WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проект реформування устрою Запорожжя генерал-майора Карла Штофельна (1765 р.) - Реферат

Проект реформування устрою Запорожжя генерал-майора Карла Штофельна (1765 р.) - Реферат

березнем 1765 р. [2].
Вважаємо, що наведених аргументів цілком достатньо, для того щоб визначитися, кому ж саме з братів Штофельнів слід приписувати авторство "Примечаний".
Слід також зупинитися на структурі та композиції, ідейній спрямованості та літературних особливостей твору Карла Штофельна.
Укладаючи проект ліквідації Січі та реорганізації устрою Вольностей, К. Штофельн керувався, насамперед, суто прагматичними мотивами. Його кінцева мета - створення на запорозьких землях Дніпровської губернії за зразком Новоросійської, губернатором якої він вбачав себе. Саме бажання підвищити свій соціальний статус спонукало Штофельна взятися за перо і зайнятися розробкою плану реформ. Цього не прикриєш бравурними та пихатими рядками сонету із завіреннями у власному безсрібництві та клопотанням про громадські інтереси.
Втім, не можна відкидати й того факту, що намагання сприяти руйнації демократичного устрою Запорожжя є виявом громадянської позиції Штофельна. Він виступає як вірнопідданий Її Імператорської Величності та речник південноукраїнської гілки російського дворянства, що прагне забезпечити спокоєм свої латифундії, що виникли на загарбаних землях, взяти участь у подальших земельних роздачах.
Крім цього, йому й самому страшенно не подобається Запорожжя. Головний його гріх, на думку Штофельна, - абсолютна "шкідливість" та "некорисність" запорожців для імперії. К. Штофельн показує Катерині ІІ, що Запорозька Січ, як політична організація, безмежно далека від самодержавної системи Російської імперії - "якобы они вовсе нам неподвластны" [5, арк. 16]; "тогда слушаются и повинуются, когда им что уподобается" [5, арк. 5 зв.]; "не во всем обузданный народ" [5, арк. 11 зв.].
Своїми безпосередніми діями, за переконанням К. Штофельна, запорожці завдають економічних збитків державі, підривають її зовнішньополітичний імідж, провокують конфлікти з найближчими сусідами. Дипломатичний збиток від запорожців, на його думку, полягає також і в тім, що "они воруют везде, грабят татар и поляков, от чего непрестанно комиссия за комиссией" [5, арк. 6]. Економічний збиток вбачається в порушеннях карантинів на запорозьких землях під час епідемій чуми і холери, тому, нібито "и вся Россия в опасности". Зазначено, що "серебро не велено вывозить, а они татар российским серебром наделяют", а коли з України "порожние возы через запорожские места в Крым за солью идут, они их грабят, скот от них отганяют и под разным видом удерживают, а еще для того, чтобы малороссияне у них проживались" [5, арк. 6].
Не подобається йому і те, що козаки "противу своего данного обещания своего кошевого переменяли". К. Штофельн взагалі не сприймав виборну верхівку козацтва, відзначаючи її великий вплив на "чернь" [5, арк. 13 зв.]. Для керівників Січі, у тому числі і для П. Калнишевського, у "Примечании" передбачено заслання "вглубь России" з видачею на харчування 18 карбованців на рік. Виключення зроблено лише для колишнього кошового Григорія Лантуха - "он честный человек, только при том весьма слабый правитель" [5, арк. 14].
Обурює К. Штофельна і справедлива боротьба запорозького козацтва проти наступу на їхні землі, територіальні суперечки навколо державних поселень біля Самарської фортеці, у Новій Сербії, поблизу Ненаситецького ретраншементу і т.д. За оскаженілими нападками на Запорожжя, яке нібито стає на заваді загальнодержавних інтересів, прозоро визирає зажерлива пика поміщика Катерининської провінції, з його страхом втратити землі, підданців, реманент, худобу...
