WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Перетворення запорозької старшини на російське дворянство в останній чверті XVIII ст. - Реферат

Перетворення запорозької старшини на російське дворянство в останній чверті XVIII ст. - Реферат


Реферат на тему:
Перетворення запорозької старшини на російське дворянство в останній чверті XVIII ст.
Доля запорозької старшини після зруйнування Січі висвітлюється в кількох наукових працях. М. Кириченко пояснює прагнення колишньої запорозької старшини до нобілітації виключно економічним інтересом - бажанням старшин зберегти та розширити власну земельну власність. Говорячи про долю запорозької старшини після 1775 року, він зазначає, що за російським урядом пішла переважно заможна землевласницька старшина, "запорозька магнатерія", тобто та соціальна верства, для якої збереження прибутків та добробуту залежало від збереження земельної власності. Тому, як вважає дослідник, "вона обрала шлях гетьманської старшини й, в свою чергу, перетворилася на новоросійське дворянство". Кириченко схильний значно перебільшувати участь колишньої запорозької старшини в формуванні місцевого дворянства. Дослідник ототожнює частку українців в місцевому дворянстві виключно з нащадками колишніх запорозьких старшин. Щоб проілюструвати свою думку, він використовує матеріали статистики про національний склад Єлисаветградського та Ананьївського повітів в 1883-1886 роках, за якими поміщики-українці складають відповідно 64% та 52%. Проте у складі місцевого чиновництва, офіцерського корпусу поселених полків Південної України досить великою була частка українців-вихідців з Лівобережжя. Традицію пояснювати соціальну поведінку запорозької старшини після 1775 року мотивами економічного прибутку наслідує й В. Голобуцький.
О. Рябінін-Скляревськоий у дослідженні керуючої верстви Запоріжжя XVIII ст. викладає власний погляд на історію запорозької старшини після зруйнування Січі. Автор стверджує, що старшина в часи існування Коша не оформлюється в окрему соціальну верству, через це вона й змушена шукати компромісу з російським урядом, прагнучи "зачепитися" за нобілітацію та землі" і, таким чином, закріпити свій соціальний статус. Широко використовуючи матеріали Архіву Коша, дослідник змальовує галерею портретів представників кошової та паланкової старшини Запоріжжя XVIII ст., наводить подробиці їх життя, інформацію про їх родичів та знайомих, про маєтності. Зустрічаємо біографії нобілітованих старшин: Якова Качалова. Сидора Білого Івана Сухини, згадуються Павло Руденко, Федір Легкоступ, Григорій Василенко, Дмитро Корнієвський, Степан Биковський, родини Вірменків, Кованьків та багато інших. Робота О. Рябініна-Скляревського тим більш цінна, що біографічних розвідок, присвячених запорозькій старшині XVIII ст. зовсім небагато й на сьогодні.
До початкового періоду формування чорноморського дворянства, до історії нобілітації старшини Чорноморського війська звернувся Г. Шевченко. Автор вважає, що В. Голобуцькому не вдалося до кінця розкрити історію виникнення та розвитку чорноморського дворянства. Якщо останній за основний чинник при аналізі соціального стану козацької старшини в Південній Україні, та на Кубані приймає виключно її земельні апетити, то Г. Шевченко зосереджується на дослідженні історії інтеграції чорноморської старшини до російського дворянства. Отримання російських армійських рангів дослідник називає основним способом нобілітації старшини. Відходячи від формальної хронології існування Чорноморського війська вірних козаків, Г. Шевченко починає дослідження 1779 роком, часом першого масового нагородження колишніх запорозьких старшин офіцерськими рангами, ініційованого Г. Потьомкіним. Аналізуючи поведінку старшини та законодавчі акти, які регламентували у 90-ті роки XVIII - на початку XIX ст. надання прав російського дворянства, дослідник доводить, що прагнення колишньої запорозької старшини зберегти або розширити свої земельні володіння було обумовлено не лише матеріальними інтересами збільшення прибутку, а й бажанням отримати відповідний соціальний статус.
