WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ–ХІХ століть - Реферат

Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ–ХІХ століть - Реферат


Реферат на тему:
Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХVІІІ-ХІХ століть
Виплекана ще в кінці ХVІІ-на початку ХVІІІ століття Петром І мрія "прорубати вікно" в Європу стала настільки привабливою, що підкріплювалася і його наступниками на російському престолі. Однак з новою силою вона відродилася за правління амбітної і властелюбивої Катерини ІІ. Тільки цього разу устремління правлячої верхівки Російської імперії сягали значно ширше. Вони прагнули не тільки навстіж "розчинити вікно" в країни Західної Європи шляхом опанування узбережжями Азовського і Чорного морів та відкриттям проток, а й поширенням політичного впливу на Балкани та країни Близького і Середнього Сходу. Для здійснення своїх намірів Росія запропонувала світу вигнати турків з Європи і відновити грецьку православну імперію. Монархом наново витвореної держави мав стати онук російської імператриці царевич Костянтин [1; 7]. Підтвердження існуванню "грецького проекту" як зовнішньополітичного курсу російської держави, знаходимо в ряді розпоряджень і листів Катерини ІІ, донесеннях і записках О.А. Безбородька, Г.О. Потьомкіна [24; 281-292, 2; 26-31,12; 72], у планах "закінчення вічної війни з турками" О.В. Суворова [3; 17-18, 25; 11-12. 250-266, 12; 72]. Піднесений імператрицею у ранг державної політики "грецький проект" мав реальне втілення у постійних війнах з Османською імперією. В ході російсько-турецької війни 1768-1774 років Росія добилася незалежності Криму від Туреччини, приєднала до своїх володінь район Азова і прилеглі до Чорного моря території між Дніпром та Північним Бугом і тим самим докорінно змінила співвідношення сил на півдні на свою користь. Із виходом на узбережжя Азовського та Чорного морів склалися сприятливі обставини для подальшої реалізації планів російського уряду перетворити Імперію у середземно-чорноморську державу.
Першочерговим завданням у наближенні до мети постала необхідність створити надійний і зручний плацдарм для подальшого просування на південь для повного перерозподілу європейських володінь Османської імперії. Регіоном, де мали вирішуватися найважливіші внутрішньо- та зовнішньополітичні завдання Російської імперії, стала Південна Україна. Вона мала перетворитися на щільно заселений і добре освоєний у господарському відношенні край. Першою перепоною у реалізації цих намірів були запорозькі козаки, які "заводячи власне хліборобство, порушували... тим самим основу залежності їх" від російського престолу і "подумували звичайно ж створить із себе посеред Вітчизни область зовсім незалежну під власним своїм несамовитим управлінням". Такими вони були у розумінні російської імператриці та вищих урядових чиновників. Тому після закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 років Катерина ІІ вдалася до рішучих заходів і наказала ліквідувати небезпечну в усіх відношеннях для абсолютисткої монархії Запорозьку Січ. Вихід указу імператриці про остаточну руйнацію Запорозького Коша поставив поза законом і самих запорожців, які протягом декількох століть були оборонцями християнського світу від мусульманських завойовників.
Ліквідація козацької вольниці на Дніпрі одразу поставила перед російським урядом ряд нових серйозних проблем. У Російської імперії традиційно так склалося, що вслід за перенесенням кордонів із мусульманським світом, рухалось і козацьке населення. Урядова адміністрація була зацікавлена саме у таких колоністах порубіжних територій. Вони мали військовий та господарський досвід і були здатні себе захистити, успішно господарювати, забезпечувати всім необхідним і в разі раптової воєнної загрози ще й стати ар`єргардом армії. У мирний час козацьке населення несло прикордонну та карантинно-митну служби. Як приклад - оселення одразу по закінченню російсько-турецької війни 1774 року на новоствореному кордоні між Росією і Туреччиною козаків Нововербованого козацького полку. Мешканці по Бугу та Інгулу, які відтепер стали називатися "побузькими" чи "бузькими" козаками, не тільки сумлінно несли прикордонну та карантинну служби на кордоні Російської імперії, а й успішно освоювали територію в 120.000 десятин землі. Ними були засновані та розбудовані населенні пункти Соколи (з 1789 року - м. Вознесенськ), Раковиця, Новогригоріївське, Арнаутівка, Михайлівка, Троїцьке, Федорівське, Скаржника (з 1803 р. - Білоусівка), Касперівка, Новопетровське, Себино, Гур'єво, Костянтинове, Баловневе, Матвіївка (тепер села у Вознесенському і Новоодеському районах Миколаївської області) [26; 126, 15; 48]. Так, через появу в межиріччі Інгулу, Єланця і Мертвоводу поставленого під контроль цивільної та військової влади стаціонарного козацького населення, ділянка кордону майже в 400 верст по лівому березі Бугу між Ольвіополем і майбутнім Миколаєвом була надійно закрита від завезення контрабанди, проникнення ворожих загонів, занесення різного роду хвороб. Та коли бузьких козаків було вирішено перевести до "первісного" соціального стану, урядова адміністрація гарячково шукала альтернативу цьому козацькому населенню на Побужжі. Незабаром охорону державного кордону було доручено трьом Донським козацьким полкам із Дністровської дивізії генерала І. Гудовича. Саме у козацькому населенні на прикордонні - боєздатному, більш-менш лояльному до уряду, здатному забезпечити себе всім необхідним для життєдіяльності - була зацікавлена держава. З оселенням таких поселенців на окраїнах Імперії уряд ще і кошти заощаджував на їх утримання та захист.
А з ліквідацією Запорозького Коша у 1775 році південна ділянка російського кордону стала майже прозорою через відсутність контролю з боку урядової адміністрації над запорозьким козацьким населенням. Не контрольоване, а від того і небезпечне, стаціонарне населення на порубіжжі навіть при наявності військових укріплених ліній перетворювалося на ненадійний, вибуховий для Імперії матеріал. Адже дії мешканців колишніх Запорозьких Вольностей важко було передбачити. Ситуація ускладнювалась і тим, що з поступовим просуванням Російської імперії у Приазов'я та Причорномор'я посилилась і народна колонізація цього регіону за рахунок нижчих верст населення з різних куточків України і особливо з Лівобережжя, що значно збільшувало кількість і щільність небезпечних в урядовому розумінні мешканців. Наплив великих мас населення, незв'язаних умовами кріпацької системи, позбавлених кругової відповідальності й охоплених духом підприємництва, створив особливу суспільну атмосферу на Півдні України. У разі виступів цієї маси волелюбного люду досягнення Російської імперії (насамперед воєнні і політичні) ставилися під серйозний удар. Однак припинити чи принаймні зменшити переселенський рух на південь було не на користь державі. Імперія була зацікавлена в якнайшвидшому заселенні й освоєнні стратегічно важливого регіону країни. Погіршення стосунків з Туреччиною і можливість нової війни вносили свої
Loading...

 
 

Цікаве