WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Комiсiї для вирiшення взаємних претензiй татар i запорожцiв перiоду нової сiчi - Реферат

Комiсiї для вирiшення взаємних претензiй татар i запорожцiв перiоду нової сiчi - Реферат


Реферат на тему:
Комiсiї для вирiшення взаємних претензiй татар i запорожцiв перiоду нової сiчi
Через своє близьке географiчне положення i соцiально-економiчнi особливостi кон-такти запорожцiв з татарами були такими частими, що обом народам, на думку Д.I.Яво-р-ницького, вiдкривалося велике поле для взаємовпливу один на одного в тiй чи iншiй дiлянцi їх iсторичного життя [1;319]. Цiлком природньо, це взаємопроникнення двох культур, досить схожих, не було безконфлiктним.
В iсторичнiй лiтературi придiлялася увага запорiзько-татарським взаєминам [1-12]. Але, це головним чином, безсистемнi публiкацiї документiв. Цим дслiдженням бракує аналiзу щодо причин конфлiктiв, їх характеру тощо. Довгий час вiдносини двох народiв представлялися лише як нацiонально-визвольна боротьба проти турецько-татарських поневолювачiв, що не вiдображало всiєї складностi взаємодiї двох суспiльств. Зараз це питання потребує подальшого вивчення, в тому числi у перiод Нової Сiчi.
Мирною сторiнкою в запорiзько-татарських вiдносинах була робота комiсiй для ви-рi-шення взаємних претензiй (1749, 1752, 1753 -54,1763, 1764-65, 1768 рр.).
Завданням комiсiй були розгляд i задоволення скарг з обох сторiн, забезпечення ми-ру на кордонi.
Конференцiї за участю депутатiв вiд запорожцiв i татар (у тому числi вiд очакiвсь-ких туркiв) при посередництвi росiйських комiсарiв проходили на Сiчi або р.Базавлук (сучас-ний Кам'янко-Днiпровський р-н Запорiзької областi), але мали великий мiжнародний резонанс.
Комiсiї мали єдино можливий результат - замiну взаємних претензiй (за винятком випадкiв полону). Але вони не забезпечували миру на кордонi, тому що не усувалися глибиннi причини прикордонних конфлiктiв, якi стали невiд'ємною частиною життя двох суспiльств.
Головними причинами цих конфлiктiв з боку запорожцiв були потреби екстенсив-них форм господарства (землеробства, скотарства, промислiв) в подальшiй колонiзацii Поднi-пров'я, традицiйний грабунок та вiйськове захоплення здобичi на вiйнi, соцiальна та по-лiтична напруженнiсть на Сiчi. Крiм того, невiдповiднiсть державних кордонiв тра-ди-цiї, вiдсутнiсть механiзму вирiшення суперечок мiж громадянами двох ворогуючих iмпе-рiй, застарiла релiгiйна ворожнеча, недосконалiсть адмiнiстративного апарату для степу заго-стрювали ситуацiю.
На початку 1734 р. запорожцi вийшли з-пiд влади Криму i повернулися у свої Воль-ностi. Нісська конвенцiя 1739 р. та Додаткова конвенцiя 1741 р. визначили новий кор-дон з Туреччиною. Розмежування проводилося спецiальними уповноваженими. З двох сторiн було заключено особливий "iнструмент" при р.Великому Iнгулi (1740). Згiдно з цим "iнструментом", володiння запорожцiв з заходу визначалися прямою лiнiєю вiд гир-ла р.Синюхи до гирла р.Берди (вiд польського кордону по р.Бугу, через рр.Ташлик, Гар-бу-зену, Мертвi Води, Солону, Єланець, Громоклiю, Великий Iнгул, Iсунь, Малий Iнгул i до гирла р.Кам'янка вище Кизикермену). Зi сходу кордон залишався, як у ме-жовому запису 1705 р.[13;291]. Новим "iнструментом" 1742 р. кордони зi сходу визна-чалися та-ким чи-ном: з верхiв'я р.Конки до впадiння у Днiпро затверджується замiсть прикор-дон-них зна-кiв, а потiм до впадiння до р.Мiус у Азовське море. Причому зга-да-ними рiчками дозво-ляється користуватися пiдданим обох iмперiй без обмеження [14;835].
Таким чином, майже всi традицiйнi землi Вiйська Запорiзького увiйшли до складу Росiйської iмперiї. Але менш чiтке офiцiйне розмежування не вiдповiдало iсторично-аморфному запорiзько-татарському кордону. Наприклад, рр.Бiлозерка i Рогачик, лимани Днiпровський i Бузький, Кiнбурнськi та Прогноїнськi озера були традицiйними для за-по-рiзьких промислiв, знаходилися у спiльному користуваннi як запорожцiв, так i пiд-данцiв Криму; тепер же вони залишилися за кордоном.
