WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Південна Україна середини ХVІII ст. у працях Шарля Де Пейсонеля - Реферат

Південна Україна середини ХVІII ст. у працях Шарля Де Пейсонеля - Реферат

про чорноморську торгівлю", що стосується саме Східного та Північно-Східного Причорномор'я, була перекладена та видана видатним кубанським дослідник Є.Д. Феліциним [28]. Вже через п'ять років цей переклад-реферат був опублікований у розширеному вигляді у "Кубанскому збірнику" [29]. Треба сказати, що цій роботі поталанило, оскільки вона друкувалась ще тричі: у Краснодарі у 1927 р. [15]; Нальчику (вибірково) у 1974 р. [16] та знову в Краснодарі у 1990 р. [17].
Проте, публікація цих видань, нажаль, майже не відобразилась на популярізації книги в Україні, оскільки усі вони були видруковані незначними накладами. Так, "Трактат про чорноморську торгівлю" не згадується у відомих збірках та оглядах творів західноєропейських подорожників та вчених ("чужинців") про землі сучасної України, що належать В. Січинському [25], Ол. Вінтоняку [6], Дм. Наливайку [14] та М. Подрезовій (по Південній Україні) [19]. Саме тому у додатках з невеликими купюрами та деякими коментарями нами наведені переклади трьох з вісьми розділів книги, які були видані свого часу Є.Д. Феліциним (Дод. 2-4). Крім того, автор вирішив републікувати тут же ще один невеликий фрагмент "Трактату" Ш. де Пейсонеля в перекладі українською мовою, який був наведений у збірці документів та матеріалів, присвячених історії міста Хаджибея (Одеси) (Дод. 5) [9, 135].
Проте, низка фахівців, які безпосередньо займались різними аспектами історії Південної України ХVIIІ сторіччя, час від часу звертались до "Трактату про чорноморську торгівлю". Так, наприклад, С.Я. Боровий понад 40 років тому написав спеціальну статтю, присвячену ролі Франції у зовнішньторгівельних операціях на Чорному морі в останній третині XVIII - на початку XIX ст., в якій особливу увагу приділив Ш. де Пейсонелю та його праці [4]. Пізніше А.В. Бойко звернув увагу на цю працю як на важливе джерело з історії запорозького козацтва [2].
Щоправда, інтерес до цієї книги значно пожвавився в останні п'ять-шість років [7; 9; та ін.], але відсутність її повного російського або українського видання й досі аж ніяк не сприяє повноцінному дослідженню та вирішенню цілої низки проблем доволі складного періоду 1750-60-х років в історії Північного Причорномор'я. Підкреслимо, що для цих часів і без того відчувається постійний брак як опублікованих матеріалів, так і архівних джерел (особливо іноземного походження) [Див., наприклад: 1; та ін.], на відміну, скажімо, від наступного періоду 1775-1800 років [3; та ін.]. Оскільки здійснення проєкту по перекладу й виданню такої книги потребує значних зусиль, коштів та доволі тривалого часу, ми можемо тільки порекомендувати сучасним дослідникам історії Південної України поки що користуватися перекладом Є.Д. Феліцина, стосовно якого зробимо декілька більш чи менш загальних зауважень.
Передусім, ознайомлення з цією роботою дає нам повне право наголосити на тому, що в ній присутній значний обсяг цінної та доволі різноманітної інформації. Цілком зрозуміло, що в першу чергу вона стосується торгівлі на території усього Кримського ханства. Оскільки, як вірно помітив сам Ш. де Пейсонель, "всі ногайці мають однакові звички та звичаї, однаковий спосіб життя, отже, й однакові потреби і торгівлю" (Дод. 4), наведені факти значною мірою мають безпосередне відношення й до тих племен, що мешкали у 1750-х роках у степах Північного Причорномор'я та Приазов'я, отже - на землях материкової (точніше, степової) частини сучасної Південної України.
