WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Особливостi релiгiйностi запорозьких козакiв - Реферат

Особливостi релiгiйностi запорозьких козакiв - Реферат

духовенство, яке відслужило вдячний моле-бень. Пiд час цього козаки стріляли з гармат [16; 13].
Пiд час росiйсько-турецької війни 1768-1774 рр. у церквах Запорозьких Вольностей з приводу перемог російської армії відправлялися вдячні молебні,які теж супроводжува-лись пострілами з гармат i рушниць [20; 80].
Велику роль вiдiгравала зброя i в поховальному обряді запорозьких козаків. Помер-лий перед тим, як його клали в домовину, лежав на лавці в повному козачому бойовому вбранні, поруч з ним стояла зброя - піка i рушниця. Коли домовину з померлим запо-рожцем несли до церкви, за нею звичайно вели бойового коня в повному спорядженні - з сідлом, пістолетами в кобурах, в'юками. На саму домовину клали шапку, козачу шаблю i піку [26; 43-48].
Не всі запорожці однаково ставились до виконання християнських обов'язків. Це значною мірою i викликало суперечності в оцінках релігійності козаків, які коливались від визнання їх лицарями православ'я до проголошення "єретичими синами". Серед запорожців завжди знаходилось немало людей, які сумлінно виконували християнські обов'язки (щоправда, в варіанті, як їх розуміло козацтво). До таких осіб насамперед відносилося кошове керівництво i престарілі запорожці. В цьому Запорожжя теж від-різнялось від Росiї, де в другій половині XVIII ст. "панівними верствами населення володіла та безрелігійність, що панувала на Заході" [29; 58]. В той же час частина козаків не відзначалась високою релігійністю. Таке неоднакове ставлення до виконання право-славних обов'язків досить чітко простежується в дотриманні запорожцями посту. Кошове керівництво, вважаючи за неможливе в дні посту чинити судочинство, від-кладало вирішення карних справ до їх закінчення. В 1762 р., в перший тиждень Вели-кого Посту, кодацький полковник звернувся до Коша з проханням розпорядитися, що робити із заарештованими по підозрі у вбивстві. Iз Січі надійшла відповідь, що "в теперішні поснi дні... про те вбивство дослідження чинити не слід i не можна до закін-чення тих днів", тому заарештованих наказувалось віддати на поруки їхнiм батькам з умовою, що з першою вимогою вони повинні бути представлені перед судом [28; 618]. Вище вже йшла мова про те, що під час посту багато запорожців здійснювало подорожі до Межигiрського та інших монастирів, де вони постилися i молилися. В той же час, за свідченням ченця Леонiда, чимало запорожців, за винятком військової старшини та "інших степенних стариків, в Січі мешкаючих по Межигiрському звичаю", на відміну від греків, які "всі без винятку,... навіть малі діти", говiють чотири рази на рік, про це "ні трохи не турбуються" [34; 4]. Коли той же чернець Леонiд у першу суботу Великого Посту почув засвiтло благовіст до обідні, він припустив, що січове духовенство, за наказом запорожців, у порушення церковних правил, бажало провести обідню не в полудень, а в шість чи сім годин ранку, щоб можна було скоріше поїсти. На це Василь Коваль, січовий пiдпономарний, відповів, що старшина такого наказу не давала, а рання обідня служила для того, щоб могли поїсти ті "спасiнники", які ні разу не їли, говiючи з понеділка. Проте, Коваль не зміг назвати жодного з таких "превеликих постникiв". Чернець Леонiд дізнався лише, що в перший тиждень Великого Поста ті запорожці, що говіли, не вживали в їжу тетерi-саламату з пшоном та інші варені i гарячі страви. На такий спосіб говіння чернець відреагував так: "Але нехай вони постяться, як їм хочеться й можеться" [17; 35-36].