К. Штофельн цілковито замовчує військове значення запорозького козацтва у справі нейтралізації турецько-татарської агресії. Однак всілякі його вади ним вималювано надзвичайно ретельно та деталізовано. Не обійшов він боком такої соціальної хвороби Запорожжя, як пияцтво - "наиглавнейшая пагуба большой части жильцов". Достатньо правдиво зображено К. Штофельном і механізм організації гайдамацького промислу на Запорожжі, аморальні вчинки верхівки січової старшини по відношенню до рядового козацтва [5, арк. 12 зв. - 13].
К. Штофельн, як це видно з тексту "Примечания", достатньо тонко відчував тогочасні придворні кон'юнктури та орієнтувався у політичних реаліях перших років правління Катерини ІІ. З метою зробити свій твір якомога привабливішим для сприйняття освіченої монархині він широко використовував спадщину великих мислителів античності, часто-густо притрушуючи свою мову латиною і цитатами з Скалігера. Такі місця твору, як поетичні потуги Штофельна, реалізовані у вигляді сонету, повинні були стверджувати вірнопідданські почуття автора: "Подай мне помощи сие все утвердить, Славу Екатерины везде распространить..." [5, арк. 32].
Водночас не можна не відзначити організаційного та полководського таланту цієї людини, чіткої та виваженої стратегії військової операції з ліквідації Запорозької Січі, розписаної ним мало не погодинно. На сьогодні важко сказати чому саме - прямому запозиченню чи загальній логіці та способу мислення російських урядовців має завдячувати присутність окремих положень "Примечания" К. Штофельна у Маніфесті Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі від 3 серпня 1775 р. [6, арк. 1 - 11] та у першочергових розпорядженнях Г. Потьомкіна щодо подальшого устрою Вольностей [10, 36 - 37]. Одне можемо стверджувати напевно - план К. Штофельна поклали "під сукно" лише тому, що у 1765 р. його було ще заранореалізовувати. Проживи К. Штофельн трохи довше, і хто знає, може поруч з прізвищами Текелі та Потьомкіна, що уособлюють в історичній пам'яті трагедію ліквідації Січі, з'явилося б ще одне.
Підсумовуючи все сказане вище, відзначимо, що "Примечания" К. Штофельна є оригінальним, змістовним твором, що може слугувати багатим джерелом інформації з історії Південної України XVIII ст. взагалі та запорозького козацтва зокрема. Тому вважаємо за доцільне здійснення публікацію всього комплексу документів справи.
Публікацію здійснено популярним способом, із збереженням граматичних та орфографічних особливостей документа. Твердий знак наприкінці слів опущено. Літери "і" та "±" передані, відповідно "и" та "е".
ЛІТЕРАТУРА
1. Архив внешней политики Российской империи Историко-Документального Департамента МИД Российской Федерации (АВПРИ), ф. 79, оп. 79/6, д. 1784. - Письмо генерала Штофельна канцлеру гр. М. Воронцову с благодарностью за награждение орденом. 25.02.1762.
2. АВПРИ, ф. 79, оп. 79/6, д. 1800. - Реляции генерала Штофельна Екатерине II о выступлении и продвижении его корпуса в Польше, о возвращении в Россию. 21.06.1764 - 15.03.1765.
3. АВПРИ, ф. 5, оп. 5/1. - Опись фонда "Секретные мнения. 1725, 1762 - 1800 гг.".
4. Российский государственный архив древних актов (РГАДА), ф. 13, оп. 1, д. 76. - Донесения императрице Екатерине II от графа П. Румянцева о делах по управлению им Малороссией и Запорожским Войском. 1765.
5. РГАДА, ф. 13, оп. 1, д. 78. - Примечания генерал-майора Штофельна о запорожцах. 1765.
6. РГАДА, ф. 13, оп. 1, д. 92. - Об уничтожении Сечи Запорожской. 1775.
7. РГАДА, ф. 16, оп. 1, д. 797, ч. 4. - Бумаги князя Г.А. Потемкина по Новороссийской губернии за 1764 и последующие годы..
8. РГАДА, ф. 248, оп. 113, д. 1591. - О Новой Сербии и гайдамаках. 1758 - 1760.
9. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів. 1734 - 1775. - Т. 2. - К., 2000.
10. Бумаги князя Григория Александровича Потемкина-Таврического. Акад. Н.Ф. Дубровина. Сборник военно-исторических материалов. Выпуск VI. - СПб.: Военная типография (в здании Главного Штаба), 1893. - Часть I.
11. Штофельн фон, Федор // Русский биоргафический словарь. - СПб.: Типогр. Гл. Управл. Уделов, 1911. - С. 434 - 435.
12. Штофельн фон, Христофор // Русский биоргафический словарь. - СПб.: Типогр. Гл. Управл. Уделов, 1911. - С. 433 - 434.
Loading...

 
 

Цікаве