WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ–ХІХ століть - Реферат

Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ–ХІХ століть - Реферат

держава за допомогою різних засобів - від простої агітації до амністії і влаштування переселенців, знаходила підтримку серед задунайців і поступово залучала їх на свій бік. Коли ж кошовим отаманом на Задунайській Січі став Йосип Гладкий, Росії вдалося реалізувати свої плани щодо повернення задунайців у межі держави. Аналіз документів із канцелярії новоросійського та бессарабського генерал-губернатора дає підстави стверджувати, що новообраний кошовий отаман ще до того як обійняв цю посаду мав тісні контакти з ізмаїльським градоначальником. Не виключено, що Й. Гладкий став головною людиною на Задунайській Січі завдяки активному сприянню російської сторони, яка через своїх агентів за Дунаєм забезпечила йому підтримку більшості задунайського населення, особливо райї. З обранням Гладкого на посаду кошового Росії вдалося знайти ту людину, яка змогла здійснити її наміри: перевести Задунайський Кіш у межі Імперії.
Повернення козаків Задунайської Січі в скрутний для Російської імперії час сприймалося тогочасним суспільством як прояв патріотизму, любові до своєї вітчизни, намаганнядопомогти батьківщині в нелегкий для неї час. Учасник військової кампанії 1828-1829 років капітан Лук`янович писав, що перехід частини задунайців був дуже корисним для Росії. Вони "багато в чому сприяли успішній переправі...через Дунай і відкрили... зручності для очищення всієї країни... між морем, правим берегом Дунаю і Трояновим валом, де знаходяться Тульча, Ісакча, Мачин, Гірсов, Кюстенджи і татарські житла" [21; 97]. Повернення задунайців у "лоно вітчизни" сприяв підтримці зовнішньополітичного курсу російської держави, зміцнив позиції її армії і головне поклав край небезпечній у всіх відношеннях для абсолютиської монархії Задунайській Січі. Все це сприяло оформленню із задунайців Окремого Запорозького (а після оселення на узбережжі Азовського моря - Азовського) війська, хоч об`єктивно військова структура Російської імперії не потребувала нових іррегулярних формувань.
Разом з тим, слід наголосити, що ще до створення Азовського козацького війська із задунайців російською урядовою адміністрацією розглядалися й інші варіанти влаштування подальшої долі козаків. В інтересах "загальнодержавної користі" російський уряд планував оселити задунайців у західній частині Кавказького хребта з приєднанням до складу Чорноморського козацького війська. Водночас не тільки уряд, але й задунайське козацтво плекало надію оселитися "на Чорному морі, поблизу України" серед чорноморців. Задунайці не відчували себе чимось окремим і відмінним від чорноморців, а лише складовою частиною колишнього запорозького товариства. Тому й намагалися приєднатися до чорноморських козаків, що уособлювали собою колишніх запорожців, які змогли вижити після горезвісних подій 1775 року в умовах зміцнення абсолютизму [22; 119].
У поселенні на Кубані задунайські козаки вбачали певну гарантію збереження свого становища і перспективи подальшого розвитку. Тільки на Кубані, яка стала новим осередком козацтва, задунайці могли сподіватися: 1) на збереження прав і привілеїв козацького стану; 2) отримати достатню кількість придатної для обробітку землі в сприятливих для ведення господарства умовах, а отже, мали більше шансів на економічну спроможність власних господарств; 3) на змогу виконувати пряме призначення козацьких військ - охорону прикордонної території, участі в бойових діях. Використання козацького формування за призначенням збільшувало його шанси на тривале існування і давало можливість козакам успішно просуватися по службі. Саме тому прагнення задунайців оселитися на східному узбережжі Чорного моря були цілком виправданими і зумовленими бажанням залишитися козаками певного статку, а не колишніми втікачами, гнаними з батьківщини людьми.
Та і ситуація на Кавказі в 20-30-х роках ХІХ століття не дозволила цього зробити. Визначені для поселення задунайських козаків околиці Анапи виявилися ще повністю не відвойованими. Вони регулярно піддавалися нападам горців і були вкрай небезпечні для поселення вихідців із-за Дунаю, більша частина яких була мирним населенням колишньої Задунайської Січі. Оселити погано озброєних, без засобів існування, задунайців навколо Анапи означало б віддати їх у руки ворога. Уряд піти на таке не міг. До уваги бралась і слабка боєздатність та мала кількість вихідців із турецьких володінь. Ситуація з поселенням задунайського населення навколо Анапи ускладнювалася і через спалах у 1829 році чуми. Гостро постало і фінансове питання. Був очевидним той факт, що для підтримки новоприбулих будуть потрібні значні кошти. Ускладнювала ситуацію й ті обставини, що вибрана Й. Гладким місцевість під поселення мала дуже обмежену кількість джерел з питною водою, а згідно з ранішим розпорядженням уряду про оселення навколо Анапи 500 сімей малоросійських козаків, вже почали прибувати на нові місця мешкання переселенці [23; арк. 15, 17, 22; 120]. Враховуючи резонанс переходу Задунайського Коша в межі Росії, а також заслуги задунайців у російсько-турецькій війні 1828-1829 років, уряд не міг перетворити козацьке з`єднання на рядовий підрозділ регулярної армії чи ліквідувати його. Принаймні, не міг зробити це найближчим часом. Такий крок не сприяв би і подальшому поверненню колишніх російських підданих у межі держави. Тому із задунайців було створене окреме козацьке військо і за розпорядженням уряду до успішного закінчення воєнної кампанії на Кавказі тимчасово було поселене на Бердянському пустищі в Олександрівському повіті Катеринославської губернії.
Піднімалося питання й про включення задунайців до складу Дунайського козацького війська, що тільки-но складалося. Однак повільні темпи формування Дунайських полків, прихильне ставлення Миколи І до кошового отамана Задунайської Січі, зростаючий у суспільстві авторитет Й. Гладкого та його власні амбіції змусили відкинути саме такі пропозиції окремих урядовців.
Якщо говорити про особливості становлення південноукраїнських козацьких військ ХІХ століття, то слід виділити наступне:
1. 1. Утворення Дунайського й Азовського козацьких військ Військовим міністерством попередньо не планувалося. Об`єктивно військова структура російської держави не потребувала додаткових іррегулярних формувань і особливо таких як названі з`єднання. Вони були створені поза планом військового відомства і сприймалися урядовою адміністрацією протягом всього періоду свого існування як інородні тіла у державній військовій структурі Імперії. Російський уряд змушений був вдатися до такого кроку через скупчення у південноукраїнському регіоні значної маси задунайського населення напередодні російсько-турецької війни 1828-1829 років. Переведення козаків до податного населення могло спровокувати вкрай небажані масові заворушення на українському Півдні. Тільки створенням іррегулярних військ зі збереженням традиційних форм вдалося б затримати задунайське козацьке
Loading...

 
 

Цікаве