WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Переселення колишніх “некрасовців” на землі Азовського козачого війська в 30-з роках 19 століття - Реферат

Переселення колишніх “некрасовців” на землі Азовського козачого війська в 30-з роках 19 століття - Реферат

восени не робили [1; 185]. Російський службовець відправив їх з перекладачем до турецького комісара для перепису. Та Муцит-бей як почув прохання прибулих, то довго лаяв місцевого аяна за погане управління підлеглими. Прислані Г.Писаренком люди так переписані і не були. Мачинський аян дав знати управителям інших аянств про відношення вищого керівництва до цієї справи. Міри були прийняті негайно.Щоб не викликати підозри у російського посланця, вночі до мешканців вищеназваних сіл приходили незнайомі люди і відмовляли від переходу до Росії. Вони обіцяли щедрі милості від султана і залякували тим, що їх чекає в російській державі. А на ранок турецький комісар повідомив Г.Писаренка, що цього дня у Мачині перепису бажаючих переселитися до Росії не буде, бо він вирішив почати з Ісакчі. При цьому турецький урядовець додав, що якщо азовські козаки бажають возз`єднатися із своїми родичами і одновірцями, то до перепису будуть допущені тільки люди " малоросійської нації ". А по відношенню до болгар, молдаван та волохів він немає ніяких розпоряджень [1; 183] .
Таким чином, турецький комісар намагався виграти час для того, щоб якомога більше людей відмовити від переходу до російської держави. Наступні його дії тільки підтверджують це. По прибутті до Ісакчі він до перепису не приступив, а, посилаючись на термінові справи, відбув до Тульчі. Там перебував декілька днів. Пізніше Г.Писаренко довідався, що турецький комісар проводив з місцевим аяном відповідну роботу з метою відмови мешканців від переселення.
29 березня турецька сторона приступила до вирішення справи переселенців не в Ісакчі, а в Тульчі. Ранком на подвір`я, де зупинився комісар, були приведені мешканці аяну в кількості 70 чоловік. Їх вишикували в три шеренги. В першу поставили колишніх козаків Азовського козачого війська Якова та Івана Правденків та ще декілька військових дезертирів. Мешканців оточили озброєними кинджалами та пістолетами вояками та служителями аяну. Потім до будинку комісара був запрошений російський чиновник з перекладачем. Г.Писаренко оголосив мешканцям аяну про можливість переходу до російської держави з приєднанням їх до Азовського козачого війська і наданням всіх пільг переселенців і козаків. Відповідь першої шеренги була такою: " не просилися і не бажаємо йти " [1; 184]. Інші шеренги мовчали. За третім запитом дві останні шеренги відповіли, що якщо перша відмовляється йти, то і вони залишаються. Після такої відповіді мешканців аяну турецький комісар через перекладача дякував їм за вірність султану і обіцяв від його імені особливих прав і пільгових років [1; 184].На цьому збори закінчилися. А по обіді, десь біля 16-ї години Г.Писаренко дізнався від мешканців аяну про те, що зранку озброєні турки при зборі людей всім погрожували фізичними роз-правами і розігнали тих, хто хотів йти до російської держави. Російський посланець довів до відома турецького урядовця, що йому відомо про дії турецьких службовців і вимагав розкрити їх. На що комісар відповів, що справу закінчено і вдруге він до неї не повернеться. А ввечері Муцит-бей прислав до Г.Писаренка міського управлінця з наказом перейти на квартиру до аяна і нікуди з неї не виходити. На що російський чиновник відповів категоричною відмовою.
Наступного дня турецький комісар направив до Г.Писаренка двох вояків, щоб ті наглядали за російським посланцем і нікого до нього не допускали. Вони також були виставлені російським чиновником. Тоді турецький комісар поставив озброєну варту на воротях помешкання Г.Писаренка. Але це не завадило тим, хто хотів зустрітися з російським службовцем. Вони, обминаючи варту сторонніми дворами, приходили до Г.Писаренка і прохали його включити їх до списків переселенців. Свою нерішучість привселюдно оголосити бажання переселитися пояснювали побоюванням розправи зі сторони турків.
2 квітня 1838 року Г. Писаренко виїхав для продовження справи переселення до Бабадагу. В цьому місті його вже чекала варта біля квартири і озброєні турецькі вояки по вулицях. Через це до російського службовця з доброї волі так ніхто і не з`явився. 4 квітня до місцевого аяна Часин-бея і Г.Писаренка вояки привели 19 мешканців Бабадагу під конвоєм. Вони на запит російського чиновника відповіли відмовою. Турецький комісар зараз же оголосив їм пільги від султана - несплату податків та податей. До російського посланця так і не були допущені мешканці сіл Переклин, Сатунове, Еман-жин, Матвіївки, Чамурної Бабадагського аянства, які бажали переселитися до російської держави. Прохання Г.Писаренка про зустріч з ними залишилася без відповіді. 5 квітня він змушений був виїхати з Бабадагу до Ісакчі.
Приїзд російського чиновника в це місто співпав із святами. Тому він прохав турецького комісара закрити шинки та корчми, а людей вранці наступного дня зібрати на збори. Заклади, в яких торгували горілчаними напоями, були зараз же зачинені. А людей, не тільки з Ісакчі, але й з околиць, що чекали на приїзд російського службовця, було виведено в невідомому напрямку. Пізніше вони розповідали, що з 5 квітня до обіду наступного дня знаходились в якомусь потаємному місці, де їх служителі аяну приго-щали горілкою у великій кількості і відмовляли від переходу до Росії.
Призначені на ранок 6 квітня збори відбулися о 17 годині вечора. Бажаючі пере-селитися до російської держави були приведені на подвір`я до аяна. На запит Г.Писа-ренка відповідали згодою і відходили в інший бік шеренги. Це викликало бурю гніву зі сторони турецького комісара. Він заявив мешканцям, що присланий сюди султаном не для того, щоб висилати їх до Росії, а оголосити милість його величності про пільги - несплату податей та повинностей. Тут і службовці аянства почали погрожувати потопити в Дунаї бажаючих йти на переселення. Збори закінчилися розгоном мешканців аянства. Перепису так і не відбулося.
Наступного дня готові до переселення люди знову прибули до місця зборів. Комісар відмовився вносити їх до списків і вранці відбув до Мачина. За ним мав прослідувати і російський чиновник.
Мешканці ж Ісакчинського і Бабадагського аянств, не отримавши жодних вказівок щодо переселення, партіями направилися до Мачину. Там вони підтверджували свою готовність йти на поселення до Росії.Турецькому комісару нічого не залишалося робити як приступити до перепису. На 10 квітня в списках вже нараховувалося 113 душ чоловічої і 88 душ жіночої статі [1; 188]. В кінці цього дня Муцит-бей заявив, що не буде більше записувати бажаючих переселитися до російської держави, людей не видасть і згідно наказу сілістрійського паші відбуває до Сілістрії, а згодом і в Константинополь. В столицю вінвід'їжджає тому, що там обіймає таку посаду, що " жодна бумага не посту-пає до султана без його дозволу " .Г.Писаренко нагадав комісару, що дане переселення відбувається з волі правителів Росії та Туреччини і повинне проходить правомірно. На що турецький урядовець відповів, що йому так звелено діяти вищим керівництвом [1; 188] .
З цими словами комісар відбув до Рущука. Слідом за ним в це місто прибув і Г.Писа-ренко. 17 квітня він був на аудієнції у сілістрійського паші, де і подав записку про дії комісара Муцит-бея. Паша Сілістрії
Loading...

 
 

Цікаве