WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Переселення колишніх “некрасовців” на землі Азовського козачого війська в 30-з роках 19 століття - Реферат

Переселення колишніх “некрасовців” на землі Азовського козачого війська в 30-з роках 19 століття - Реферат

"орієнтовно таким, за деякими корективами щодо росіян міг бути і загальний склад задунайського козацтва" [7; 75]. Відхилення від вище названого покажчика щодо російського насе-лення на території Задунайської Січі у 20-ті роки ХІХ століття були, ймовірно, незнач-ними. Територія проживання, умови життя, занепад традицій, стремління повернутися на батьківщину зближували вихідців із російської держави, примушували їх мирно співіснувати, допомагати один одному, вступати в родинні зв`язки.
Після російсько-турецької війни 1828-1829 років починається зворотний процес. Після переходу частини задунайських козаків до російської держави запорозьке насе-лення знаходило собі притулок в містах Добруджі, в плавнях, в некрасівсько-липованських селах. Населених пунктів із сумісним проживанням запорозького і некрасів-сько-липованського населення ставало дедалі більше. Переважна їх кількість була зосереджена в Мачинському, Ісакчинському, Тульчинському і Бабадагському аянствах. В 1837 році мешканці саме таких сіл вищеназваних аянств подали прохання російському уряду про прийняття їх у підданство російської держави. На що уряд відповів згодою і запропонував їм приєднатися до Азовського козачого війська.
Про нові місця проживання населення колишньої Задунайської Січі азовські козаки мали загальні уявлення. Тому й не дивно, що рішення приєднати до війська мешканців Мачинського, Тульчинського, Ісакчинського і Бабадагського аянств викликало в азовців незадоволення та нарікання. Згодом стало очевидним, що серед бажаючих повернутися до російської держави багато знайомих азовським козакам людей і, навіть, родичів. І тоді козаки Азовського війська звернулися до імператора з проханням дозволити "извоицким казакам, или некрасовцам, единоверцам их, а некоторым из них и родственникам... возвратиться в Россию для присоединения с земляками своими" [1; 119].
Переселення мешканців турецьких аянств до Російської держави проходило з великими ускладненнями і затягнулося аж до 1 січня 1839 року.
Отримане Новоросійським та Бессарабським генерал-губернатором М.С.Воронцовим прохання мешканців 4-х аянств негайно було передане в Міністерство Іноземних Справ. На найвищому рівні було вирішено діяти у цій справі обережно. Ускладнень стосунків з Османською імперією російський уряд не бажав. Адже встановлений Андріанопольським трактатом сімнадцятимісячний термін на добровільне переселення російських і турецьких підданих вже закінчився. Тому було доручено російському посланнику в Константинополі Бутєнєву "обьясниться по сему предмету частным образом" із турецьк-ими міністрами. Бутєнєв через посередництво князя Телемака Ганджери повідомляв Порту, що російський імператор згоден продовжити термін переселення в Туреччину мусульман, які проживають в Росії в Ахалцихській провінції і сподівається, що і султан дасть свою згоду на переселення тих козаків, земляки і родичі яких живуть в російській державі [1; 119].
Через декілька місяців російський посланник в Константинополі сповіщав своєму уряду про згоду турецького султана на переселення козаків до Росії. До того ж султан запевняв, що негайно будуть надіслані розпорядження сілістрійському паші про відкомандирування в Мачин особливого комісара. Турецький і російський чиновники мусять на місці домовитися про умови і термін переселення. Султаном була висунута одна умова російському уряду: щоб в переселенні козаків не було ніякого насильства [1; 20,120].
На підставі згоди турецького уряду на переселення до Росії колишніх її підданих Міністерство Іноземних Справ негайно приступило до його виконання. Листом від 17 серпня 1837 року управляючий цього міністерства повідомляв Новоросійського та Бес-сарабського генерал-губернатора М.С.Воронцова про вирішення цієї справи на найвищому рівні. Клопотання щодо організації переселення покладалися на М.С.Ворон-цова. Він і повинен був відправити до Туреччини досвідченого в цих справах службовця, який би і вів переговори з турецькими урядовцями і забезпечив би прибуття людей до російських карантинів. Після попередніх зносин з наказним отаманом Азовського козачого війська Й.Гладким Новоросійський і Бессарабський генерал-губернатор вирішив відкомандирувати до Порти чиновника з особливих доручень при наказному отамані Азовського війська Г.Писаренка. Останній добре знав місцевість за Дунаєм, був обізна-ний в справах запорозьких і некрасівських козаків, знав стан справ у Азовському війську. 14 грудня 1837 року Г.Писаренко прибув до Одеси для отримання інструкцій перед поїздкою за кордон. Ці інструкції були розроблені на основі доповідної записки Й.Гладкого і включали в себе такі положення:
1. Прийняти за правило, щоб справи в переселенні людей із Туреччини велися на самих простих підставах. Переселенці мають йти до Російської імперії з сім`ями і рухомим майном. Нерухомість повинна бути збута в найкоротший термін. При цьому необхідно намагатися якомога менше обтяжувати турецьке керівництво надмірними вимогами.
2. Для втримання переселенцями обсервації при переході до Росії влаштувати карантинні пункти в Ізмаїлі та Рені.
3. В карантини переселенці повинні поступати партіями при своїх наглядачах.
4. На час витримання карантинного терміну в разі необхідності відпускати пере-селенцям продукти харчування.
5. По закінченню карантинного терміну переселенці мають слідувати до місця при-значення. Неодруженим зараз же видавати посвідчення на вільний прохід, а сімейним і тим, хто має худобу - по зимі з появою підніжного корму.
6. Для перепровадження переселенців і заготівлі підвід призначається особливий чиновник.
7. Розробку маршрутів рухупереселенців доручити полковнику Й.Гладкому, так як, переселенці пройдуть тими шляхами, якими вже пройшло Азовське козаче військо [1; 401-404].
З такими інструкціями Г.Писаренко 7 січня 1838 року відбув до Туреччини. А 19 січня наказний отаман Азовськогокозачого війська вже представив для затвердження два маршрути на слідування переселенців із Порти до Ізмаїлу та Рені і далі до місця поселення.
Про те, як йшли справи в Туреччині по переселенню бажаючих повернутися до Росії дізнаємося із донесень Г.Писаренка наказному отаманові Азовського війська та Ново-російському і Бессарабському генерал-губернатору та із "Справи про некрасівців, які побажали прийняти підданство російської держави з приєднанням до Азовського козачого війська" Міністерства Іноземних Справ.
Російський посланник прибув до Сілістрії 14 січня 1838 року і в той же день сповістив сілістрійського пашу про свій приїзд. На що одержав відповідь, що комісара від уряду ще немає. Паша обіцяв послати донесення до Константинополя.
Тільки через два місяці із турецької столиці прибув комісар Муцит-бей.Передтим, як відправитися разом з Г.Писаренком до Мачина, згідно попереднім домовленостям, він 23 березня відправив поперед себе службовців з перекладачем російського чиновника до сіл Шанці та Балабан, місць помешкання бажаючих переселитися до Російської імперії. Наступного дня шість старшин цих сіл підтвердили Г.Писаренку про свої наміри переселитися до російської держави, посилаючись на те, що ніяких посівів
Loading...

 
 

Цікаве