WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проект реформування устрою Запорожжя генерал-майора Карла Штофельна (1765 р.) - Реферат

Проект реформування устрою Запорожжя генерал-майора Карла Штофельна (1765 р.) - Реферат

особистості їх автора, квінтесенцією його політичних поглядів, життєвого досвіду та громадянської позиції. Відтак, конче потрібним є хоч би у загальних рисах зробити замальовку з портрету цієї особи.
Першим із представників дрібного німецького дворянського роду Штофельнів (von Scht?ffeln), який опинився у Російській імперії, був Федір Штофельн (? - 1747). Ймовірніше за все, що час його виїзду припадає на роки царювання Петра І. Принаймні вже у 1730 р. ми бачимо його у чині полковника, на посаді генерал-провіантмейстера Українського корпусу. Довгі роки військова служба цього офіцера була пов'язана з українськими землями. Впродовж російсько-турецької війни 1735 - 1739 рр. генерал-майор Ф. Штофельн знаходився при Дніпровській армії, під командуванням фельдмаршала Б.-Х. Мініха. Після взяття Очакова російськими військами влітку 1737 р., Штофельна було призначено комендантом цієї фортеці, що мала стати запорукою російського панування у Північному Причорномор'ї. Ф. Штофельн блискуче справився з покладеним на нього завданням: під його керівництвом 5-тисячна залога фортеці у жовтні 1737 р. витримала облогу турецько-татарського війська, що значно переважало чисельно. Після цього Ф. Штофельн отримав підвищення по службі і вже у чині генерал-поручика командував військами Українського корпусу до 1741 р. Впродовж 1741 - 1743 рр. Штофельн перебував у Прибалтиці, де виконував обов'язки обер-коменданта Виборзької фортеці та командував корпусом російських військ у Фінляндії під час російсько-шведської війни 1741 - 1743 рр. З 1743 р. і аж до своєї смерті генерал-лейтенант Ф. Штофельн перебував на Україні, куди його повернули, та здійснював керівництво корпусом російських військ. За заслуги перед російським урядом Штофельна було нагороджено численними маєтками на території Полтавського козацького полку [11, 433 - 434].
Як бачимо, впродовж другої чверті XVIII ст. Ф. Штофельн пустив міцне коріння на українській землі. Не обійшлося й без паростків. Відносно дітей Федіра Штофельна з достатньою впевненістю можемо констатувати наявність у нього двох синів - Христофора (1720 - 1770) та Карла (? - між 1769 та 1774). Відносно різниці у віці між двома братами, можемо гіпотетично припустити, що Карл був молодшим із них, оскільки весь час крокував щаблями військової кар'єри за Христофором, з дистанцією у кілька рангів.
Взагалі ж то, старший з братів - Христофор, певною мірою, був більш успішним. Закінчивши у 1738 р. Кадетський корпус, він взяв участь у завершальному етапі російсько-турецької війни. Хоча родина Штофельнів й була тісно пов'язана з Україною, діяльність цього її представника весь час проходила поза її межами. У чині секунд-майора Х. Штофельн взяв участь у російсько-шведській війні 1741 - 1743 рр. Після її завершення довгий час служив у Ліфляндії. Початок Семилітньої війни він зустрів у чині бригадира. Брав участь у бойових діях на території Східної Прусії - керував облогою міст Лансберга, Кюстріна та Маргенверда [11, 433 - 434].
Після закінчення Семилітньої війни його було нагороджено чином генерал-поручика та орденом Св. Олександра Невського зі стрічкою [1, арк. 1 - 1 зв.]. Впродовж 1764 - 1765 рр. Х. Штофельн, перебував у Польщі на чолі корпусу російських військ, який своєю присутністю мав забезпечити обрання Станіслава Понятовського королем Речі Посполитої.
Але найбільш він відзначився під час російсько-турецької війни 1768 - 1774 рр. Фактично, Х. Штофельн був правою рукою фельдмаршала П. Рум'янцева у кампанію 1769 - 1770 рр., яка відбувалася на теренах Валахії та Молдавії. Він особисто командував корпусом військ, які взяли міста Фальче, Ісакча, Галац та Бухарест. Цю блискучу військову кар'єру було раптово обірвано восени 1770 р. Х. Штофельн помер від чуми, епідемія якої лютувала в той час [13, 314 - 315].
