WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проблема причетності українських козаків до генези донського козацтва в історіографії - Реферат

Проблема причетності українських козаків до генези донського козацтва в історіографії - Реферат


Реферат на тему:
Проблема причетності українських козаків до генези донського козацтва в історіографії
Проблема причетності українських козаків до генези донського козацтва має давню історіографічну традицію. Перші судження з цього приводу з'являються ще в XVIII ст., відколи започатковуються студії з генези донського козацтва. Той таки батько російської історіографії В.Татищев побачив, наприклад, у донських верхових козаках нащадків порубіжних мещерських козаків, а низових донців виводив від п'ятитисячного загону запорожців, який під орудою князя Михайла Вишневецького ходив у 1570 р. під Астрахань, а на зворотньому шляху осів у пониззі Дону, заснувавши м.Черкаськ - майбутню столицю Війська Донського [1; 168-169]. Дещо пізніше з В.Татищевим повністю погодився І.Болтін [2; 342-343].
Власне В.Татищеву і належить першість у порушенні питання щодо причетности українського елементу до зародження донського козацтва. А вже невдовзі О.Рігельман доходить до крайньої позиції: "З цих часів і згаданим порядком донські козаки від українських черкаських козаків дійсно початок свій беруть на Дону і перше місто своє вище Азова у 50-ти верстах на правому боці ріки Дону на острові по йменню колишнього свого міста Черкаси Черкаський побудували, а по ріці Дону донськими козаками назвались, а не так, як вони про себе байкують" [3; 7].
Не забракло й протилежної версії. У 1834 р., за 12 років до того, як дослідження О. Рігельмана стало історіографічним фактом, побачила світ "Історія Донського війська" В.Броневського, де автор повністю ігнорує вплив українського та тюркського чинників, вважаючи донських козаків "безпосередньо російськими вихідцями, котрі не змішалися ні з первісним населенням Дону, ані з якими іноплеменцями". За іронією долі, В.Броневський сприйняв тезу В.Татищева про походження донців від мещерських козаків, які якраз і були переважно тюрками за походженням. Інша недоречність полягала у витлумаченні факту зникнення ординських та азовських козаків, які тирлувалися на донських теренах, звичайнісіньким розсіюванням без жодного сліду. Згідно з В.Броневським, одна тільки поява на Дону вихідців із московсько-рязанського прикордоння автоматично спричинює розпорошення попередніх ватаг. До позитивів, однак, слід віднести те, що дослідник покладає виникнення властиво донського козацтва на 20-30-ті рр. XVI ст., бо з 30-х рр. дійсно позачинає витворюватися зав'язь донського козацького організму [4; 43].
Поруч з україно - і російськоцентричними схемами постає ще одна - тюркоцентрична. Піонером тут можна вважати М.Карамзіна. Не переймаючись з'ясуванням генези донського козацтва спеціально, видатний російський історик початку XIX ст. мимохіть назвав донських козаків "сумішшю європейців з азійськими рисами", до того ж раХVвав безсумнівним, що козаки "раніше називались азовськими" [5; 86]. Незважаючи на усю неприйнятність такого жорсткого припасовування до азовського фактору, заакцентування уваги на цьому - досі ніким не поміченому складнику - варте відзначення.
Наступним, хто побіжно торкався генези донського козацтва, став А.Скальковський. Хронологічну межу виникнення донської спільноти дослідник відсовує на початок XVI ст., а то й на раніші часи, бо у 1500-1515 рр. як українське, так і донське козацтво буцім виходять з ембріонального стану, і слід вести мову вже про "появу історичну й політичну у взаєминах з урядом, у вигляді війська, що вже виконувало певну службу і втіленого в, так би мовити, общину" . Тим самим початки донської козаччини мусять ховатися принаймні у 80-90 рр. XV ст., і то дійсно було б практично одночасне зародження обох козацтв, або поява донського у стислім часі після українського, на чому так твердо наполягав А.Скальковський і що амбітно вважав за аксіому, яку майбутні дослідження мають тільки підкріпити [6; 31].
Однак ця програмова теза дослідника швидко втрачає свою аксіоматичність при першому-ліпшому зверненні до наявного корпусу джерел, до чого, зрештою, закликав, і, цілком слушно, сам А.Скальковський. Навіть українському козацтву на початку XVI ст. не був притаманний у повному обсязі той комплект властивостей, яким наділяв його А.Скальковський. А козацтво донське за найоптимістичніших прогнозів могло набути подібної суми характеристик хіба що під кінець XVI ст. Вельми сумнівне й інше твердження - про тотожність донців і запорожців "щодо їхнього початку''.
Втім, хибні завваги А.Скальковського сусідять зі справді плідною думкою про причетність українських козаків до самоорганізації донців і витвору Війська Донського (донська громада "політично утворилася за запорізьким зразком і з тією ж метою"). Блискучий здогад А.Скальковського набуває тим більшої ваговитості, що довго залишався непоміченим, а відтак не був освоєний історіографією, доповнившись лише спорідненою тезою О.Гермайзе, що українське козацтво тяжіло до Дону, бо там теж "можна було доходити певних успіхів у розвиткові козацької організації" [7; 112]. А назагал, відтіснивши на задвірки обидві ідеї, гору взяв нахил до обтічних формул на кшталт кулішевої "з донськими козаками було у них (запорожців.-В.Б.) багато спільного" [8; 90] або трафаретного, хоча й не позбавленого рації, штампу недавніх часів про етнічну та соціальну близькість донців і запорожців. У кращому випадку мова велася про вплив українського козацтва на становлення донської вольниці, як це робив, наприклад, у своєму двотомнику один із найретельніших дослідників історії Дону В.Сухоруков.
На думку В.Сухорукова, донське козацтво "склалося початково із втікачів з різних російських, а найбільше українських міст" . Долучення тюркської та української домішок відбувається вже опісля виникнення зав'язі донського козацтва як такого[9; 12]. Хронологічні рамки генези донської козаччини дослідник обмежує зламом ХV-ХVІ ст., одначе, на відміну від А.Скальковського, вважає, що тільки ближче до середини XVI ст. відбувається певна консолідація козацьких ватаг . Цінною й начасною була вимога В.Сухорукова розрізняти в московських джерелах властиво донських козаків і тих городовиків, які для промислів і служби виходили на Дон і прозивалися на цій підставі донськими. Також до безсумнівних заслуг дослідника належить зарахувати впровадження до наукового вжитку низки документальних джерел, які посутньо розширили уявлення про історичні процеси, що мали місце на Донщині та московському прикордонні в середині XVI ст. і заклали основи документальної частини джерельної бази на майбутнє, тоді як найбільший внесок у формування наративної складової зробив М.Карамзін, який у примітках до "Історії держави Російської" видрукував розлогі витяги з Никонівського, Синодального та Архівного літописів.
Один із помічників В.Сухорукова з підготовки "Історичного опису..." М.Пудавов спромігся на власну студію, що обіймала історію донських козаків до кінця XVI ст. При цьому генезі донського козацтва надавалась особлива увага. Дослідник відмовляється від статичного підходу і намагається простежувати процес витворудонської вольниці в його еволюції. Досить ретельно аналізуються джерельні згадки про ординських та азовських козаків, виходи на Дон городових козаків із українського та московсько-рязанського прикордонь. М.Пудавов першим відзначив появу українських козаків у пониззі
Loading...

 
 

Цікаве