WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ–ХІХ століть - Реферат

Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ–ХІХ століть - Реферат

і ліквідації козацьких військ. Мотивація причин зводилася до наголосу на низькій військовій дисципліні в іррегулярних формуваннях та слабкій боєздатності козацьких військових підрозділів. Виняток становило лише Чорноморське козацьке військо, яке, будучи майже однорідним за своїм соціальним складом (складалося переважно із колишніх запорозьких козаків та старшин), ревно дотримувалося козацьких військових традицій і демонструвало зразки мужності та відваги в морських боях та на Дунаї, у битвах на суходолі. Ліквідація цього війська була б необачним кроком урядової адміністрації з огляду на соціальний склад, традиції, політичну та військову передісторію козацького з`єднання.Названі особливості Чорноморського війська, з одного боку, призвели до його збереження, а з іншого - показували необхідність його переводу, як дестабілізуючого фактору, подалі з українського Півдня на іншу ділянку російського кордону, де можна було б з користю для Імперії використати військовий та господарський досвід колишніх запорожців. Саме так і сталося. Грецьке (Албанське) та Кримсько-татарське козацькі формування зазнали низку значних структурних та організаційних перетворень, реформацію війська у менші військові підрозділи як-то: полки, батальйони, дивізіони, а Бузьке та Катеринославське іррегулярні з`єднання були ліквідовані. Не зазнавши суттєвих структурних трансформацій Чорноморське козацьке військо продовжувало існувати, але тепер уже на південно-східному - кубанському - кордоні [9; 68].
У війні 1787-1791 років брали участь не тільки козаки південноукраїнських іррегулярних військ Російської імперії, а й задунайські запорожці. Останні стояли залогою у фортеці о. Березань, входили до складу Очаківського гарнізону, брали участь у бойових операціях. Козацька гребна флотилія із задунайців добре зарекомендувала себе у Кінбурнзькій операції. Турецьке командування неодноразово засилало задунайських козаків у тил для здобуття відомостей про дислокацію російських частин. П. Короленко стверджував, що "турецькі запорожці... завдавали росіянам великої шкоди" [10; 57]. Перебування запорозьких козаків на території Османської імперії, участь їх у війні дуже дратували російський уряд. Сам факт перебування запорожців у підданстві турецького султана зводив нанівець гучні гасла Російської імперії визволити весь християнський світ від іга мусульманської імперії Османів. Проблема, пов`язана з існуванням козацтва за Дунаєм, у ході війни Росією вирішена не була. Але російський уряд поставив собі за мету надалі постійно бути в курсі справ задунайців, щоб у разі слушного моменту розв`язати питання на свою користь.
Водночас, слід зазначити, що російсько-турецька війна 1787-1791 років була лише черговою сходинкою в реалізації "грецького проекту". Нові воєнні конфлікти були неминучими і це добре розуміли як у Росії, так і в Туреччині. Не залишилися осторонь і провідні європейські держави - Англія, Франція, Прусія, які починали чітко усвідомлювати всю небезпеку для себе від зміцнення військової і політичної могутності Російської імперії.
Призначення імператорським рескриптом 10 листопада 1792 року О.В. Суворова командуючим військами у Катеринославській губернії, Криму та приєднаних за Ясським мирним договором землях, його активна діяльність щодо приведення у бойову готовність сухопутних військ, будівництво й укріплення оборонних споруд у Криму та на Дністрі, зміцнення та доукомплектування Чорноморської флотилії і Гребного флоту дають підстави говорити про активну підготовку Росії до нової війни з Туреччиною. Протягом усього 1793 року О.В. Суворов вів активне і насичене листування з російськими представниками в Османській імперії О. Хвостовим, І. Северіним, у ході якого отримував відомості про діяльність іноземної агентури у Стамбулі, про хвилювання у християнських провінціях Османської імперії, про стан турецьких фортець, чисельність і приготування морського лінійного і гребного флотів, тощо [11, 12; 73]. Отримані в ході листування відомості допомогли полководцю при складанні генерального плану щодо впровадження в життя ідей "грецького проекту".
За планом О. Суворова здобуття Константинополя і поновлення Грецької імперії мало реалізуватися в два етапи, в ході двох воєнних кампаній. У першу кампанію планувалося стрімким, блискавичним ударом силами трьох корпусів і Гребного флоту здобути фортеці Аккерман, Кілію, Ізмаїл, Браїлів, Хотин, Рущук та інші, заволодіти Валахією, встановити контроль над рікою Дунай до самого її устя, взяти Варну і перезимувати у Болгарії [25; 252-266, 12; 73].
Метою другої кампанії був перехід через Балкани і взяття Константинополя нічним десантом з п`яти тисяч чорноморців та п`яти-шести тисяч солдатів регулярної армії [25; 252-266, 12; 73]. У ході другого походу планувалося певним чином використовувати християнське населення Балкан, а саме: залучати греків для корсарської і каперської служби, болгар - для "вчинення туркам значних диверсій" [25; 252-266, 12; 73]. На думку О. Суворова, більш активно використовувати "балканських християн" слід на заключному етапі війни за умови створення із них відбірних корпусів. Участь християнських народів Балкан у війні, й особливо на заключному її етапі, мала створити видимість боротьби і перемоги християнського світу над мусульманською поневолювачкою Туреччиною. За таких обставин присутність запорозьких козаків у дельті Дунаю, проживання їх на першому оборонному рубежі Османської імперії, активна участь козаків у воєнних кампаніях на боці турецької армії були досить недоречними і шкідливими. До того ж фактом перебування колишніх російських підданих у межах Османської імперії постійно користувалися противники російського "грецького проекту" в Європі.
Детально розроблений О. Суворовим план "закінчення вічної війни з турками" був відправлений до столиці і звідти незабаром почали надходити розпорядження президенту Військової колегії М.І. Салтикову, командуючим військами на південних і західних ділянках російського кордону, в яких недвозначно говорилося про підготовку до наступальної війни проти Туреччини [25; 272-277, 12; 74]. Не виключено, що воєнна кампанія проти Блискучої Порти могла початися ще в кінці ХVІІІ століття, якби тільки Османська імперія подала щонайменший привід до війни. Однак події в "польських областях" 1794 року відтягнули початок війни Росії проти Туреччини і вона почалася лише у листопаді 1806 року за землі поза дністровським кордоном. Одним із важливих завдань, що постали перед російським вищим військовим керівництвом з початком війни, була необхідність "залучити запорожців та інших російських людей тамтешніх... на бік [Росії]" [7; 40]. У зв`язку з цим міністр внутрішніх справ В. Кочубей наказав новоросійському генерал-губернатору Е. Рішельє усіх задунайських запорожців, що будуть переходити російський кордон, приймати "пристойно", дозволяти їм селитися в
Loading...

 
 

Цікаве