WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Організація боротьби з чумою на запорозько-татарському прикордонні за часів Нової Січі - Реферат

Організація боротьби з чумою на запорозько-татарському прикордонні за часів Нової Січі - Реферат

також додати, що крім встановлених з наказу Медичної колегії й розпорядження губернаторів, траплялися випадки, коли карантини встановлювали і конкретні особи - місцеві урядовці, залякані поширенням епідемії [12; 92-98]. Такий стан речей призводив до зловживань прикордонної адміністрації та лікарів.
Коли ж у 1755 році відкрили митниці, то купці почали їхати на них, щоб не відбувати карантин у Василькові [12; 90].
Тобто, за обставин відсутності належного контролю, Південна Україна залишалася для Російської імперії у середині XVIII століття небезпечним регіоном щодо шляхів розповсюдження епідемій. Ця проблема набувала нового звучання у зв'язку з переорієнтацією зовнішньої політики імперії після здобуття виходу у Балтійське море на вирішення "східного питання".
Впровадження загальноімперських карантинних заходів боротьби з поширенням інфекційних захворювань на теренах Південної України мало свої особливості, бо повинно було враховувати реалії кордону між Запорозькими Вольностями та Кримським ханством і підлеглими йому ногайськими ордами.
Природно-географічне положення Півдня України зробило її вразливою щодо багатьох захворювань. Найближча до України (як і до Європи взагалі) зона природної очаговості чуми - Малоазійська (Туреччина), а також Прикаспійська (в тому числі і ногайські степи) [13]. Функціонують збудники чуми в популяціях гризунів, а також лис, зайців, верблюдів та ін. Безпосереднє зараження людини відбувається через блох, при полюванні, вживанні в їжу, знятті шкурок та переробці хутра; поширення епідемії серед людей йде через контакти із хворою людиною. Не виключаючи можливості поодиноких випадків природного виникнення чуми на півдні України (переважно у Криму), виділимо два шляхи занесення епідемії на Україну (та далі в Росію) - безпосередньо через контакти з "південними сусідами" (турками, татарами, ногайцями) та з Заходу (переважно через польські землі). В свою чергу, в Польщі чума з'являлася або з Західної Європи (куди її завозили купці з турецьких володінь Азії, Африки), або безпосередньо з прикордоннихїй європейських володінь Османської імперії.
Кліматичні умови також впливають на розвиток епідемії чуми. Чума - хвороба сезонна; щодо означеного регіону, то зазвичай початок епідемії припадає десь на вересень місяць, на початку зими досягає кульмінації, з початком сильних морозів відступає і сходить нанівець наприкінці травня. Такий сценарій не виключає можливого загострення тієї ж інфекції наступного року.
Геополітичне положення Південної України на межі турецько-татарських володінь та на перехресті торговельних шляхів, жваві запорозько-татарські торговельні контакти, піднесення ролі Січі у транзитній торгівлі, аморфність та "прозорість" традиційних запорозько-татарських кордонів, значна мобільність населення підвищували ризик занесення хвороби.
Розповсюдження чуми пов'язано як з природними, так і соціально-економічними факторами. Зрозуміло, що епідемії поширювалися саме в роки війн, недородів та голодоморів, природних катаклізмів. Запорожжя - постійна зона військових конфліктів, завжди було вразливим щодо інфекційних захворювань. Під час російсько-турецької війни 1734 - 1739 років запорозьке військо зазнало значних втрат - загинула половина тих, хто приймав участь у бойових діях, а хто залишився у Січі, померли від чуми. Січове товариство було незадоволене, що Січ залишили напризволяще - кошовий Іван Білецький восени 1738 року пішов у Дніпровський похід у напрямку Бендер без наказу російського командування, побоюючись "поветрія" на Січі [14; 278-279].
