможливо було б зберегти цю хитку рiвно-вагу на кордонi. Так, на докiр гетьмана Самойловича, чому дозволено татарам пiд часне-дороду кочувати на запорiзьких землях, славний кошовий атаман Сiрко вiдповiв: "Якби i сам чорт, пане гетьмане, допомогав людям у крайнiй їх нуждi, то гидувати цим не годи-ться, бо кажуть люди: нужда i закон змiнює. А коли ми, живши з татарами по-сусiдству допо-могаемо один одному, то це розумному не дивно ..." [24;136].
Очевидець I.I.Россолода описує характер взаємовiдносин запорожцiв i татар: "з тата-рами вони як коли, то дружать, то умiстi i люльки курють, а як видивляться, де у iх що лежить то вже стягнуть" [25;26]. А по споминам Н.Джигурди (1887 р.) старий козак Дем'-ян Гужва плакав: "Того я плачу, що душа погибша. Я ... на своєму вiку убив i заму-чив чоловiк з пiвсотнi ногайцiв ... Аджеж i вони людиi.. Поганi були звичаї у бусурма-нiв, поганi i у запорожцiв." [26;48]. Народна легенда про кошового Грицька Сагайдака розпо-вiдає, що дiзнавшись про наближення орди, вийшов вiн на зустрiч, запросив у гостi, на-к-рив на стiл, а потiм пропустив на Самару. А через два днi, на зворотньму шля-ху, вiдбив полонених [25;131-132]. Скорiше за все, тут вiдображено бажання козакiв помститися старосамарцям за утиски та поживитися легкою здобиччю.
У 1747 р. хан Селiм-Гiрей просить
Loading...

 
 

Цікаве