"Як хочеться й можеться" ставилися козаки до вживання їжi в ті дні, коли не було посту. Дотримуючись православних обрядів, січове козацтво, коли збиралося для прий-няття їжi в своїх куренях, спочатку молилося, а потім вже починало їсти. Пiсля їжi козаки знов молилися, кланялися отаману i один одному, дякували кухарю за те, що нагодував [30; 25-26]. В той же час в молитвах, які козаки читали перед вживанням їжi, вони благословляли горілку, рибу, щербу, тетерю, галушки. На Великдень, як i в інших частинах Росiйської держави, на Запорожжi розговлялись крашанками i пасками. В той же час інколи відсутність яєць козаки компенсували вареними раками [34; 49].
Для релігійності запорозького козацтва було притаманне шанобливе ставлення до деяких християнських святих i до ікон. На Запорожжi був дуже поширений культ Покрови. Згiдно з легендою, що записана до "Житiя Андрiя Юродивого", під час наступу мусульман у Влахернськомухрамі з'явилася Богородиця в оточенні святих. Вона вийшла з царських воріт, зняла омфор i покрила ним присутніх, врятувавши від смертельної небезпеки [24; 32]. Ще задовго до заснування Нової Січі, в 1659 р. запорожці заснували на Чортомлицькiй Січі церквуна честь Покрови Богородицi [36; 265]. Значно пошири-лось вшанування Покрови в період Нової Січі. Вже у 1734 р. на її честь було закладено січову церкву, а взагалі в 1734-1775 рр. на Запорозьких Вольностях існувало більше десяти релігійних споруд в ім'я Покрови Пресвятої Богородицi. На її честь козаки щорічно влаштовували свято на Січі. Покрова настільки шанувалася запорожцями, що на храмове свято вони збиралися до Січі навіть тоді, коли там була епідемія чуми. Так, в кінці вересня 1751 р. запорожці, які на час епідемії роз'їхались по зимівникам, поверну-лись до Січі вшанувати Покрову. Внаслiдок цього епідемія спалахнула з новою силою, i від неї загинуло кілька курінних отаманів та старшин, багато рядових козаків i служителі Покровської церкви - ієромонах Iгнатiй, перший диякон Феодор, чернець Феона, свіч-кар i шкільний отаман Грицько Волик [34; 84]. Вшанування запорожцями Покрови Пре-святої Богородицi має кілька причин. Культ Покрови, символізуючи захист християн в їх боротьбі з мусульманами, виявився найбільш близьким для козаків, які проголошу-вали гасло захисту православної віри. Крiм того, часте перебування у військових похо-дах, постійна небезпека з боку сусідів примушували запорожців звертатися за допомогою i заступництвом небесних сил. Культ Покрови був якомога краще пристосований до вимог такого життя. В період Нової Січі, коли на права Вiйська Запорозького вівся наступ з боку російського уряду, Покрова стала символізувати для козаків захист від зазіхань Петербурга. Це знайшло яскраве вираження в іконах, створених у другій поло-вині XVIII ст. [24; 37].
Великою шаною запорожців користувався святитель Христовий Микола. Вiн виступав як охоронець від пожеж i нападів ворогів [23; 167]. В той же час купці i мореплавці бачили в святому Миколi свого оборонця, землеробцi шанували його як заступника i помічника в їхнiх справах. Недарма культ святого Миколи набув на Запорожжi великого поширення. Часто здійснюючи подорожі по Чорному морю, Днiпру, Бугу, козаки моли-лися Миколi, вбачаючи в ньому "великогомилостивця i співчуваючого людинолюбця". Козаки, які потрапляли до татарського i турецького полону, вважали, що можуть вряту-ватися завдяки заступництву Миколи, "справжнього друга й благодійника стражденного людства" [31; 63].
Здавна ведучи боротьбу з турками i татарами, козацтво знаходило дещо подібне цьому в діяльності святого архiстратига Михаїла, який захищав славу Божу i воював з сатаною. Тому запорожці проголошували святого архiстратига Михаїла
Loading...

 
 

Цікаве