WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ногайське козацьке військо: передумови і процес формування - Реферат

Ногайське козацьке військо: передумови і процес формування - Реферат

підконтрольну Росії територію, а згодом остаточної його інтеграції до складу Російської імперії. Серед цих проектів розглядалася можливість створення окремої "Ногайської області" лише як "запасного варіанту" на той випадок, коли виникнуть складності з міжнародним визнанням "незалежного" Кримського ханства або протурецькі сили отримають перевагу на території півострова. Але навіть в останньому випадку, проголошений у цій "області" хан - обов'язково представник династії Гіреїв - мусить претендувати на ханський престол в Криму, а ногайські мурзи повинні автоматично визнати його своїм сюзереном і не утворювати окремих політичних одиниць [23; 8-9, 21; 187].
Характерно, що жодний з ногайських мурз на цей час не виставляв претензій на ханський чи княжий (бійський) титул в такій "Ногайській області". На початку переселення ногайців у російського командування виникла потреба мати одного уповноваженого від ногайців в особі буджацького Джан-Мамбет-бея (а тому й добиватися від інших ногайських розгалужень його визнання). Такий уповноважений сприймався як представник і "начальник" ногайського народу, а не як його династичний господар. В подальшому лише Шагін-Гірей, колишній єдисанський сераскер і майбутня російська креатура на кримському престолі, був визнаний ногайськими "начальниками" в якості "правителя" ногайських орд [21; 188-189]. Після закріплення Шагін-Гірея на ханському престолі в Криму російський уряд розглядав ногайців як ханських підданців. Ногайськими сераскерами на Кубані стали брати Шагіна - Арслан, Газі та Батир, ним же призначені. Причому Арслан Гірей-султан скоро позбавив Джан-Мамбета почесного титулу бея, наданого йому Шагін-Гіреєм, і О.В. Суворов був змушений клопотатися перед П. Румянцевим про повернення зазначеного титулу цьому давньому російському приятелеві [21; 206-208].
Ногайцям довелося відчути плоди реформаторської діяльності останнього кримського хана Шагін-Гірея. Після закріплення на ханському престолі у 1777 р. він розпочав військову реформу, наміряючись створити 20-тисячну модернізовану армію, що формувалася за російським зразком. Її основу мусила становити ханська гвардія бешлеїв (beslis). До армії мобілізовувався 1 рекрут від 5 домоволодінь, які в подальшому мали забезпечувати його озброєнням та кіньми. Істотною новиною в задумах останнього кримського хана було те, що мобілізація здійснювалася не одноразово, як це було раніше. Передбачалося, що вояки тепер вже будуть задіяні на регулярній службі, матимуть однотипну зброю та стандартний військовий одяг, пройдуть через систематичні тренування, як це було прийнято в європейських арміях [40; 86-87]. Повстання обурених новаціями правовірних-мусульман перекреслили здійснення таких задумів. Однак наприкінці 1778 р. Шагін-Гірей почав набір нової гвардії вже з числа ногайців, що кочували вздовж р. Кубані. Зібрати військо кількістю більше 1 тисячі чоловік та призвичаїти його до європейських зразків військового вишколу Шагін-Гірею так і не довелося: у 1783 р. Крим було остаточно приєднано до Росії, а інститут ханської влади скасовано [40; 117].
Водночас із визнанням ханських прерогатив над степовими ордами російський уряд запроваджував безпосереднє колоніальне управління ногайцями. Ще у березні 1771 р. Катерина ІІ наказала генералу Щербиніну (йому було доручено наглядати над ногайцями) утримувати при ордах "нарочного человека" з числа штаб-офіцерів чином не нижче майора. Останньому надавалася невелика військова команда та доручалося взяти в аманати (заручники) 2-3 знатних мурз [21; 174]. Згодом до кочовищ ногайців на Кубані направлена військова команда на чолі з офіцером Стремоуховим та приставом Павловим [23; 16-17], а з 1 серпня 1774 р. головним приставом при ногайцях став підполковник І.М. Лешкевич, підзвітний коменданту фортеці св. Димитрія Ростовського. Пристав, який перебував у Єйському укріпленні, мав у розпорядженні експедицію (канцелярію), що займалася судово-адміністративними справами ногайців [33; 14]. Російський уряд визнавав цю територію ногайською лише номінально і заохочував для переселення до Прикубання козаків, російських селян, греків і албанців. Вже у 1778 р. Лешкевич клопотався про спорудження православної церкви в Єйському редуті на противагу існуючим там мусульманській мечеті та вірменській церкві [24; 889].
Відразу після ліквідації Кримського ханства у 1783 р. пристав І. Лешкевич отримав наказ привести ногайців до присяги на підданство російській імператриці, при цьому він заручився сприянням "головного начальника усіх ногайських орд" Халіл-аги-ефенді. У разі успіху О.В. Суворов обіцяв ногайському начальнику чин штаб-офіцера та 500 руб. річного утримання [21; 230]. Почали готувати відселення ногайців до приуральських степів. Канцлер О. Безбородько пропонував тих ногайців, котрі виявлять бажання залишитись кочовиками, розмістити в степах між Волгою та Доном, а хто забажає зайнятись осілим господарством - розселити по Саратовській, Пензенській і Тамбовській губерніях [40; 145]. Але численні повстання і масові втечі ногайців до турецьких володінь, викликані "уральським проектом" змусили російський уряд більш обережно ставитися до ногайців та особливо до справи поширення органів колоніального управління. Втечі кочовиків неможливо було припинити військовими методами. Так, внаслідок погрому, здійсненого командою О.В. Суворова в жовтні 1783 р., з 80 тис. ногайських кибиток на російській території залишилось лише 3 тисячі [22; 10-11]. Частину ногайців, що, врятувавшись від погрому, осіли в турецьких володіннях, довелося пізніше терпляче "виманювати" на підконтрольні Росії землі, приваблюючи всілякими привілеями та обіцянками.
Більш зваженою політика стає політика уряду по відношенню до ногайської родової аристократії, здебільшого в тих регіонах, де традиційний соціально-політичний лад залишався майже без змін. Так, на Прикубанні султанам, котрі походили з фамілії Гіреїв, надавалися офіцерські чини та дворянські титули, їх жалували землею та призначали приставами над ногайцями. У 1822 р. генерал-майору Султану Менглі-Гірею виділено "в вечное и потомственное пользование" 5 тисяч десятин, він же тривалий час був головним приставом ногайців, в його підпорядкуванні була 2801 кибитка, у тому числі джембуйлуків - 1456, єдисанців - 319, єдичкульців - 112, мангитівців - 272, каспулатівців - 642 [20; 8-10]. Маємо й інше повідомлення щодо представника власне ногайської родової знаті. У 1826 р. командуючий Кавказьким окремим корпусом генерал О. Єрмолов поручився за ногайського "князя" Бій Мурзу Туган Аджиєва, який "по преданности его к России и отличному усердию в исполнении делаемых ему поручений по службе" був нагороджений чином прапорщика Тенгінського піхотного полку. Справу з наданням йому дворянства було затверджено царем 14вересня 1827 р. [3; 2-2зв.]. В інших регіонах, компактно заселених ногайцями - у Ставропольській губернії і Терській області - впливової знаті вже не було, були лише "семейства, которые с давних пор пользуются уважением и только" [20; 9].
Наявні джерела не дають чіткої відповіді на питання, яким же чином відбулося переведення першої групи ногайців з Прикубання
Loading...

 
 

Цікаве