Хоч i було витрачено багато часу i сил розмежуванню (кордон кiлька рокiв насипали курганами та вiдмiчали iншими знаками), у конкретних випадках важко було визначи-ти, на чиїй землi насправді знаходиться те чи iнше урочище тощо. Так, київський гене-рал-губ-ернатор I.I.Костюрiн за дорученням Колегiї іноземних справ 3 сiчня 1753 р. за-пи-тав ко-шового про Прогної: чиї вони i в яких мiсцях. З лютого кошовий вiдписав, що хоч Про-гної зараз i в турецькiй сторонi, - нiколи турки козакам не забороняли брати там сiль [8;297-299].
Тобто, не визначенiсть кодонiв та розбiжнiсть їх з традицiєю давали пiдставу для кон-флiктних ситуацiй.
Землi цi були винятково багатими i придатними не тiльки для полювання i рибаль-ства, а й для землеробства i скотарства. У XVIII ст. вiдбувається поступовий перехiд ко-закiв до мирної продуктивної працi. Формою багатопрофiльного господарства запорож-цiв був зимiвник.
Прагнення запорожцiв до економiчної самостiйностi, притаманний їм демократич-ний лад були iсторичною антитезою монархiчнiй Росiї. Проводячи полiтику лiквiдацiї автономiї України, царський уряд не мiг обiйти Запорiзьку Сiч - оригiнальне державне утворення.
Пiсля завоювання виходу до моря на пiвночi головною метою зовнiшньої полiтики Росiї XVIII ст. стало здобуття Пiвнiчного Причорномор'я та виходу до Чорного моря, а також колонiзацiя цих нових територiй, гарантування безпеки чорноморської торговлi. 30 рокiв миру мiж двома вiйнами з Туреччиною (1734-39 рр. i 1768-74) Росiя викори-стовувала для накопичення сил, економiчного, вiйськового, дипломатичного укрiплення в регiонi. Запорiжжя стояло на перешкодi зовнiшньополiтичній експансiї Росiї. Прикор-доннi чвари запорожцiв з татарами могли стати причиною передчасної вiйни. Це непо-коїло центральну владу, яка вiдповiдала за виконання мiжнародних договорiв. У зовнiш-нiй полiтицi Росiї Запорiжжя вiдiгравало подвійну роль: певний час вiйськова сила за-по-рожцiв використовувалася для протидiї Туреччинi та Криму, а саме їх iснування було перешкодою у приборканнi царизмом цих земель. Тому перед остаточною лiквiдацiєю Сiчi маємо перiод поступового обмеження її автономiї. Це проявилося у втручаннi в судочинство, адмiнiстративний апарат, фiнанси, обмеженнi її економiчної самостiйнстi, контролi мiжнародних вiдносин тощо.
Найбiльш непокоїли запорожцiв термiновi вiдрядження у Сiч росiйських офiцерiв для слiдства з питань, що ранiше були виключно у компетенцiї Коша: роз'їзди вiйсько-вих команд, спорудження фортець, переселення iноземцiв та лiвобережцiв на пiвнiч Вольностей, утиски запорiзької торгiвлi та промислiв тощо. Гетьманський уряд (1750-1764 рр.) намагався розширити свою компетенцiю за рахунок автономiї Сiчi.
В умовах наростаючого наступу з пiвночi, пiдкоряючись об'єктивним закономiр-но-стям розвитку екстенсивних форм господарства, козаки вимушенi були розширювати сферу свого впливу на пiвднi та пiвденному сходi. Тут їх сусiдами-конкурентами були кримськi татари, очакiвськi турки i ногайцi.
Хоча у часи Нової Сiчi основою господарства Запорiжжя стала мирна праця, а вiд та-тар козаки отримували мирний прибуток через торгiвлю (торговий обiг Запорiжжя з Турцiєю досягав 250 тис. крб.на рiк а з Кримом - 60 тис. крб. [15;195-196]), традицiй-не погра-бування та розбiй ще займали певне мiсце. На це пiдштовхувала запорожцiв i полiтика царського уряду, спрямована на скорочення запорiзької торговлi, стягання на свою ко-ристь прибуткiв з запорiзьких перевозiв та митниць, затримка i без того недос-татнього грошового i хлiбного жалування тощо. Досить перебiльшене свiдчення сучас-ника, що вся ця вольниця складається з одних ворiв та бродяг, iснуючих за рахунок гра-бiжництва як в мирний, так i в воєнний час [16;15], все ж говорить про нахил козакiв, особ-ливо голоти, до таких справ.
Loading...

 
 

Цікаве