WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Особливості управлінських структур Запорозьких Вольностей часів Нової Січі (1734-1775 рр.) - Реферат

Особливості управлінських структур Запорозьких Вольностей часів Нової Січі (1734-1775 рр.) - Реферат


Реферат на тему:
Особливості управлінських структур Запорозьких Вольностей часів Нової Січі (1734-1775 рр.)
Повернувшись у 1734 році під владу Російської імперії, і ставши одною з її складових, запорожці зіткнулись з певними труднощами управлінського характеру. З боку Росії дозвіл на повернення подавався як "высочайшее прощение", а тому обставлявся рядом вимог. Одною з головних вимог була присяга на вірність царю, яку запорожці в своїй історії склали вперше. Подібного вони ніколи раніше не робили ні за часів Переяславської ради при гетьмануванні Б.Хмельницького [1], ні за часів його наступників, які приносили клятву за запорожців, як за своїх формальних підданих. Намагаючись зберегти традиційний соціально-економічний уклад, який суттьево різнився від загальноімперського, вони вимушені були пристосовуватись до інших умов і вимог свого нового сюзерена. Це не могло не призводити до певних непорозумінь і конфліктів між органами центральної влади імперії і Вольностей, між їх законодавчими і виконавчими органами, а також між суб'єктами господарської діяльності на місцях. І ці протиріччя постійно зростали. В основі цих протиріч лежали виключно економічні чинники, які грунтувалися на зовсім різних економічних моделях цих країн.
Бачучи таку невідповідність економічних моделей розвитку центральна влада постійно намагалась узгодити ці протиріччя шляхом урізання запорозьких вольностей і привілеїв. Саме цим пояснювався перманентний наступ царату на вольності козацтва, що викликало активну протидію широких верств населення Вольностей і запорозького товариства, яка відбилась в зростанні гайдамацтва і в ряді виступів "сіроми" на Січі. А також в глухій, але не менш активній протидії старшини, яка відбивалась в числених депутаціях до двору, з метою відстоювання своїх привілеїв, земель і вольностей. Роль старшини і ефективність її управлінської діяльності в цей складний період існування Вольностей і пропонується тут до розгляду.
Потрапивши в більш міцні, ніж до того, обійми Російської імперії, запорожці мусили значно поступитись своїми традиціями і, звичайно, не могли не перейнятись деякими новими для себе законами і явищами. Ці нові тенденції були зумовлені не тільки політичними, а й економічними чинниками. Залежність від центральної Російської влади повинна була рано чи пізно викликати значні протиріччя у всіх галузях життя запорожців і навіть відбитися на їх світогляді і ментальності. Єдиний спосіб уникнення загострення цих протиріч і конфліктів полягав в поступовому пристосуванні до нових умов життя під агресивним сюзереном. Таке пристосування призводило до значних змін в основних козацьких інституціях, які не тільки не відповідали вимогам державного устрою Росії, а навіть суперечили їм. Звичайно, що ці зміни позначились перш за все на козацькій старшині. Відтепер російський державний абсолютизм стає для запорозької старшини яскравим прикладом, і більш ніж цікавою тенденцією узурпації влади однією людиною. Останній кошовий П.Калниш, обіймав цю посаду двічі на протязі 12 років. Неодноразово переобиралась на старшинство і одна й та ж група козаків. Не випадково, що багато хто з попередніх дослідників вбачав в цьому очевидні тенденції до узурпації влади. [2] Хоча, з іншого боку, цілком зрозуміло, що протистояти централізаторським тенденціям можна було лише в такий же централізаторський спосіб пристосувавши певним чином і всю управлінську структуру Вольностей.
Аналізуючи актовий матеріал, а саме, укази і розпорядження кошової адміністрації, які стосуються будь яких економічних аспектів життєдіяльності Вольностей, легко переконатись, в домінанті елементів іншої, відмінної від загальноімперської економічної моделі. Провідником цієї моделі безумовно була кошова адміністрація з її вельми впливовим дорадчим органом "Радою старшин", роль яких досить високо оцінював О.Рябінін-Скляревський. [3] Саме вона, як законодавчий орган, ініціювала і розробляла відповідні акти регулюючого характеру. Хоча ні їх кількість, ні зміст не дозволяють говорити про існування готової економічної концепції розвитку Вольностей, або про надмірне втручання і регулювання природніх ринкових процесів.
Органами виконавчої влади на місцях виступали паланкові адміністрації з певними фіскальними функціями. До них власне і адресувалися числені актові матеріали у вигляді наказів та "промеморій". При цьому повноваження місцевих адміністрацій були досить значними. [4] А контакти з кошовою адміністрацією досить тісними.
Ще однією особливістю цього періоду було загострення взаємостосунків між старшиною й товариством, що особливо яскраво відбилось в заколоті 1768 року. [5] Історики попередньої епохи змушені були в цьому заколоті шукати лише загострення так званої "класової боротьби" і пояснювали її лише наростаючим класовим розшаруванням. Цілком логічно припустити і неефективність управління Військом. Але це не зовсім так. Заворушення, як свідчать документи, були викликані суперечливим станом в якому опинилася запорозька старшина і наростаючими антимосковськими настроями. Ця старшина з одного боку мусила бути провідником і виконавцем політики царату на території Вольностей, а з іншого, як обрані представники козацтва, вони мусили відстоювати традиційні козацькі вольності і інтереси. Узгодити і поєднати ці дві вимоги запорізька старшина ніяк не могла. А тому, розбещена царськими посулами і подачками з одного боку, та - певним острахом перед свавільним товариством і розумінням необхідності вживання в нову систему, як гаранту виживання взагалі, січова адміністрація проводила не тверду, маятникову політику. Це не могло влаштовувати жодну з сторін, між якими, наче в лещатах, опинилась старшина. Вона розуміла, що впливати без ризику для себе на центральну владу не можна, то залишається пристосувати до неї своїх підлеглих. Іншого шляху просто не існувало. З огляду на це, в очах товариства, адміністрація все частіше поставала як зрадниця їх інтересів, і останні починали шукати нові і відновлювати старі форми стихійної протидії старшині.
Це призводило до загострення протистояння на Січі і значно поширювало соціальну базу гайдамацького руху. Гайдамацтво спиралося на давню і досить впливову козацьку інституцію - зимівник. Саме зимівник став осередком цієї боротьби. Підсилені зростаючим наступом Російської імперії на землі Вольностей і намірами січової адміністрації посилити свій вплив на зимівчан, останні стали поєднувати в собі господаря вдень і гайдамаку вночі. І навіть частково залучали до "співпраці" ще одну старовинну і впливову інституцію - курінну отаманію, яка в
Loading...

 
 

Цікаве