WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Причини ліквідації Азовського козацького війська та переселення азовців на Кубань - Реферат

Причини ліквідації Азовського козацького війська та переселення азовців на Кубань - Реферат

взялися за активне освоєння Бердянської землі та прилеглих до неї ділянок.
В процесі господарювання азовські козаки дуже скоро показали не тільки свою економічну життєздатність, а й створили таке ж господарство, яке сміливо могло конкурувати із господарствами заможних державних селян та іноземних колоністів. Добробут азовських козацьких господарств не міг не контрастувати з положенням навколишніх кріпосних селян. А якщо врахувати й те, що серед азовців було багато колишніх кріпаків, які успішно позбулися особистої та економічної залежності від поміщиків, то стає зрозумілим прагнення кріпаків приєднатися до азовців і незадоволення поміщиків існуванням в регіоні козацького формування, що успішно розвивалося.
Азовське козацьке військо, ядром якого стали вихідці із-за Дунаю, уособлювало військову, суспільну та господарську традицію Запорожжя на півдні України. Задунайські козаки протягом всього періоду проживання в південному регіоні відстоювали свої права та козацькі традиції. Вони вимагали мати на посаді наказного отамана не "чужинця", а "свого чоловіка". Козаки протестували проти призначення на посади у військову канцелярію офіцерів регулярної армії і вимагали повернути в орган внутрішнього управління власних офіцерів. Коли це не вдалося, вони відмовилися прийняти у станичні управи, присланих у військо, армійських офіцерів. Спільними зусиллями козаки відстояли право на вибір станичних наглядачів із свого середовища. Азовці намагалися уникнути служби малими військовими одиницями під зверхністю армійських командирів. І це їм вдавалося. Але навіть такі пасивні форми протесту проти наступу на права та привілеї нащадків Запорозького козацтва, викликали негативну і різку реакцію з боку уряду. "Заколотників" і "правопорушників" неодноразово викликали до губернії "для особистих пояснень". Звичайно ж, це не могло залишитися поза увагою навколишнього населення, яке вбачало в азовцях гідних продовжувачів традицій Запорозького козацтва.
Навколишнє селянство неодноразово було свідками того, як поміщики, знайшовши серед козаків своїх кріпаків, не могли їх повернути. Так було із колишніми кріпаками генерал-майора Сандерса, графині Браницької, із козаком Сірчаком - колишнім кріпаком пана Мальчевського та іншими [3, с.161; 4, арк.106; 2, арк.164-165]. Населення округи бачило, як козаки відстоювали права своїх товаришів, запевняючи чиновників, що переслідувані ними є задунайські козаки, а не розшукувані дезертири та різного роду втікачі. Знаходилося багато свідків, які могли підтвердити належність того чи іншого козака до січового задунайського товариства. Так було у справі козака Пономаренка, колишнього міщанина із Борисова, який втік від рекрутчини, та інших [5, с.333]. Дії козаків по захисту своїх прав та традицій, а також досягнення азовців в господарстві, приваблювали селян-кріпаків та інше податне населення і сприяли прагненню нижчих верств населення приєднатися до козацького формування.
Згідно з розпорядженням вищих інстанцій, Азовському козацькому війську суворо заборонялося переховувати чи утримувати втікачів у межах військових земель. Військовий чиновник, що виконував поліцейські функції, повинен був суворо стежити за наявністю людей сторонніх відомств у війську. Коли ж на військових землях знаходили втікачів, то їх під конвоєм відправляли в повітову поліцейську дільницю. Азовці, що переховували втікачів, підлягали суду і каралися високими штрафами, а то й ув`язненнями. За весь період існування війська було багато таких випадків, коли козаки надавали притулок втікачам. Людей сторонніх відомств найчастіше переховували на хуторах, рибних заводах, млинах, вітряках. Були випадки, коли під час повстань та збройних виступів навколишні кріпаки вимагали включення їх до складу Азовського козацтва. Так, у 1839 році під час масових заворушень в Олександрівському повіті селянські "заколотники" Опанас Грицай та Семен Прудников просили наказного отамана прийняти їх та інших селян до свого війська.
Загальна мобілізація, що почалася на початку Кримської війни, тільки посилила впевненість навколишнього податного населення в можливості приєднатися до війська і стати "козаками". Так розпочався ніким не оголошений "запис до козацького війська". Звичайно ж добровольці не були включені до військових одиниць Азовського формування. Однак навколишнє селянство і надалі продовжувало складати списки, бо не полишало надії увійти до складу Азовського козацтва. Вже саме перебування козацького формування на частині колишніх запорозьких земель створило специфічний клімат Запорозьких Вольностей, що розглядався частиною суспільства як взірець вільнолюбивих змагань народу. Незадоволення поміщиків перебуванням Азовського війська в регіоні додавали напруженості в краї і переконували вище керівництво в необхідності перевести військо на окраїну держави і з користю для імперії використати військовий і господарський досвід у стратегічно важливому регіоні. Саме фактори соціально-економічного характеру, що створювали особливу специфіку регіону, були однією з головних причин переведення азовців на Кубань.
Не могло не звернути на себе увагу і виконання азовцями набагато менших, у порівнянні з іншими козацькими формуваннями, військових функцій та обов`язків. Малочисельність Азовського з`єднання, невідповідність місця поселення статусу козацького формування, відмінності у несенні зовнішньої та внутрішньої служби, особливості менталітету значно виділяли Азовське козацьке військо у системі іррегулярних військ Російської імперії. Все це обумовило досить незначне місце Азовського козацтва у військовій структурі Російської держави.
Однак частину азовців цілком задовольняло місце поселення, тому що воно дозволяло основну увагу приділяти власному господарству та добробуту. Тому військове формування із азовських козаків з часом набуло господарського та військово-резервного відтінку. Воно перетворилося на зразок військового поселення і досягло значних успіхів в освоєнні, наданої для тимчасового поселення, Бердянської пустоші. Саме завдяки рівню господарського розвитку, що дав можливість повністю економічно самозабезпечити козацьке формування і заощадити державні кошти, Азовському козацькому війську вдалося зберегти себе як окреме іррегулярне з`єднання і проіснувати на мирній і віддаленій від кордонів території 33 роки.
Проте як для уряду, так і для самих азовців було очевидним, що військо не виправдовує себе як окреме військове формування. Питання про переселення азовців на Кубань не сходило з порядку денного протягом всього періоду існування війська в Приазов`ї.
В 1837 році, після приєднання до Росії чорноморської берегової лінії на південному схилі Кавказького хребта, на найвищому рівні розглядалося питання про оселення азовських козаків на правому мисі Геленджицької бухти. Після довгих дебатів від проекту прийшлося відмовитися, щоб не зробити азовців "жертвою війни з неприборканими племенами черкеського народу" [6, с.1-11].
Наступного року начальник Чорноморської берегової лінії М.М.Раєвський розробив проект, за
Loading...

 
 

Цікаве