WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Огляд історії азовського козацького війська - Реферат

Огляд історії азовського козацького війська - Реферат

на загальний стан речей. Військо і надалі залишалося одним з найменших козацьких формувань Російської імперії і на початок поетапного переселення азовців на Кубань нараховувало 10911 осіб.34
Соціальний склад Азовського формування протягом всього періоду його існування був досить неоднорідний. До складу козацького війська входили представники майже всіх суспільних станів Російської імперії: офіцери дворянського походження, особи духовного звання, козаки селянського та міщанського походження. На військових землях до самої ліквідації війська проживали: різночинці; дворові люди та селяни-кріпаки - власність офіцерських сімей; відставні солдати та матроси; державні селяни та міщани - родичі азовських козаків. Різноманітний соціальний склад населення Азовського козацького формування пов`язаний як з різним соціальним походженням задунайського населення, що повернулося в межі російської держави, так і заходами уряду щодо штучного збільшення кількості служилого козацтва.
З перших років існування козацького формування в Приазов`ї задунайська старшина, отримавши офіцерські звання, наділялася значно більшими, ніж козаки, земельними ділянками. Вона зосереджує в своїх руках значну кількість майна та нерухомості. Скориставшись наданимурядом правом переходу до вищих станів, старшина поступово отримує дворянство. Разом з тим незаможним козацьким родинам військова адміністрація надавала матеріальну і грошову допомогу і таким чином сприяла покращанню становища збіднілих азовських родин. Постійне піклування наказного отамана та військової канцелярії про них мало позитивні наслідки - розорених козацьких господарств у війську не було.
Основу війська становили козаки середнього рівня статку. Їх господарства і визначали рівень добробуту козацького формування. Саме вони забезпечували загально-військовий добробут, влаштовували станичне життя, вели прибуткове господарство і були тим середньостатистичним козацтвом, яке й визначало сутність та інтереси війська.
Приєднання до війська нових земель та мешканців сусідніх населених пунктів стимулювало розвиток козацьких господарств. Приєднані до Азовського формування міщани Петровського посаду та селяни Новоспаського селища допомогли задунайцям звернути увагу на переваги місцевості та окремих галузей виробництва. Наближеність військових земель до морських портів, жвава торгівля навколишнього населення переконали азовців в перевагах відведеної їм під поселення території. Місцевість, на якій були поселені задунайці, являла собою відкриту рівнину, що знижувалася до моря і пересікалася в багатьох місцях річками, байраками, балками. Через землі Азовського війська протікали річки Берда, Кальчик, Каратиш, Солона. Грунти в межах формування були різними: на півночі - чорноземи, придатні для хліборобства, на півдні - піщано-кам`янисті грунти, що часто обезводнювалися. Землі Азовського війська вважалися найродючишими серед 9-ти повітів Катеринославської губернії. Саме земля стала основним багатством козаків. Її власником виступало військо. Військова канцелярія була головним розпорядником військових земель. У межах станиці функції контролю земельної власності здійснювала станична управа. Під її наглядом станична громада ділила землі станичного юрту на ріллю, сінокоси та пасовиська; розподіляла окремі ділянки між станичниками, визначала землі для орендування, лісоводства, під хутори та млини. Фактично козаки не були власниками землі. Стосовно війська вони були землекористувачами.
Землі азовці отримали вдвічі менше за установлену законодавством кількість. З часом виявилося, що й цих 15 десятин досить для вправного господаря, щоб отримувати прибутки. Прибутки від використання військової землі становили вагому частину військових громадських сум. Поширеною була оренда землі під різні види сільськогосподарських робіт. Близькість Бердянського та Маріупольського портів підвищувала ціни на землю і стимулювала розвиток товарного виробництва на землях Азовського козацького війська. В першу чергу це стосувалося розвитку хліборобства. Воно стало у війську тим заняттям, якому азовські козаки приділяли найбільше часу, уваги та зусиль. І це не випадково. Зернові культури були основним продуктом споживання азовців, їх худоби, а також одним із головних предметів експорту в країни Західної Європи та Східного Середземномор'я. Основними зерновими культурами, які вирощувалися на землях Азовського козацького війська,були пшениця, жито, овес, просо, гречка. Перевага віддавалася пшениці через її попит на зовнішньому ринку. Жито, овес, просо та інші зернові культури сіяли, в основному, для задоволення власних потреб. Рештки врожаю цих культур продавалися в околицях війська.
Врожаї в Азовському козацькому війську утримувалися на середньому для всієї губернії рівні, а інколи й перевищували цей рівень. Якщо врахувати кількість населення формування (незначну в порівнянні з губернію) і внесок війська в загальногубернський рівень врожайності, то, безперечно, продуктивність господарств азовських козаків була середньогубернською. Успіхи азовців в хліборобстві були визнані не тільки місцевими жителями, а й на найвищому рівні (Радою Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії) і, навіть, за кордоном - на Лондонській всесвітній виставці виробів сільського господарства та промисловості в 1851 році.35 При цьому слід врахувати, що козаки змушені були конкурувати з господарствами колоністів, які мали значно ширші можливості у виробництві та реалізації.
Значну роль в господарстві азовців відігравало скотарство. Ним козаки займалися ще за Дунаєм і мали певний досвід у цій галузі. Худоба цінувалася азовцями. Вона була великою підмогою для козацьких господарств, одним із критеріїв їх майнового благополуччя. Однак товарного напрямку скотарства у війську не було, як і не було громадських табунів. Кожне, або майже кожне господарство мало робочу худобу - волів, коней, а також корів, овець, свиней, кіз. В середньому по війську на одну родину припадало по 4 воли, 2 корови з телицями, 6 штук овець і кінь. Така кількість худоби на родину дозволяла азовцям повноцінно обробляти земельні наділи, самостійно здійснювати перевезення вантажів у межах і поза межами військових земель, задовольняти потреби козацьких сімей в молочно-м`ясних продуктах. Рівень розвитку скотарства в межах військових земель (крім вівчарства) відповідав загальногубернському. Азовці на відміну від загальногубернських тенденцій не займалися вівчарством. Це було пов'язане, в першу чергу, з нестачею робочих рук та обмеженою кількістю пасовиськ через обмеженість земельного
Loading...

 
 

Цікаве