WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Продуктивність зимівничого господарства запорожців часів Нової Січі (1734 - 1775рр.) - Реферат

Продуктивність зимівничого господарства запорожців часів Нової Січі (1734 - 1775рр.) - Реферат


Реферат на тему:
Продуктивність зимівничого господарства запорожців часів Нової Січі (1734 - 1775рр.)
З'ясування показників ефективності і продуктивності господарської діяльності запорожців дуже важливе, бо пояснює рівень життєспроможності як зимівничої форми господарювання, так і всієї економічної моделі Вольностей в цілому. Тому, зокрема в землеробстві важливо з'ясувати урожайність головних культур і визначити баланс витрат і прибутків в інших основних галузях господарства запорожців.
За твердженням М.Е.Слабченка, Запоріжжя пережило два етапи хліборобського господарства. Перший етап, так званого "татарського" чи "бродячого" рільництва, коли не було точного терміну користування в часі і в пайці. Другий етап став можливий і потрібний, за визначенням автора - при широких ринках збуту і при відповідній кількості населення. "При 0.02 - 0.05 чоловіка на один км. кв. можливе лиш полювання і рибальство. Коли сюди додається ще й обробіток землі, то густість населення зростає до 0.2 - 0.7. Для XVII ст., коли населення Вольностей складало близько 200 тис. чол., цей коефіціент дорівнював 0.2 - отже цілком можливе було раннє хліборобство. В XVIII ст. кількість населення Вольностей становила близько одного міліона чоловік. Матимемо і відповідний коефіціент - 8.9-10. За нього можливе екстенсивно-переложне землеробство з ухилом в бік трипілля і людність живе осіло. Значить рільництво в Вольностях було не тільки знане, а й потрібне та необхідне. Без рільництва Вольності не могли перебутися" - робить цілком слушний висновок М.Е.Слабченко.[1;186] Едине з чим не можна погодитись, так це з твердженням, що хліборобство було безпечно подалі від татар в північних паланках. Ця теза була б цілком слушною для більш раннього історичного періоду. А за часів Нової Січі у взаємостосунках запорожців і татар домінувало конструктивне співробітництво, а не мілітарне протистояння. Цьому сприяла загальноекономічна і політична ситуація в регіоні. В південних володіннях Війська землеробство дійсно було розвинене слабіше, але стверджувати, що його тут не було зовсім у нас немає ніяких підстав. Бо наявні факти свідчать про те, що навіть за південними кордонами, далеко за межами запорозьких володінь рільництво існувало. В цей час і серед татарського населення зростав попит на збіжжя.
Через це й самі ногайські татари, за словами А.Скальковського, давно культивували "бедное хлебопашество".[2;362] В листі Київського обер-коменданта Костюріна до хана від 3.10.1752 року йдеться про заборону пахать спеп козакам, які живуть хуторами в татарських володіннях.[3;252] На південь від запорозьких володінь в цей час також починає формуватись ринок збіжжя. Це стимулювало як татарське, так і козацьке населення на цій території займатись рільництвом.
Аналіз джерельної бази про розвиток зимівничого господарства дає можливість стверджувати, що в означений період ми спостерігаємо саме процес переходу і швидкого розвитку другого етапу хліборобського господарства. Землеробством частина запорожців займалася завжди, хоча б тому, що вони були вихідцями з традиційних землеробських регіонів України і для більшості ця галузь господарства була добре знайома. Але важливо з'ясувати наскільки було розвинене землеробство і наскільки воно забезпечувало внутрішній попит Вольностей і Війська у збіжжі. А також, чи завжди сприяла розвитку рільництва навколишня ситуація. Тому раніше, при нерозвиненості ринків і загрозі комунікаціям, землеробство не могло бути скільки небудь помітним і відображеним у відповідних нотатках подорожніх. А не складаючи предмету імпорту - і в документах сусідніх народів. Січовики дійсно завжди отримували від своїх монархів так зване "хлібне жалування", якого ніколи не вистачало. 1755 року кошовий Г.Федорів писав гетьманові Кирилові Розумовському, що "Військо з давніх літ і нині хліба на пашут, да в тутешніх степах йому весьма малой род буває." За словами того ж таки кошового отамана "… на рік Військо потребує 10 тис. четвертей (960 тон.) борошна і без цього може статися велика нужда".[4;501] Прямолінійна трактовка цього листа ввела в оману окремих дослідників стосовно рівня розвитку землеробства в Вольностях. Лукавство цієї фрази, як і самого листа цілком очевидна при бажанні отримати хоч якусь матеріальну підтримку для Війська. Бо звідки відомо про "весьма малой род хлеба", якщо його "не пашуть"? Сам лист мав на меті якось обгрунтувати подане прохання про потреби Війська в збільшенні імпорту і просив на цей імпорт знизити митні ставки, як і на вивіз власне запорозької продукції. Бо за словами отамана, ці митні ставки збирались російськими митними урядовцями "…с великим отягчением на перевозах против прежнего".[3;310] Цілком можливо, що саме така кількість хліба й була потрібна для січовиків, але відомо, що якась частина цього збіжжя йшла на продаж в Крим в чому той гостро потребував, як про це у 1770 році писав Едисанський паша.[5;251;47]
З 60-х років ситуація кардинально змінюється. При чисельності Війська в 12-15 тис., поставки від сюзерена можна розглядати лиш як мізерну допомогу. Цифру цього царського жалування можна порівняти з 144 тонами спаленого в 1772 році під час російсько-турецької війни зерна в зимівнику колишнього запорожця Онуфрія Лати.[4;500] Добре видно, що одне єдине зимівниче господарство покривало 12 частину царського хлібного жалування всьому Війську. І таких господарств було чимало. Рахунок може йти на тисячі. В зимівнику полковника Гараджі з Барвінкової Стінки описувачі зафіксували більш 22 тон зерна. Та ще й в його млині на Донці - 15 тон. Всього 37 тон збіжжя. Крім того, за садибою росло дві загороди жита та загорода пшениці. Така кількість збіжжя та наявність в зимівнику землеробського реманенту у вигляді трьох плугів з лемехами і череслами, коси і серпи - чітко вказують на землеробську оріентацію даного господарства. Таку ж землеробську спеціалізацію мав і зимівник Пишмича, де було описано 4 плуга, 10 серпів, 12 кіс, 2 заступи та інший землеробський реманент.[4;501] Яків Ломаний 24.05 1772 року продав різного збіжжя еврею Марку Соломону 18 тон, за що одразу виручив більше 10 тис карбованців.[6;328;26-29] Під час відомого татарського нападу на приорілля взимку 1769 року в спаленому зимівнику козака Шкуринського куреня Івана Шморгуна загинуло 40 тон зерна. А у козака Джереліївського куреня Степана Каплуна - близько 32 тон.[7;278;33]
Урожайність провідних зернових культур визначає продуктивність землеробської галузі господарства зимівників. На відрізаних у запорожців землях в Елисаветградській провінції в 1766 році урожайність була сам-шість.[8;112]
Loading...

 
 

Цікаве