На наш погляд, особливої уваги заслуговує опис адміністративного устрою Кримського ханства взагалі та ногайських орд зокрема, а також організації військової справи у ногайців. Непересічний інтерес мають також дані про доволі складну грошову систему Кримського ханства, систему мір та ваг, відкупів, перелік експортних та імпортних товарів та ціни на них, а також детальний опис торгівлі рабами. Звичайно, що певною мірою така характеристика відображає і особливості господарства тих часів, яке вели як кримські татари, так і ногайці. Стосовно останніх можна сказати, що значна частина з них (особливо Буджакська орда) у середині ХVIII ст. вже практично перейшли від кочового способу існування до осілого чи напівосілого життя, що в першу чергу проявилось у доволі поширенному росповсюдженні серед них землеробства, хоча й у доволі примітивних формах.
Частина цієї інформації має пряме відношення до етнографії ногайців, хоча Ш. де Пейсонель, судячи з усього, не ставив перед собою за мету її цілеспрямоване дослідження. До речі, цікаві дані щодо цього можна знайти у іншому письмовому джерелі того часу - путівних замітках німецького купця Николаса Клеємана, зроблених у 1768-70 роках [31], які відомі також у французькому та російському перекладах [10; 32]. Особливого значення має його яскравий опис ногайського аула, розташованого десь на середині шляху від Бендер до Очакова, в якому йому довелось провести одну ніч [21].
Слід підкреслити також точність та вичерпність переважної більшості фактів, зібраних та наведених Ш. де Пейсонелем. Проте, сказане на перший погляд ніби-то не стосується його загальної характеристики ногайських орд. Так, у ще одному маловідомому документі того часу - описі кордону Запорозької Січі з Кримським ханством (складений у 1766 році секретарем Іноземної колегії Василем Чернявським), що також частково наведений нами в додатках до статті для порівняння (Дод. 5), йдеться про ще одну ногайську орду, а саме Єдичкульску, яка мешкала між берегом Азовського моря та лівим берегом Дніпра. Факт присутності тієї ж самої орди під назвою Едишул-мулті зафіксував всього через три роки і згаданий нами вище Н.Є. Клеєман, який, до речі повідомив не про чотири (або п'ять), а вже про сім ногайських орд, які підкорялися кримському хану. Зауважимо, що таке явне неспівпадіння майже одразу помітив німецький вчений Тунманн, але він навіть не спробував його поясніти, очевидно, не маючи відповідних матеріалів [27, 45-46]. В той же час насправді тут немає ніякої загадки, оскільки, за даними фахівців з історії ногайців, Єдичкульска ногайська орда була переведена на територію Кримського ханства близько 1759 року [8]. Ясно, що Ш. деПейсонель охарактеризував ту ситуацію, що мала місце під час його безпосереднього перебування в Криму, і тому в нас немає ніяких підстав для його звинувачування у необ'єктивністі.
Наведений приклад ше раз свідчить про те, що у середині ХVIII ст. ситуація в розглядаємому регіоні іноді дуже суттєво змінювалась протягом навіть не десятиліть, а лише кількох років. У зв'язку з цим очевидно слід мати на увазі, що стан ногайського суспільства, зафіксований Ш. де Пейсонелем, В. Чернявським та Н.Е. Клеєманом (1750-1760-х років, навіть з охарактеризованими змінами) і частково висвітлений Тунманном, ні в якому разі не можна переносити на характеристику ногайского суспільства як раніше (особливо, на період 1700-1734 років), так і протягом 1770-1787 років (до початку нової російсько-турецької війни), що іноді дозволяють собі деякі дослідники.
Проте інший момент, який стосується Єдисанської орди, всеж-таки викликає сумніви. Ш. де Пейсонель повідомив, що вона складається з п'яти племен, які мають назви Сарифу, Делігель, Березен, Хаджидер та Сарияр (Дод. 3). Однак, ці імена насправді є нічим іншим як назвами гідрографічних об'єктів Бузько-Дністровського степового межиріччя: Сарифу (точніше, Сари-су) - найвірогідніше, річка та лиман Кучурган, Делігель (Делі-гель) - Тилігульський лиман (озеро) та річка, Березен - Березанський лиман та річка Березань (своріше за все, лівий рукав цього лиману; оскільки правий мав тоді назву Сасік-Березен), Хаджидер (Аджі-дере) - балка, що впадає у Дністровский лиман в районі сучасного Овідіополя, Сарияр (Сари-яри) - сучасна назва поки не встановлена. Отже, перед нами виникла таж сама ситуація, яку Є.Д. Феліцин зафіксував раніше по відношенню до запропонованого Ш. де Пейсонелем розподілення на
Loading...

 
 

Цікаве