Поширення інфекції безпосередньо пов'язано з умовами повсякденного життя людей - густотою поселення, рухливістю населення, здоров'ям людей, загальним рівнем культури, медицини та гігієни. Необхідно підкреслити, що у XVIII столітті не існувало надійних засобів запобігання хвороби. В профілактичних цілях практикувалося окурювання звичайним димом або різними речовинами (сіркою), додавання сірки у будь-які їжу і питво (горілку, борошно і т.і.), приймання всередину рідину дьогтю, миття рук оцтом та натирання тіла сіллю та оцтом, обмивання тіла холодною водою. Відомо, що чумаки, вирушаючи у перекопські степи за сіллю, для запобігання зараження обмазували свій одяг та відкриті частини тіла дьогтем [14; 94]. У разі захворювання ці заходи впроваджували більш інтенсивно, а також використовували спорожнювальне, блювотне, кровопускання, гарячі примочки до бубонів. Жоден з цих засобів не гарантував профілактики та лікування хвороби. Більш ефективними були запобіжні ізоляційні заходи - уникати контактів з хворими і тими, хто міг бути з ними у контакті, розмовляти на відстані, папери переписувати кілька разів, спалювати речі, оселі, трупи хворих тощо [8; 211].
Етимологія хвороби у XVIII столітті була невідома, тому слово "чума" могло означати й інші хвороби, які супроводжувалися характерними ушкодженнями шкіри. У документах Архіву Коша зустрічаємо різні назви чуми: "чума", "джума", "заразна хвороба", "пошесть", "пошесна хвороба", "зараза", "опасная хвороба", "поветріє", "повєтрєнная болезнь", "моровоє повєтріє", "моровая язва" та інші. Найімовірніше, мова йде про різні форми саме чуми.
Умови життя в самій Січі не сприяли запобіганню інфекції - житлові приміщення були скупчені, розраховані на велику кількість людей, виникали проблеми з постачанням свіжої води. Наприклад, при плануванні відбудови та переносу Січі (замість згорілої у 1756 році) запорожці пропонували обрати новим місцем для її спорудження Микитин Перевіз, що нижче по Дніпру і ближче до Криму. Однією з основних причин вибору цього місця було краще постачання доброю водою, бо, як доповідав кошовий Григорій Федоров у Сенат у 1758 році, при заснуванні Коша у 1734 році на р.Підпільній та річка була досить повноводною, але потім почала пересихати, а криниць поблизу немає, бо піщані грунти, - тому на Січі користуються водою "в ямах неподвижных зацвелою и со всем смешанною, что крайне терпеть нельзя и от такой нечистоты заразны болезни внутренние на них таможительствующих и проезжающих мало перестают и смерти приключаются безвременные многим". Також у Січі дуже тісно, що незручно для торгівлі і небезпечно на випадок пожежі та інших лих [15; арк.10]. У планах Коша передбачалося мати у новозбудованій Січі військовий "секвестр" (в'язниця і карантин одночасно) [16; 30].
До того ж широкий загал запорожців не затруднював себе навіть простішими заходами гігієни[17; 204]. На січовому базарі йшла жвава торгівля бувшими у вжитку речами та одягом ("вєтошшю"), запорожці завжди використовували багато речей кримського та турецького походження як нових, так і з пограбованого майна.
Не на належному рівні на Січі була поставлена лікарська справа. До 1760 року не було лікаря-фахівця, а відповідні функції організації протиепідемічних заходів полягали на військового суддю та ієромонаха січової церкви [18; 454].
Велике значення у боротьбі з епідеміями мають вміння властей локалізувати хворобу, зорганізувати ізоляційно-карантинні заходи. Контроль над можливим проникненням епідемічних захворювань з інших країн та місцевостей хоча і практикувався здавна, не здобув довгий час в означеному регіоні завершеної форми у зв'язку з відсутністю усталеного державного контролю над цими територіями.
Відразу ж після повернення запорожців на старі Вольності, влітку 1734 року київський генерал-губернатор Й. фон Вейсбах наказує їм сприяти у відправленні всіх купців, що їдуть з Туреччини і Криму на Васильківський карантин [19; 81-82].
У зв'язку з
Loading...

 
 

Цікаве