WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Переселення колишніх “некрасовців” на землі Азовського козачого війська в 30-з роках 19 століття - Реферат

Переселення колишніх “некрасовців” на землі Азовського козачого війська в 30-з роках 19 століття - Реферат

просив російського чиновника залишити записку без дії і обіцяв направити від себе комісара. Для перепису бажаючих переселитися до російської держави і передачі їх російському посланцеві був призначений сілістрійським пашею Ібрагім-Мурза-бей. З призначенням цієї людини уповноваженим у справі пере-селення перепис мешканців проходив без особливих утисків і ускладнень зі сторони турецького комісара. Мешканці Ісакчинського і Тульчинського аянств вільно були допу-щені до російського чиновника, переписані і отримали розпорядження щодо пере-ходу в російську державу.
Та, очевидно, турецьким урядовцям не подобався такий перебіг подій у переселенні турецьких підданих до Росії. Із Тульчі Ібрагім-Мурза-бей був спішно відкликаний сілістрійським пашею і його місце заступив бабадагський аян. В дію пішли підкупи духовенства і впливових осіб. В найбільш людних місцях - на вулицях, в крамницях, шинках, в церквах - підкуплені розповідали про ніби то перехоплені бумаги з Рені та Ізмаїлу,в яких повідомлялося про подальшу долю переселенців. З переходом до Росії, запевняли підкуплені особи, їх не приєднають до Азовського козачого війська, а від-дадуть поміщикам, немічних та злочинців відправлять до Сибіру. Такі розмови мали певні наслідки. Люди не витримували тиску і приходили до Г.Писаренка з проханням викреслити їх із списків. Намагання російського посланника припинити плітки закінчи-лися безрезультатно. Турецькі урядовці не звертали уваги на домагання Г.Писаренка. Натомість комісар відправив своїх службовців в села Мачинського, Бабадагського та Ісакчинського аянств з метою відмовити вже записаних і готових йти на переселення мешканців турецьких аянств. Тих, хто не відмовлявся від переселення гнали гуртом, як худобу, озброєні вояки. (З Ісакчі переселенці повинні були відправитися у карантини). Такі жахливі картини справляли дуже негативне враження схильних до переходу в російську державу.
Внаслідок таких неблагопристойних методів, до яких вдавалися турецькі урядовці, від переселення було відхилено із аянств Мачинського, Бабадагського, Ісакчинського - 109 душ чоловічої і 20 душ жіночої статі, рогатої худоби при них 179 голів [1; 189]. Із Тульчі до карантину не поступило затриманих місцевим аяном 18 душ чоловічої та жіночої статі. Від погроз турецьких урядовців втекли на Георгіївський острів 45 душ чоловічої і 5 душ жіночої статі [1; 189]. В переселенські списки не були включені мешканці віддалених сіл турецьких аянств. Збори переселенців проходили тільки в містах Ісакчі, Мачині, Бабадазі, Тульчі. Сільські мешканці не мали ніякої інформації про хід переселення. Відсутність чітких розпоряджень змушували людей залишатися на місцях і чекати представників влади. Тому й не дивно, що більшість із них дізналася про перехід, коли вже основна маса переселенців витримувала карантинний термін.
Неправосуддя турецької адміністрації, постійні погрози фізичних розправ, неспроможність російського посланця через відсутність повноважень захистити переселенців, чутки і невпевненість у майбутньому відхилили від переселення значну кількість людей. До Ренійського та Ізмаїльського карантинів поступило всього 196 чоловік [1; 410].
Таким чином, значна частина бажаючих повернутися до російської держави залиши-лася в турецьких володіннях. Г.Писаренко в кінці травня 1838 року також повернувся із-за кордону. З поверненням став клопотатися про продовження терміну прийняття людей до карантинів. Міністерство Іноземних Справ наказало керівництву Ренійського та Ізмаїльського карантинів приймати мешканців турецьких аянств до 1 січня 1839 року. По витриманню карантину прибулі повинні були бути спроваджені на поселення до Азов-ського козачого війська. На 1 січня 1839 року до складу цього війська поступило 217 душ чоловічої та жіночої статі. На їх переселення російська держава затратила 77 крб. 70 коп. сріблом і 40447 крб. 42 коп. асигнаціями [1; 411]. Але сам факт переселення і намагання турецького уряду різними засобами перешкодити ходу цього переселення мав значний резонанс не тільки в Російській імперії, а й поза її межами.
Із загальної кількості переселенців близько половини становили росіяни - некрасів-сько-липованське населення. В переселенських списках вони значилися як люди "малоросійської нації". Звичайно ж російський уряд не вдавався до деталей щодо національної належності цих людей, щоб не ускладнювати процесу переселення. А турецька адміністрація допускала до переходу всіх козаків - колишніх вихідців із турецьких володінь.
З поселенням мешканців турецьких аянств в землях Азовського козачого війська сутичок чи непорозумінь на національному і релігійному грунті між азовцями і пересе-ленцями не відбувалося. Та й про колишню ворожнечу як ті так і інші воліли не згадувати. Бо це була не найкраща сторінка як запорозького так і донського козацтва. Азовці в деякій мірі почували себе винними за попереднє десятиліття, яке випало на долю цих переселенців. Перенесені мешканцями турецьких аянств поневіряння та постійні погрози фізичного винищення викликали співчуття у азовських козаків. Тим паче, що серед прибулих були знайомі та родичі.
У розпорядження прибулих були передані азовськими козаками вільні і недобудовані будинки та грошові пільги для будівництва. Тих, хто бажав займатися торгівлею та про-мислом оселили в Петровському посаді. Іншим, хто віддавав перевагу хліборобству та
скотарству виділили землі між військовими станицями Петровською та Новоспасівською при ріці Каратиші. Декого за їх бажанням поселили в станиці Покровській. Був також проведений перерозподіл військових земель і переселенцям було виділено по 15 десятин землі на кожну ревізьку душу чи 60 десятин на сім`ю. Із військових магазинів Азов-ського козачого війська переселенцям був виданий продовольчий провіант до першого врожаю і зерно на посіви.
Від уряду вихідці із турецьких володінь отримали грошові пільги та 7 пільгових років на "обзаведення господарством" [1; 41].
Так довгі роки поневірянь в турецьких володіннях, туга за батьківщиною, родинами зблизила задунайських запорожців та липовансько-некрасівське населення, змусили їх замиритися між собою та об`єднатися для ствердження надій на краще майбутнє в рідному краї. Вже через декілька років колишні переселенці, обжившись на нових місцях, почували себе повноправними козаками Азовського війська. А згодом, завдяки родинним зв`язкам та новому надходженню людей до війська з обходу азовських козаків, зникло і самепоняття "некрасівські переселенці".
ЛІТЕРАТУРА
1. Державний архів Одеської області. (Далі ДАОО).- Ф.1, оп.218, спр.4.
2. Російський державний військово-історичнний архів. (Далі РДВІА). - Ф.43, оп.1, спр. 70.
3. Сведения о задунайских запорожцах в 1826 году // Киевская старина.-1891.-№ 11.
4. Кондратович Ф. Задунайская Сечь // Киевская старина.- 1883. - № 1.
5. РДВІА. - Ф. 405, оп.6, т.1, ч. 1, спр.379.
6. Скальковський А. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького.- Дніпропетровськ,1994.
7. Бачинський А.Д. Січ Задунайська. 1775-1828. Історико-документальний нарис. - Одеса, 1994.
Loading...

 
 

Цікаве