WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Перші військові священики чорноморського козацтва - Реферат

Перші військові священики чорноморського козацтва - Реферат

все, священик мав наувазі заборговані йому гроші (35 крб.) за так звану "вересневу третину" річного жалування 1788 р. Є дані, що чорноморці отримали їх лише у травні наступного року і тому хвилювання І.Ковалевського були зовсім небезпідставні.
Таким чином, головні віхи біографії першого військового священика Чорноморського козацького війська встановлюються досить чітко, хоча ми не можемо зараз назвати точних дат його народження і смерті і поки що майже нічого не знаємо про його життя до 1754 р., у період з 1772 до 1788 рр. і після 1789 року.
Роман Порохня
Ця людина стала другим чорноморським військовим священиком. Варто підкреслити, що З.Чепіга особисто прохав Г.Потьомкіна у згаданому вище листі від 14 січня 1789 р.: "за скорость, соизвольте приказать определить из близлежащих мест желающего на то место священника Самарской церкви Романа Порохню". Призначення цієї особи на згадану посаду не менш показово за двома обставинами. По перше, він був сином або племінником вже знайомого нам Григорія Івановича Порохні. Останній, як, до речі і його брат, військовий осавул Запорозького війська Андрій Іванович, були серед козаків дуже відомими і поважними людьми. Сам Г.Порохня був ініціатором та організатором будівництва декількох церков на Запорожжі як до 1775 р., так і після скасування Січі. Так, у серпні 1780 р. отець Григорій освятив бокові престоли нової Свято-Троїцької церкви в Самарі, блюстителями спорудження якої були ніхто інші, як З.Чепіга та А.Головатий. Не важко помітити, що саме в цій церкві у 1789 році служив і Роман Порохня.
Другою важливою обставиною є те, що Г.Порохня був тестем військового судді Чорноморського війська А.Головатого, одруженого на його донці Ульяні Григорівні. Таким чином, зв'язок Р.Порохні з чорноморцями був обумовлений не лише спільним запорозьким козацьким походженням, а й тісними родинними стосунками.
На жаль, документів, які б висвітлювали подробиці служби отця Романа у війську в 1789-1790 роках, опубліковано дуже мало. Поки що ми навіть не можемо визначити точний час і термін першого перебування Р.Порохні на посаді військового священика. Абсолютно достовірно відомо лише те, що він разом з військом брав участь у деяких битвах війни, за що у лютому 1794 року був нагороджений Катериною ІІ наперстним хрестом на володимирський орденській стрічці. Зараз можна сказати, що він міг замінити І.Ковалевського не раніше січня 1789 року, а виходячи з фактів біографії його наступника, припустити, що Р.Порохня займав цю посаду принаймні до лютого-березня 1790 року. Отже священик міг бути присутнім при трьох значних військових операціях, в яких брали участь чорноморські козаки: штурмі Хаджибейського замку і облогах фортець Акерман та Бендери.
На цьому факти про перше відрядження Р.Порохні у військо вичерпуються, але у березні 1794 р. вже на Кубані саме він зайняв посаду військового протоієрея. Цікаво, що у лютому того ж року він ще був священиком у Новоселицях, а це говорить про те, що на протязі якогось часу Р.Порохня служив у парафії Іоанна Ковалевського або навіть на його місці. Такий тісний взаємозв'язок між двома першими військовими священиками чорноморців дозволяє дуже обережно припустити, що вони теж могли бути родичами, наприклад отець Іоанн міг бути тестем отця Романа. Взагалі, родинні взаємини у середовищі колишньої запорозької старшини були досить жвавими і це може стати темою для спеціальної розвідки. Що стосується Р.Порохні, то пізніше, після смерті Ульяни Головатої (Порохні; травень 1793 р.) і самого Антона Головатого (28 січня 1797 р.), саме він опікував їх молодших дітей та онуків.
На Кубані отець Роман на протязі тривалого часу був військовим священиком та настоятелем Свято-Троїцької церкви у Катеринодарі і багато зробив для розвитку церковного життя чорноморських козаків. Так, саме він був ініціатором спорудження у цьому місті нової військової соборної церкви Воскресіння Христова, яку і заклав наприкінці 1799 року.
Антоній Донашевський
Слід одразу ж підкреслити, що на відміну від двох перших військових священиків Чорноморського війська, цей ієрей був представником не "білого", а чернечого духовенства. Поки що ми не виявили його зв'язків з колишньою запорозькою старшиною. Є лише згадка про те, що архієпископ Катеринославський Амвросій відрядив ченця Антонія у військо з якогось монастиря підлеглої йому єпархії, а по закінченні служби він мріяв повернутися у будь-який монастир на більш високу посаду. Опубліковані документи досить непогано освітлюють його діяльність саме у Чорноморському війську у 1790-1793 роках, проте про його життя раніше і пізніше означеного відрізку часу абсо-лютно нічого не відомо.
Отже характеризуємо основні етапи його служби у війську. Виходячи з того, що 24 лютого 1790 р. чернець Антоній був рукоположений архієпископом Амвросієм "во иерея ко храму Святой Живоначальной Троицы в войско верных Черноморских казаков" у Ясах, можна сказати, що він мав змогу прибути у Слободзею на початку березня того ж року, а сам він міг бути ченцем якогось молдавського монастиря, в яких було чимало українців, в тому числі і колишніх запорожців.
У 1790-1791 роках, згідно з його атестатом, підписаним З.Чепігою, військовий ієромонах був присутній на всіх значних битвах: при штурмах Кілійської та Ізмаїльскої фортець, під Мачиним та Бабадагом, "где в самом деле противу неприятелей по долгу священства крестоносно-мужественно подвизался, поощрял и одобрял войско к вящему неприятеля побеждению, а притом неукоснительно стараясь в войске, дабы верные на сражениях раненые неприятелями без должных христианских треб не умерли, всем преподавал оные и убиваемых там христиан погребал, да и чрез всю бытность в Черно-морском войске по нижеписанное число в войсковой походной Святотроицкой церкви исполняя ежедневно священное служение без упущения порядочно, вел себя честно без и малейшего порока и подозрения так, как долг благовейного священства повелевает". Отець Антоній залишив військо у серпні 1793 р. вже на Кубані, проте ми не знаємо, чи отримав він, як Р.Порохня, заслужену їм винагороду.
Таким чином, на підставі сказаного можна зробити висновок, що чорноморські козаки та їх керівництво намагались обирати військових священиків та інших ієреїв із числа добре відомих їм людей, зазвичай, колишніх запорожців чи з їхніх родин. Зауважимо, що вони все ж таки надавали перевагу "білому" духовенству, з представниками якого чорноморська старшина була пов'язана, крім інших, і міцними родинними стосунками. Особистості трьох перших військових священиків в цьому плані є дуже виразними, а їх роль у відродженні запорозьких козацьких традицій у Чорноморському війську була досить значною. В той же час слід зазначити, що серйозні дослідження церковного життя та духовного світогляду чорноморського козацтва, на відміну від Запорозької Січі, тільки розпочинаються і, без всякого сумніву, принесуть цікаві відкриття і назвуть нові, хоча зараз і позабуті імена.
Loading...

 
 

Цікаве