Молодший брат - Карл, не може похвалитися таким солідним послужним списком. Його військова кар'єра була менш драматичною, більш буденною. Як і його старший брат, Карл здобув пристойну освіту, скоріш за все у тому ж Кадетському корпусі. Це видно хоч би з його обізнаності з творами Аристотеля та Платона, окремі постулати з яких він використовує при написанні "Примечания" [5, арк. 12 зв. - 13]; обізнаності із творістю Юлія-Чезаре Скалігера [*], твори якого він цитує в оригіналі та перекладає російською [5, арк. 32]; здатності написати сонет з більш-менш пристойною римою [5, арк. 32 зв.]. Переважну більшість свого життя він прослужив на Україні: спочатку під командуванням батька у регулярних військах Українського корпусу, а згодом - у ландміліцьких полках Української лінії. У 1760 р. його згадано як полковника Козелецького поселеного ландміліцького полку [8, арк. 922]. У 1763 - 1764 рр., як інженер-полковника К. Штофельна було відряджено до Запорозької Січі для керівництва спорудженням валів, ровів та бастіонів Січі [5, арк. 12 зв.]. Саме тоді відбулося його безпосереднє знайомство з устроєм Січі, способом життя козаків, остаточно сформувалося різко негативне ставлення до запорожців. Приблизно наприкінці 1764 р. Карл Штофельн дістав чергове підвищення та отримав звання генерал-майора.
У цей же час він став землевласником Новоросійської губернії. Згідно з "Планом" 1764 р. про заселення цієї губернії він отримав значні землі у Катерининській провінції. У 1765 р. ним засновано слободу Штофельнівка. За короткий час йому вдалося заселити її більш ніж 100 дворами підданців, переважно українців. Про масштаби ведення господарства у маєтку К.Штофельна свідчить той факт, що під час татарського нападу взимку 1769 р. ординцями було відігнано з його села велику кількість поміщицької худоби: табун у 1037 коней, 808 голів великої рогатої худоби, 15-тисячну отару овець [7, арк. 287, 347 зв.].
Окрім дій, спрямованих на здобуття матеріального добробуту, Карл Штофельн продовжує військову службу на Півдні. Станом на 1768 р. він отримує звання генерал-поручика та стає командиром Української укріпленої лінії. Однак йому не судилося пробути довго на цій посаді: під час кампанії 1769 р. (восени) його розбив параліч. К. Штофельна було абшитовано. Решту свого життя він доживав у Козелецькій фортеці Української лінії, де мав оселю ще з часів полковництва в одноіменномуландміліцькому полку [14, 458 - 459]. Незабаром він пішов з життя. У 1774 р. його жінка Килина скрізь фігурує як удова генерал-поручика К. Штофельна [7, арк. 287].
Зауважимо, що життєвий шлях Карла Штофельна є недостатньо вивченим та потребує подальших досліджень. Лише ретельна робота із фондами Російського державного військово-історичного архіву (м. Москва) може внести додаткову ясність у головні віхи його біографії. А поки що постать Карла Штофельна продовжує знаходитись "у тіні" його брата Христофора і часто, навіть у грунтовних академічних виданнях, можна зустріти казуси на кшалт такого - скрізь, де йдеться про сина генерал-майора Ф. Штофельна без конкретної вказівки на ім'я, зазначається, що то був саме Христофор, хоча велика кількість додаткових прикмет вказують на Карла [9, 171, 621].
Так само й авторство "Примечания" приписувалося Христофорові. Це потребує певних пояснень.
На користь того, що проект ліквідації Запорозької Січі та реорганізації устрою Вольностей укладено Карлом, свідчіть, по-перше, сигнатура у кінці документу [5, арк. 34 зв.].
По-друге, ті місця у "Примечании", де К. Штофельн розповідає про такі епізоди своєї служби на початку 1760-х, які пов'язані з Південною Україною [5, арк. 12 зв.]. Х. Штофельн, як ми знаємо всі ці роки перебував у Прусії, та у Польщі.
По-третє, Христофор фізично не міг бути автором досліджуваного твору, оскільки місцем написання зазначено Санкт-Петербург [5, арк. 34 зв.]. Сам же він у цей час знаходився у Польщі, про що красномовно свідчить низка його донесень та реляцій, у тому числі й таких, які датовано
Loading...

 
 

Цікаве