Для Н. Полонської-Василенко катеринославське дворянство - перш за все "спадкоємці запорозької спадщини". Знищення Січі означало руйнацію соціального та економічного устрою краю та запровадження підвалин нового життя та господарства. Поміщицька колонізація - важлива складова цього процесу. Плідно опрацьований дослідницею комплекс архівних джерел та опублікованих матеріалів дозволив дослідниці вперше на науковому рівні реконструювати процес творення в краї поміщицького землеволодіння починаючи з 1764 року. Авторка, спираючись на аналіз описів до Атласу Катеринославського намісництва 1787 року, аналізує склад поміщицтва, розкладаючи його на складові та відсотки: "російські офіцери" - 68,2%, "російські службовці" - 13,4%, "представники українського суспільства" - 10,4%, "особи духовного стану" - - 2%, "купці та міщани" - 1,6% та деякі інші групи8. Щодо колишньої запорозької старшини дослідниця підкреслює значну її кількість серед поміщиків, проте зазначає, що ""вона здебільшого дістала вже російські ранги і її тяжко вирізнити". Наталі Полонській-Василенко належить також докладний джерелознавчий аналіз описів конфіскованого майна запорозької старшини, у вступі до якого авторка подає короткий нарис історії запорозької старшини після 1775 року. Роботи Н. Полонської-Василенко значно розширили межі історіографічно засвоєної джерельної бази з історії організації поміщицького землеволодіння в Південній Україні у другій половині XVIII ст. Зокрема, повідомлення про документи з фондів Новоросійської губернської канцелярії Дніпропетровського крайархіву та фондів межових експедицій Архіву Сімферопольського управління державного майна, переважна частина яких на сьогодні є втраченою, перетворює праці Н. Полонської-Василенко на цінне історичне джерело для дослідження процесів інкорпорації запорозької старшини російським дворянством.
Відтворимо хід подій. 4 серпня 1775 року Запорозька Січ була оточена російськими військами та здалася. Частину старшини заарештовано та віддано до суду: кошового П. Калнишевського, суддю П. Головатого, писаря І Глобу, полковників Степана Гелеха, Івана Куліка, Івана Гараджу, Харько Чепігу, Мойсея Чорного. Через військові суди по фортецях пройшли також старшини Йосип. Параліч, Корнелій Яловий, Василь Пишмич, Макар Ногай, Василь Пугач, Давид Білий, Андрій Порохня. Накладено секвестр на майно, зимівники, табуни, отари. Конфіскації, як цілком справедливо визнає Н. Полонська-Василенко, відбувалися не з метою ліквідації заможних господарств запорозької старшини. Нетронутим, наприклад, залишається велике господарство Миколи Рудя. Комплекс репресивних заходів, зорганізованих російським урядом, був спрямований перш за все проти старшин-учасників боротьби за кордон з Новоросійською губернією і носив, як здається, показовий характер. Частина старшин, серед яких Василь Пишмич, Макар Ногай, Харько Чепіга, були оправдані вже в 1776 році.
Щодо старшини, яка не підлягала арештам та конфіскаціям, то для неї відразу постали нові перспективи. Г. Потьомкін в своєму ордері від 18 червня 1775 року наказував П. Текелію одразу розділити старшину на дві великі групи: "затверделых в грубости старшин также и самых распутныхпьяниц", яких було необхідно видалити з суспільства, та "заслуженных и достойных уважения людей". Про останніх, якщо вони дійсно перебували на військовій службі, а не були "простыми земледельцами", Текелію було доручено скласти відомость, до якої занести побажання старшин щодо їх подальшої служби.
Перетворення запорозької старшини на дворянство складалося з трьох взаємопов'язаних процесів: по-перше, отримання й закріплення земельної власності, по-друге, отримання російських службових рангів, які дають право на дворянство, по-третє, нобілітація, в даному разі процедура документального підтвердження дворянських прав. З самого початку, у 1775 році, російський уряд демонструє свою готовність включити запорозьку старшину до складу дворянства - службового стану імперії, адже в його розумінні старшина несла й буде нести військову службу російському престолу. Виплата жалування Опанасу Ковпаку та 17 курінним отаманам вже неіснуючої Січі цілком засвідчує подібне ставлення. Серпневий Маніфест Катерини ІІ декларує отримання
Loading...

 
 

Цікаве