WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ–ХІХ століть - Реферат

Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ–ХІХ століть - Реферат

військо й узагалі формувалося із колишніх запорожців.
Виникнення Бузького і Катеринославського козацьких військ тісно було пов'язане із російсько-турецькими війнами 1768-1774 і 1787-1791 років. Із загостренням стосунків з Османською імперією й явною можливістю нової війни російський уряд намагається укріпити своє становище у південноукраїнському регіоні через залучення до співпраці мешканців колишніх Запорозьких Вольностей та переселенців. Прагнення забезпечити напередодні війн з Османською імперією тил і кордон на півдні Українита якомога краще укомплектувати і підготувати російську армію до майбутніх воєнних кампаній було настільки великим, що змусило російських урядовців і, в першу чергу, головного командира Новоросії Г.О. Потьомкіна піти на поновлення козацьких військ із українського і колишнього запорозького козацтва. До складу козацьких формувань планувалося включати і всі ненадійні елементи південноукраїнського регіону - козаків із Лівобережної України, переселенців з інших країн, старообрядців, різного роду втікачів і зайд як з українських регіонів, так і Російської імперії в цілому. Згідно з офіційними поясненнями причинами включення до складу козацьких військ переселенців і некозацького елементу були: малоприбутковість господарств їхніх населених пунктів, непостачання рекрутів, схильність до розгульного способу життя і втеч. Разом з тим відмічалося, що більшість із переселенців має військовий досвід і включенням до козацького стану вони сприятимуть укріпленню армії, зміцненню кодонів та масовому поверненню чи переходу народу з-за кордону [6; 325]. У донесенні ж Катерині ІІ Г.О. Потьомкін наголошував, що було добре взяти за генеральне правило мали на південноукраїнському кордоні військові поселення [6; 326].
Останнім на українському Півдні в останній чверті ХVІІІ століття офіційно було оформлене Чорноморське козацьке військо. Однак ідея його створення відноситься до більш раннього часу - до другої половини 1770-х років. Російські урядовці були зацікавленні у залученні колишніх запорожців до системи нових відносин у південному регіоні і в їх широкій співпраці з державними установами. Майнове, соціальне розшарування серед запорожців було настільки помітним, що навіть російський уряд не сумнівався у переході значної частини запорозької старшини на службу Імперії, і всіляко це підтримував. Аналіз документів із Архіву Коша Нової Січі дає підстави твердити саме про таку тенденцію серед заможного козацтва. До того ж ще на Січі чітко виділялися проросійськи і антиросійськи налаштовані козаки. Проросійські настрої мала не тільки переважна частина козацької старшини вищих рангів, а й частина рядового козацтва, яке присягнуло на вірність російському монарху і свою клятву вважало священною. Саме старшина вищих рангів та козаки, що притримувалися проросійських настроїв намагалася пристосуватися до нових умов життя на батьківщині, втягнутися у незвичні для них соціально-економічні відносини на півдні України.
У створенні козацького війська із колишніх запорожців російські урядовці вбачали велику загальнодержавну користь. Вона полягала в тому, що вдалося б зібрати по всьому півдні України слабко контрольоване, а від того і небезпечне, козацьке населення колишніх Запорозьких Вольностей і поставити його під суворий нагляд залученої до державної служби старшини та місцевої цивільної і військової влади; отримати боєздатні, рухливі, добре обізнані із специфікою прикордонної служби і війни в цілому легко кінні загони для поповнення російської армії й укріплення південноукраїнського кордону; створити альтернативу Війську буткальських козаків і отримати можливість сприяти поверненню колишніх російських підданих із територій ворожих до Російської імперії сусідніх держав - Туреччини, Польщі, Австрійської імперії.
Із самого початку свого створення південноукраїнські козацькі формування були поставлені під суворий контроль цивільної та військової центральної адміністрації і розглядалися, в першу чергу, як інструмент у вирішенні нагальних потреб Російської імперії щодо закріплення її на чорноморському узбережжі та на Дунаї [9; 68]. Є очевидним, що створення козацьких з'єднань розглядався високопоставленими чиновниками як тимчасовий захід у момент загострення воєнного конфлікту з державою-противником. Підтвердженням цьому є хоч би той факт, що для комплектації козацьких військ відводилися землі під поселення, однак офіційно на півдні України не було створено жодної адміністративно-територіальної одиниці.
Поновити козацьке військо на півдні України жагуче бажали, перш за все, колишні запорожці, українське козацтво, представники нижчих верств місцевого та прибулого населення. У формуванні козацьких військ брали участь представники різних соціальних груп, національностей, конфесій, що в свою чергу говорить про сильні традиції запорозького козацтва у південному регіоні, про популярність козацького способу життя серед населення Південної України. Вступаючи до лав іррегулярних формувань, представники різних верств населення прагнули звільнитися від різного роду податей та повинностей, отримати землю, зробити безпечним життя своїх родин, користуватися правами та привілеями козацької верстви населення, служити поблизу своїх домівок під зверхністю власних старшин, отримувати платню за службу і за козацькою традицією приймати до війська всіх бажаючих. Більшість з них входила до складу козацьких з`єднань через пільги, що надавались військам на певний термін. Згодом виявилося, що не всі з новоявлених козаченків готові до суворих реалій козацького військового життя і як наслідок - дезертирства, повернення до попереднього стану, пошук можливостей зайнятись іншими видами діяльності - торгівлею, ремеслом, промислом - і записатися до міщанського стану чи до лав купецтва.
Отже, створення козацьких військ на Півдні України в останній чверті ХVІІІ не є випадковим явищем. Це виважена і добре продумана політика високопоставлених осіб, а згодом й урядової адміністрації в цілому, спрямована на взяття під повний контроль небезпечного для Російської імперії населення Південної України, шляхом притягнення його на державну військову службу; створення альтернативи Задунайській Січі, що мало сприяти поверненню колишніх російських підданих у межі держави; утворення боєздатних військових підрозділів легкої кінноти для зміцнення південноукраїнського кордону й участі у майбутніх воєнних кампаніях з Османською імперією.
А незабаром почалася російсько-турецька війна 1787-1791 років, яка закінчилась підписанням Ясського мирного договору. За ним до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, включаючи Очаків. Туреччина змушена була визнати приєднання Криму до Російської імперії, а також встановлення кордону по річці Кубані. Використавши козацькі військові підрозділи у цій війні, російський уряд почав підготовку до реорганізації
Loading...

 
 

Цікаве