WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ–ХІХ століть - Реферат

Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ–ХІХ століть - Реферат

Чорномор`ї, а сімейним надавати позику від 50 до 100 карбованців. Відозви та обіцянки російського уряду мали певні наслідки. Задунайські козаки невеликими групами та поодинці виходили до російської держави. Небажання колишніх російських підданих воювати на турецькому боці, побоювання розправ у разі включення Добруджі до складу Росії, спроба скористатися обіцянками уряду отримати амністію, землі на Кубані та зберегти козацькі права і привілеї змусили частину задунайців повернутися на батьківщину і стати волонтерами. Стрімке збільшення російських військових підрозділів за рахунок задунайців пояснюється і намаганням задунайського населення легалізувати себе на території Добруджі. Адже Задунайський Кіш на початку 1806 року перебував у складному становищі. Січ у Катирлезі була зруйнована, а територія проживаннязадунайського населення опинилася під контролем російської армії.
Перехід у грудні 1806 року задунайського кошового отамана Трохима Гайдабури з 103 козаками та іншого загону задунайців на чолі з Іваном Губою на бік Росії і включення їх до складу кілійського волонтерського полку дали підстави командуючому Молдавською армією генералу І.І. Міхельсону та командуючому 13-ю дивізією генералу Е.Й. Рішельє розглянути питання про створення із задунайців окремої військової частини, покликаної виконувати особливі військово-політичні завдання. 18 лютого 1807 року І.І. Міхельсон від імені російського уряду видав маніфест, яким проголошував створення Усть-Дунайського Буджацького козацького війська і закликав вступати до його складу задунайських та чорноморських козаків, які перебувають у Молдавії, Волощині, Бессарабії та в інших турецьких областях. З метою залучення якомога більшого числа задунайців до козацького формування командуючий Молдавською армією обіцяв створити військо за прикладом колишнього Запорозького Війська Низового, однак наголошував, що остаточне оформлення нової військово-адміністративної одиниці Російської імперії відбудеться після війни за умови зразкової військової служби козаків. 20 лютого 1807 року Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо офіційно було затверджене наказом Олександра І. Створенням козацького формування, всупереч відсутності в цьому об`єктивної необхідності, російський уряд розраховував перш за все, встановити контроль над українським населенням на Дунаю, завдати рішучого удару Задунайській Січі, а також збільшити військовий контингент російської армії за рахунок колишніх своїх підданих, що добре знали театр воєнних дій, плани побудови й укріплення турецьких фортець, місця дислокації турецьких військових частин, тощо. За Дунай через російських агентів було передане повідомлення, що ті з козаків, які не відгукнуться на заклик вступити до новоствореного козацького війська, будуть оголошені поза законом і притягатимуться до військового суду із застосуванням смертної кари.
Формування нової військової одиниці російської армії йшло швидкими темпами. У списку, складеному в серпні 1807 року, козаків значилося 1.387 осіб [8; 43]. Як військове з'єднання воно здійснювало розвідку в тилу ворога, несло форпостну службу, брало участь в облозі і взятті добре укріплених турецьких фортець Ізмаїла, Тульчі, Ісакчі, Браїлова, перехоплювало ворожі судна на Дунаї, здійснювало проводку пароплавів Дунайської флотилії через Кілійське гирло, брало участь у десантах.
Однак уже 20 липня 1807 року козацьке військо несподівано для усть-дунайців було ліквідоване імператорським указом. Головною причиною його ліквідації були фактори, що створили особливу ситуацію в районі дислокації Усть-Дунайського Буджацького козацького війська. Масові втечі селян, чорноморців, солдатів-дезертирів у Кілію і Галац з надією знайти волю на Дунаю, на "новій Запорозькій Січі", скарги на усть-дунайців, які нібито займаються грабіжництвом і гайдамацтвом, нарікання поміщиків на те, що до козацького формування приймаються селяни-втікачі, переконали уряд у необхідності ліквідації війська. Після ліквідації козацького формування селяни, які ненадовго стали козаками, відбувши відповідні покарання, були повернуті на попередні місця свого проживання, близько 500 козаків перейшли на Кубань, значна частина усть-дунайців козацького походження розійшлася по селах і містах Бессарабії та знову втекла за Дунай.
Отже, спроба російського уряду на початку ХІХ століття ліквідувати Задунайську Січ у черговий раз ганебно провалилася. Незважаючи на перехід частини задунайців у роки війни на російський бік, чисельність козацтва за Дунаєм не тільки не зменшилася, а навіть швидко зростала. Чутки про поширення на землі Бессарабії кріпацтва змусили "десятки тисяч людей" тікати в Добруджу, "де їх приймали запорожці до свого Коша" [13; арк. 2]. Та і після підписання Бухарестського мирного трактату в 1812 році потік нижчих верств населення до Задунайської Січі не припинявся. Піддані російської держави тікали за Дунай від утисків адміністрації, свавілля чиновників, кріпацтва та рекрутчини. За офіційними даними, що надійшли в 1826 році до начальника Головного штабу І.І. Дибича, на Задунайській Січі проживало близько 7.000 душ обох статей [14; 168]. Аналіз архівних матеріалів з фонду канцелярії новоросійського та бессарабського генерал-губернатора дає підстави вважати, що ця цифра дещо занижена і кількість задунайського населення в Добруджі на початок ХІХ століття сягала до 15.000 осіб.
Однак Усть-Дунайське Буджацьке військо не було єдиним українським козацьким формуванням, яке брало участь у воєнній кампанії Росії та Туреччини у 1806-1812 роках. Напередодні російсько-турецької війни у 1803 році на засадах Війська Донського було поновлене Бузьке козацьке військо. З моменту відновлення іррегулярного формування козаки несли прикордонну службу на Дністрі, а в ході війни у складі трьох полків брали участь в осаді Ізмаїла, у бойових операціях на території Бессарабії, Молдавії, Волощини. 2-й та 3-й Бузькі полки воювали з французькою армією на Дніпрі, а також у складі партизанських загонів О. Фігнера та О. Сеславіна. Після закінчення воєнних кампаній бузькі козаки продовжували прикордонну службу [15; 50]. Головною причиною поновлення Бузького козацького війська, знову ж таки, було не прагнення російського уряду створити ще одну військову одиницю російської армії, а саме поставити під контроль цивільної і військової влади населення ліквідованих протягом 1792-1797 років іррегулярних з`єднань, яке вимагало поновлення іррегулярних формувань і повернення їм козацьких прав та привілеїв. Використавши бузьких козаків під час воєнних кампаній 180-1812 років уряд почав готувати проект ліквідації козацького формування. Привід для такого кроку урядової адміністрації дали самі бузькі козаки. У результаті різкого майнового та соціального розшарування, зловживань старшини, незадоволення своїм матеріальним становищем у межах військових земель виникали конфлікти, які переростали у
Loading...

 
 

Цікаве