WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ–ХІХ століть - Реферат

Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ–ХІХ століть - Реферат

населення у межах країни і встановити над ним контроль з боку військових і цивільних відомств. Залишити без жорсткого контролю задунайців у південноукраїнському регіоні означало б поставити під загрозу виконання стратегічно і політично важливих завдань Російської імперії у реалізації її зовнішньополітичного курсу. Існування таких військ могло бути тільки тимчасовим.
2. Головну роль у формуванні козацьких військ відігравав політичний чинник, а не військовий. Перш за все з політичних міркувань створювалися війська, а потім розглядалося питання щодо їх військового використання.
3. Основу військ становили колишні запорозькі та задунайські козаки, до яких згідно з розпорядженнями уряду приєднували представників нижчих верств населення. Це робилося з метою встановлення контролю з боку цивільної та військової адміністрацій над якомога більшою частиною "неблагодійного" населення Південної України та збільшення частки служилого козацтва у період загострення міждержавних воєнних конфліктів.
4. На відміну від козацьких формувань ХVІІІ століття, Дунайське й Азовське козацькі війська не тільки отримали землі під поселення, а й стали повноправними, офіційно визнаними адміністративно-територіальними одиницямиРосійської імперії. Йдучи на такий крок, російський уряд розраховував не допустити відновлення козацького Коша за Дунаєм і сприяти поверненню колишніх російських підданих в межі держави, притягнути на державну військову службу козацьке населення й згуртувати його для подальшого залучення в нові відносини Південної України, зміцнити охорону південних кордонів, поповнити російську армію боєздатними військовими підрозділами.
Присутність військ на півдні України, у розумінні уряду, дестабілізувала обстановку в регіоні. Колишнє запорозьке і задунайське козацтво, що становило основу козацьких військ, протягом всього періоду їхнього існування намагалося відстоювати свої права та привілеї. Діяльність козаків, направлена на створення монолітної системи, яка могла б успішно відстоювати свою належність до козацького стану, з одного боку, і намагання нижчих верств населення регіону приєднатися до козацьких з`єднань, які уособлювали собою традиції Запорожжя, з другого боку, напружували обстановку на півдні України. Ситуація в краї загострювалась і через незадоволення поміщиків перебуванням козацьких військ у Катеринославській губернії та Бессарабській області. Масові козацькі рухи з устремлінням на південь тільки переконували уряд у необхідності переселити козаків подалі від південного регіону, де можна з користю для Імперії використати військовий та господарський досвід козацтва або ж ліквідувати козацькі з'єднання. Відповідними "Положеннями" Дунайське й Азовське війська скасовувалися, а козацьке населення, яке залишилося на попередніх місцях поселення, було переведене до цивільних відомств: рядові козаки до розряду державних селян, а офіцери - до дворянства Катеринославської губернії та Бессарабської області.
На відміну від Дунайського козацького формування, Азовське військо, перш ніж бути ліквідованим в обов`язковому порядку повинне було переселити у Кубанську область 8 офіцерських і 800 козацьких сімей із приєднанням до Кубанського козацького війська. Прийняття такого рішення обумовлювалося такими причинами: 1) військовий досвід азовців у бойових операціях на Кавказі; 2) визнана урядом зразкова морська служба козаків в охороні східночорноморського узбережжя; 3) здатність Азовського війська самостійно профінансувати переселення необхідної кількості козацьких сімей у західну частину Кавказького хребта; 4) досягнення азовців у господарюванні (військо своєчасно повернуло позики державі й стало самодостатнім іррегулярним з`єднанням, яке об`єктивно не потребувало державної грошової допомоги). Переселення азовців в західну частину Кавказького хребта відповідало основним напрямкам політики російського уряду, направленої на поступове переселення боєздатних козацьких формувань із внутрішніх губерній на найбільш небезпечні окраїни держави з метою використати там військовий та господарський досвід козаків і нейтралізувати тим самим неспокійний елемент козацтва у центральних губерніях Імперії. Гостра потреба в більш лояльних до російської держави поселенцях на південних окраїнах держави, переселення яких давало можливість заощадити значні державні кошти, визначила подальшу долю частини азовців. Вони зберегли свою належність до козацького стану й продовжили нести військову службу у складі Кубанського козацького формування.
З ліквідацією Азовського (1865 рік) та Дунайського (1868 рік) іррегулярних з`єднань перестали існувати останні козацькі війська на території Південної України.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бойко А.В. Південна Україна останньої чверті ХVІІІ - початку ХІХ століття // Бойко А.В., Маленко Л.М. Матеріали до історії Азовського козацького війська. - Запоріжжя, 1995.
2. Елесева О.И. Геополитические проекты Г.А. Потемкина // Сподвижники Великой Екатерины. - М., 1997.
3. 3. Суворов А.В. Походы и сражения в письмах и записках / Сост. О. Я. Сарин. - М., 1990.
4. 4. Бойко А. Південна Україна останньої чверті ХVІІІ століття. Частина 1. - Запоріжжя,1997.
5. Бумаги князя Григория Александровича Потемкина-Таврического. Академика Н.Ф. Дубровина. Сборник военно-исторических материало. Выпуск VІ-й. - СПб., 1893. - Часть 1.
6. Козирєв В.К. Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України (друга половина ХVІІІ - перша половина ХІХ століття). - Запоріжжя, 1999.
7. Могульова С. "Запорожець за Дунаєм": чужинець чи в своєму природному історичному середовищі? // Запорозьке козатво в пам`ятках історії та культури. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції м. Запоріжжя, 2-4 жовтня 1997 р. - Запоріжжя, 1997.
8. Бачинський А.Д. Січ Задунайська. 1775-1828. Історико-документальний нарис. - Одеса, 1994.
9. Шиян Р. Козацтво Південної України в останній чверті ХVІІІ ст. - Запоріжжя, 1998.
10. Короленко П.П. Азовцы // Киевская старина. - 1891. - № 7.
11. Переписка А.В. Суворова 1793 г. частично опубликована: Из бумаг фельдмаршала князя Суворова // Русский Архив. - 1878. - Кн. 1. - М., 1878.
12. Благодатских И.М. "Греческий проект" А.В. Суворова //Исторический альманах Приднестровья. - 1998. - № 2 (сент.).
13. Коломойцев П.Т. Переселение остатков Запорожской Сечи из турецких владений в Россию // Інститут рукописів НБУ ім. В. Вернадського, ф. V, спр. 1588.
14. Епанчев Н. Очерк похода 1829 года в Европейской Турции. - СПб., 1905. - Ч. І.
15. Козацтво на Півдні України. Кінець ХVІІІ-ХІХ століття / Автори-упоряд.: О.А. Бачинська, Л.М. Маленко, О.А. Пригарін, Р.І. Шиян. - Одеса, 2000.
16. Російський державний військово-історичний архів (далі - РДВІА), ф. ВУА, оп. 1, спр. 885.
Loading...

 
 

Цікаве