WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Переселення колишніх “некрасовців” на землі Азовського козачого війська в 30-з роках 19 століття - Реферат

Переселення колишніх “некрасовців” на землі Азовського козачого війська в 30-з роках 19 століття - Реферат


Реферат на тему:
Переселення колишніх "некрасовців" на землі Азовського козачого війська в 30-з роках 19 століття
9 січня 1837 року канцелярія Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора отримала через перекладача Ренійського карантину Рігана прохання мешканців 4-х аянств: Мачинського, Ісакчинського, Тульчинського та Бабадагського про прийняття їх в кількості 788 душ чоловічої та 671 душі жіночої статі в підданство російської держави. Прохачі питалися дозволу оселитися на одному з берегів Георгіївського острова, де вони зведуть храм "собственным своим иждивением" [1; 2].
Бажання колишніх підданих російської держави, які залишили свою батьківщину з різних обставин, було прийнято урядом "с живейшею готовностью". Адже це була ще одна яскрава перемога зовнішньої політики Російської імперії. Та на підставі останніх трактатів Росії з Туреччиною поселення мирного населення на Георгіївському острові було неприпустиме. Тому мешканцям турецьких аянств було запропоновано перейти межі російської держави і приєднатися до Азовського козачого війська.
Серед азовських козаків, колишніх вихідців із турецьких володінь, звістка про можливе приєднання мешканців 4-х аянств викликала неоднозначну реакцію. Значну частину переселенців із тих місць мали становити росіяни, які раніше контролювалися некрасівськими козаками або були ними самі. А стосунки між задунайськими запорож-цями і некрасовцями в Туреччині були складними і неоднозначними. Проживання їх на території Османської імперії, серед народу, який був вихований в традиціях нещадної боротьби проти невірних, мало свою історію: від мирного співіснування до кровопролит-ної війни і нового замирення. Збройні сутички між некрасовцями і запорожцями в кінці 80-х років ХVІІІ - 20-ті роки ХІХ століття були настільки жорстокими, що приводили до масового нищення мирного населення, яке знаходилося під захистом однієї із сторін. Тепер представники запорозького і некрасівського козацтва мали творити одне козаче військо. Чи можливе було мирне співіснування між ними? Чи не послужило б таке об`єднання причиною ліквідації Азовського війська через розбрат між запорожцями і некрасовцями? Щоб дати відповіді на ці питання, розглянемо більш детально період проживання задунайських запорожців та некрасівських козаків на Нижньому Дунаї.
Значне погіршання стосунків між запорожцями і донцями почалося ще в 70-ті роки ХVІІІ століття. Російський уряд з метою підриву авторитету козацтва серед широких народних мас постійно залучав їх до участі в каральних експедиціях. Так, донські козаки в складі російських військ приймали участь в руйнуванні Нової Січі. Очевидці тих подій розповідали, що, залишившись без "здобичі" донці немилосердно грабували січові церкви. А за два роки до цих подій запорозькі козаки повернулися до своїх домівок, прийнявши участь у складі Дунайської гребної флотилії в каральних експедиціях російських військ проти некрасівсько-липованського населення в Дунайських гирлах. "Зрада" колишніх союзників сприймалася потерпілими особливо болісно. Тому такими живучими були в пам'яті народній спогади про ці гіркі події.
Пройшло декілька років і частина запорозьких та донських козаків опинилася на Нижньому Дунаї - території підвладній Османській імперії. Ці землі були добре відомі козакам із Запорожжя та Дону. Сюди вони йшли на "гартування", тікали від пересліду-вань. Великодержавницька політика російського уряду у ХVІІІ столітті стала причиною масових втеч козацтва за межі імперії. Політичний, національний, релігійний гніт, ліквідація козацького демократичного самоврядування, посилення кріпацтва змушувало нижчі верстви населення тікати із своїх домівок за Дунай. Так, в 40 - 70-ті роки ХVІІІ століття на Нижній Дунай переселилися донські козаки-старообрядці. Від імені свого отамана Гната Некрасова стали прозиватися некрасівцями. До козацтва приєдналося і сторообрядське селянське населення - липовани. За наказом турецького султана вихід-цям із Дону були передані землі в Дунайських гирлах. Ця територія швидко була обжита некрасівцями.
По зруйнуванні в 1775 році Запорозької Січі на Нижній Дунай масово почало тікати українське козацтво і селянство. До обопільної неприязні запорожців і донців додалася більш вагома причина для суперечок - боротьба за життєвий простір. Ймовірно, що на перших порах співіснування козаків було відносно мирним. Документальні джерела цього періоду не повідомляють нам про збройні зіткнення некрасівців і запорожців. Можливо ще незначна кількість втікачів з України, відсутність у них сильної військової організації, поетапне переселення до дунайських старообрядських поселень некрасів-ських козаків із Кубані дозволили некрасівцям і запорожцям вирішувати конфліктні ситуації мирним шляхом. І в ході російсько-турецької війни 1787 - 1791 років вони пліч-о-пліч билися у складі іррегулярних військ корпусу Селім і Бехті Гіреїв проти російської армії.
Та по закінченню війни запорожці почали інтенсивно відновлювати Кіш. Будів-ництво на річці Дунавці в Катерлезі Січі поставило питання про землі та рибні лови як засобу існування останньої. Перерозподіл земель був неминучим. Некрасівці рішуче виступили проти передачі частини земель дарованих їм султаном. Невтручання турецького уряду у справи "невірних" дало підстави запорожцям із зброєю в руках відвойову-вати землі в Дунайських гирлах, а некрасівцям їх захищати. Не останню роль в початку військових сутичок відіграли і різні обряди віросповідання запорозьких та некрасівських козаків. Криваві розправи одних над іншими набули такого розмаху, що, навіть, турецькі розвідники почали доповідати уряду, що козаки " в сварі між собою за рибні лови". Тільки після того, як некрасівці, скориставшись малою кількістю захисників Катерлезу, захопили його і зруйнували, турецький уряд втрутився в справи вихідців із Росії. Запорожцям було наказано переселитися в Сеймени , а некрасівці мали сидіти на вже опанованих ними землях [2; 296].
Переселення українського населення на відведені турецьким султаном землі відбува-лось поступово і затягнулося аж до 1795 року. Донесення російських розвідників свід-чать про функціонування Запорозького Коша в Катерлезі до 1794 року . Тільки наступного року він був переведений до Сеймен під зверхність браїлівського назиря.
Та створити справжню Січ на правому березі Дунаю між Сілістрією та Гірсовим задунайським запорожцям так і не вдалося. З переведенням до Сеймен запорожці були використані Османською Портою в якості військової сили у боротьбі за збереження її територіальної цілісності. В останній третині ХVІІІ століття вони у складі урядових військ брали участь проти повсталого аристократа Пазванд-огли. На стороні останнього воювали некрасівці. Цей феодал обіцяв передати їм всі землі по Нижньому Дунаї і захищати від запорожців. Міжусобна боротьба в Туреччині була дуже виснажливою як для задунайських запорожців, так і для некрасівців. Вона не вирішувала їх власних проблем, а привела до значних людських втрат. Турецькіполітичні угрупування використовували "невірних" на самих небезпечних ділянках військових дій, часто навмисне зіткали одних з іншими і тим
Loading...

 
 

Цікаве